Ухвала суду № 53467324, 12.11.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 321/1620/14-цГоловуючий у 1-й інстанції Ворожбянов А.М.№22-ц/778/5492/15Суддя-доповідач Гончар М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Стрелець Л.Г.

суддів Каракуші К.В., Гончар М.С.

при секретарі Бурак А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПРИВАТБАНК» на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 04 серпня 2015 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПРИВАТБАНК» (надалі - Банк) до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИЛА:

15 жовтня 2015 року Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с.2-4), в якому просив стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість за кредитним договором № б/н від 24.04.2013 року станом на 25.09.2014 року у розмірі 10 003,22 грн., яка складається із: 7 201,61 грн. - заборгованості за кредитом, 1 649,08 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 200,00 грн. - заборгованості по комісії за користування кредитом, штрафів: 500,00 грн. (фіксована частина) та 452,53 грн. (процентна складова), від сплати якої на користь Банку у добровільному порядку відповідач ухиляється.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 04 серпня 2015 року в задоволенні позовних вимог Банку до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у цій справі відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк у своїй апеляційній скарзі (а.с.110-11) просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог Банку у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 поштою подав апеляційному суду письмові заперечення на вищезазначену апеляційну скаргу Банку (а.с.135-137).

У судове засідання 12 листопада 2015 року належним чином повідомлений про час та місце розгляду цієї справи апеляційним судом (а.с. 134) відповідач ОСОБА_2 не з'явився, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів визнала неповажною причини неявки у дане судове засідання у цій справі відповідача ОСОБА_2 та ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останнього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Банку, як апелянта, за довіреністю (а.с.138) Кузьмінова Д.В., який у тому числі на запитання колегії суддів зазначав, що Банком проводилась службова перевірка, дійсно кредитний договір № б/н від 24.04.2013 року між Банком та ОСОБА_2 не укладався, а укладався договір про надання банківських послуг 15.08.2008 року, а 24.04.2014 року ОСОБА_2 отримав кредит 11 000,00грн. при отриманні картки GOLD, при цьому, заява 24.04.2014 року позичальника не писалась ОСОБА_2, остання у Банку відсутня, лише анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, копія надавалась до цього позову (а.с.6), таким чином у позові Банку має місце описка у даті договору, чому не надавалась Банком суду першої інстанції ця інформація на виконання ухвал суду першої інстанції та не уточнювались позовні вимоги Банком, йому невідоме, він у суді першої інстанції участі не приймав, але ж це описка Банку, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Банку, як позивача, не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову Банку до ОСОБА_2, керувався ст. 15, 57, 208, 213-215 ЦПК України, ст. 509, 526, 527 ч. 2, 627, 629, 638, 640 ЦК України, та виходив із недоведеності позовних вимог Банком у цій справі.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що Банк в особі представника за довіреністю (а.с.35) Сафір Ф.О. звернувся до суду із вищезазначеним позовом у цій справі до ОСОБА_2 про стягнення з останнього на користь Банку заборгованості в розмірі 10 003,22 грн. за кредитним договором № б/н від 24.04.2013 року (а.с.4).

За цим кредитним договором, на думку Банку, ОСОБА_2, як позичальник, начеб - то 24.04.2013 року отримав кредит у розмірі 11 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Разом з тим, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги Банку у цій справі не визнав (письмові заперечення відповідача на позов позивача а.с.50-52).

В обґрунтування своїх заперечень проти позову Банку у цій справі відповідач ОСОБА_2 зазначав, що він не укладав та не підписував із Банком кредитний договір № б/н від 24.04.2013 року та за цим договором кредит у розмірі 11 000,00 грн. не отримував.

Відповідачем ОСОБА_2 у суді першої інстанції було заявлено клопотання про призначення у цій справі судово - почеркознавчої експертизи в обґрунтування його заперечень проти позову Банку у цій справі та підтвердження достовірності його пояснень, як відповідача.

Судово - почеркознавча експертизи була призначена судом першої інстанції у цій справі ухвалою суду від 04.03.2015 року (а.с.81), проте не була проведена по суті через ненадання Банком експерту оригіналу вищезазначеного кредитного договору від 24.04.2013 року (заяви відповідача, як позичальника, тощо).

На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Банком, як позивачем, та представниками останнього не було доведено позовні вимоги Банку у цій справі.

У відповідності до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Належні допустимі докази укладення кредитного договору № б/н від 24.04.2013 року між Банком та ОСОБА_2 у цій справі відсутні.

