Ухвала суду № 53469271, 09.11.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 438/876/15 Головуючий у 1 інстанції: Слиш А.Т.

Провадження № 22-ц/783/6153/15 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д.І.

Категорія: 24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

з участю представника ПАТ «Львівгаз» - Залоги Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» на ухвалу Бориславського міського суду Львівської області від 10 липня 2015 року у справі за заявою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» про видачу судового наказу про солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 заборгованості за надані послуги з газопостачання, -

в с т а н о в и л а:

08 липня 2015 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про солідарне стягнення заборгованості за надані послуги з газопостачання з боржників ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.

Оскаржуваною ухвалою відмовлено публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» у прийнятті заяви про видачу судового наказу про солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 заборгованості за надані послуги з газопостачання.

Роз'яснено заявнику, що відмова у прийнятті заяви перешкоджає повторному зверненню до суду з тією ж заявою.

Ухвалу суду оскаржило Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», вважає її такою, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права і такою, що не відповідає дійсним обставинам справи. Зазначає, що наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги та документів, доданих до заяви. Стверджує, що відмовляючи у прийнятті заяви про видачу судового наказу, суд виходив із того, що вимоги про стягнення заборгованості пред'явлені з пропуском позовної давності, а отже вбачається спір про право. З таким висновком суду першої інстанції не погоджується та посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року, згідно якої відсутність даних, які б свідчили, що боржники заперечують про стягнення заборгованості у зв'язку з пропуском позовної давності не доцільно розцінювати як спір про право. Просить скасувати ухвалу Бориславського міського суду Львівської області від 10 липня 2015 року, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції та стягнути судові витрати за подання апеляційної скарги в його користь.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Львівгаз» - Залоги Н.В., перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Судом встановлено, що 08 липня 2015 року ПАТ «Львівгаз» звернулося в суд із заявою про видачу судового наказу, в якій просило стягнути солідарноз ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 1 530,15 грн. основного боргу, 478,94 грн. інфляційних втрат, 3 % річних у розмірі 84,14 грн. та 121,80 грн. судового збору (а.с. 2-5).

Відмовляючи у прийнятті заяви про видачу судового наказу, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги про стягнення заборгованості пред'явленні з пропуском строку позовної давності, отже вбачається спір про право та в матеріалах справи відсутній письмовий договір між сторонами, який міг би бути підставою для видачі судового наказу.

Проте, з даним висновком суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Вимоги, на підставі яких передбачено видачу судового наказу, передбачені ч. 1 ст. 96 ЦПК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 96 ЦПК України судовий наказ може бути видано, у разі якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

Якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані послуги, судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг або інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має додати документи, що вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги.

Відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу допускається з підстав, наведених у частині 3 ст. 100 ЦПК України.

Згідно із п. 2 ч. 3 ст. 100 ЦПК України суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу у разі, якщо із заяви і поданих документів вбачається спір про право.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відмовляючи у прийнятті заяви про видачу судового наказу, суд виходив з того, що заявник просив стягнути заборгованість за період поза межами строку позовної давності.

Однак дані, які б свідчили, що боржники заперечували проти стягнення заборгованості у зв'язку з пропуском строку позовної давності відсутні.

Враховуючи наведене, посилання суду на те, що в цьому випадку існує спір про право з приводу дотримання строків позовної давності є необґрунтованим.

Строк позовної давності застосовується лише в разі відповідної заяви боржника і при відсутності його заперечень з цього приводу не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу.

Що стосується відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу з підстави відсутності письмового договору між сторонами, то колегія суддів виходить з наступного.

Як роз'яснено у п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 14 від 23 грудня 2011 року «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження», наявність спору про право (п. 2 ч. 3 ст. 100 ЦПК), яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором); із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні.

Таким чином, можливість стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у наказному провадженні не пов'язується виключно з наявністю письмового договору між виконавцем (балансоутримувачем, виробником) послуг та споживачем цим послуг, достатньо лише доказів фактичного надання цих послуг та фактичного їх отримання.

Такі роз'яснення відповідають правовій позиції Верховного Суду України, що висловлена в ухвалі від 8 квітня 2009 р. у справі за позовом Дочірнього підприємства «ЖЕРБУ» ТОВ «Рівненський МЖК» до Особи-1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинку та прибудинкової території та в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2012 року (справа № 6-6651св12), згідно яких відсутність письмового договору не може бути підставою для звільнення від сплати вартості отриманих відповідачем послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території при наявності даних про їх надання виконавцем послуг та отримання їх споживачем.

З врахуванням наведеного, не можна погодитись і з висновком суду першої інстанції про те, що судовий наказ про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги може бути винесений лише за наявності письмового договору між виконавцем і споживачем.

Таким чином, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі суддя не дотримався вимог процесуального права, постановив помилкову ухвалу, яку необхідно скасувати, а питання про відкриття наказного провадження передати на розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття наказного провадження.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 2. п. 4, 312 ч. 1 п. 3, 313, 314 ч. 1 п. 2, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» - задовольнити.

Ухвалу Бориславського міського суду Львівської області від 10 липня 2015 рокускасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття наказного провадження.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» порівну з кожного по 30 грн. 45 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, касаційному оскарженню в силу ст. 324 ЦПК України не підлягає, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

Копняк С.М.