Доводи апеляційної скарги Банку є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію Банку, яку він та представники останнього вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Михайлівський районний суд Запорізької області, як суд першої інстанції, на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України сприяв повному і всебічному з'ясуванню обставин цієї справи, зокрема:

-ухвалою від 12.02.2015 року визнавав обов'язковою явку представника Банку, як позивача у цій справі у судове засідання 04.03.2015 року о 10.00 годині (а.с.76), яку Банк отримав для виконання 23.02.2015 року (поштове повідомлення а.с.79), та яка Банком була залишена без виконання Банком, підтвердженням тому журнал судового засідання від 04.03.2015 року (а.с.30);

-ухвалами від 04.03.2015 року призначав у цій справі судово-почеркознавчу експертизу (а.с.81) та витребував оригінал договору № б/н від 24.04.2013 року (а.с.83) за клопотанням відповідача ОСОБА_2, який наполягав на тому, що не укладав із Банком кредитного договору № б/н від 24.04.2013 року, якщо останній існує, то на ньому не його підпис, які Банк отримав для виконання 17.03.2015 року (поштове повідомлення а.с.84), та які були залишені також без виконання Банком, що підтверджується матеріалами цієї справи, у тому числі повідомленням судового експерта НДЕКЦ ГУМВС України в Запорізькій області Іваненко Т.Л. від 22.06.2014 року (а.с.92-93), за змістом якого проведення даної експертизи є неможливим, оскільки не надано документ, який підлягає дослідженню - оригінал договору без номеру від 24.04.2013 року (а.с.93).

Відповідно до ст. 208 ЦПК України ухвала суду є однією із форм судового рішення.

Згідно із ст. 14 ЦПК України судові рішення обов'язкові для всіх органів державної влади, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

В силу вимог ст. 27 ч. 3 ЦПК України Банк, як позивач, зобов'язаний був у цій справі добросовісно здійснювати свої процесуальні права (уточнювати свої позовні вимоги, якщо вважав за необхідне, до ухвалення рішення судом першої інстанції у цій справі) і виконувати процесуальні обов'язки (виконувати вищезазначені ухвали суду першої інстанції або повідомляти суду у встановлений строк про неможливість їх виконання).

Жоден представник Банку, як позивача, жодного разу не з'явився до Михайлівського районного суду Запорізької області для участі у судових засіданнях у цій справі.

Справа розглядалась судом першої інстанції з додержанням вимог ЦПК України за відсутністю представника Банку на підставі заяви від 07.11.2014 року (а.с.43) представника Банку за довіреністю (а.с.44) Єлісєєва А.В., в якій останній просив розглядати зазначену справу без участі представника Банку, позовні вимоги Банку підтримав в повному обсязі.

Письмові пояснення представника Банку за довіреністю (а.с. 44) - Єлісєєва А.В., подані суду першої інстанції через канцелярію 29.01.2015 року в обґрунтування позову Банку у цій справі ще до постановлення судом першої інстанції вищезазначених ухвал не змінили заявлених Банком у цій справі позовних вимог до відповідача, у тому числі підстави позову - кредитного договору № б/н від 24.04.2013 року, навпаки, представник Банку у цих поясненнях знов підтримав позовні вимоги, заявлені Банком у цій справі у повному обсязі.

Саме по собі надання нових доказів Банком (а.с.61-71) вже після відкриття провадження у справі саме за вищезазначеним позовом Банку (а.с.42) без зміни позовних вимог Банком у цій справі у тому числі у спосіб, передбачений ЦПК України, не несуть відповідних правових наслідків для її розгляду судом першої інстанції по суті.

В силу вимог ст. 31 ч. 2 ЦПК України Банк, як позивач, мав право протягом усього часу розгляду справи судом першої інстанції збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позовові. До початку розгляду справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову.

Крім того, ст. 119 ч. 1 ЦПК України передбачено, що позовна заява подається в письмовій формі.

Позивач повинен подати до позовної заяви її копії відповідно до кількості відповідачів (ст. 120 ч. 1 ЦПК України).

Заява Банку чи представників в порядку ст. 31 ЦПК України, а також будь-яка заява про уточнення чи зміну позовних вимог Банку у цій справі суду першої інстанції не подавалась та у матеріалах цієї справи відсутня.

Згідно із ст. 137 ЦПК України:

-особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали (ч.4),

-за неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за неподання доказів, у тому числі і з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

При вищевикладених обставинах, доводи апелянта про те, що у позові Банку міститься описка у даті договору, за яким стягується заборгованість з відповідача у цій справі, не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом.

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених Банком позовних вимог та на підставі доказів сторін, які належним чином оцінив.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч. 1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення Банку, як позивача, від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Банк та представники останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування свого позову у цій справі до ОСОБА_2, у тому числі щодо наявності укладеного між сторонами у цій справі саме кредитного договору № б/н саме від 24.04.2013 року та будь-якої заборгованості саме за цим договором відповідача перед Банком, яка підлягає стягненню.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.

При вищевикладених обставинах, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Також суд першої інстанції з додержанням вимог ст. 88 ЦПК України вирішив питання про розподіл судових витрат між сторонами у цій справі.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови Банку, як позивачеві, у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_2 судових витрат у вигляді судового збору 121,80 грн. (а.с.109), понесених ним при подачі цієї скарги до апеляційного суду.

Разом із тим, колегія суддів апеляційного суду вважає за доцільне роз'яснити Банку, що відмова у задоволенні позову Банку у цій справі, не перешкоджає останньому у подальшому вирішувати питання про стягнення заборгованості з відповідача, якщо така дійсно існує за іншим договором із Банком, окремо від цієї справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПРИВАТБАНК» відхилити.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 04 серпня 2015 року цій справі залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяСтрелець Л.Г.Каракуша К.В.Гончар М.С.