Рішення № 53466608, 12.11.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

справа № 760/17011/15-ц

провадження № 2/760/7303/15

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2015 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі судді Шевченко Л. В.,

за участю секретаря судового засідання Бугайчука О. Р.,

за участю позивача ОСОБА_1, третьої особи ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, треті особи: ОСОБА_2, державний нотаріус Девятої Київської державної нотаріальної контори Шарафетдінова Наталія Вікторівна, про визнання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії протиправною та зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину, ухвалив таке рішення.

Позиції осіб, які беруть участь у справі:

09.09.2015 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Девятої Київської державної нотаріальної контори, третя особа: ОСОБА_2 про визнання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії протиправною та зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину.

Позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний брат ОСОБА_5 Спадкоємців першої черги у померлого не було, а тому позивач, як спадкоємець другої черги, прийняла спадщину у встановленому законом порядку.

До складу спадщини входить земельна ділянка по АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1. Однак, державний нотаріус Девятої Київської державної нотаріальної контори Шарафетдінова Н. В. своєю постановою від 26.08.2015 відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.04.2015 випливає, що право власності спадкодавця на земельну ділянку зареєстроване після його смерті.

Позивач не погоджується з цією постановою та вважає її протиправною, оскільки зазначена земельна ділянка перебувала у користуванні позивача, її брата та їхніх батьків близько 20 років.

Рішенням Київської міської ради від 18.12.2008 № 922/922 ОСОБА_5 була передана зазначена земельна ділянка у власність, а тому, на думку позивача, первинна державна реєстрація права власності на земельну ділянку відбулася не 24.04.2015, а у 2008 році. Державна реєстрація 24.04.2015 відбулася лише через те, що змінилося законодавство.

Позивач вважає, що вищезазначене рішення Київської міської ради є правовстановлюючим документом на земельну ділянку. Крім того, доказом належності земельної ділянки ОСОБА_5 на праві власності, є також попередній договір від 24.11.2014, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, за умовами якого сторони зобов'язалися укласти основний договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Таким чином, у державного нотаріуса не було підстав відмовляти у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Суд за клопотанням позивача на підставі статті 33 ЦПК замінив відповідача Девяту Київську державну нотаріальну контору на Головне територіальне управління юстиції у м. Києві та залучив до участі у справі третьою особою державного нотаріуса Шарафетдінову Н. В.

У судовому засіданні позивач та третя особа ОСОБА_2 позов підтримали та просили його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач та третя особа, державний нотаріус Шарафетдінова Н. В., у судове засідання не з'явися, хоча були повідомлені належним чином.

Відповідно до частини першої статті 224 ЦПК «у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи».

Враховуючи ці обставини та зважаючи на думку позивача, який не заперечував проти розгляду справи у відсутності відповідача, суд визнав можливим провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд

встановив:

Рішенням Київської міської ради від 18.12.2008 № 922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва» ОСОБА_5 було передано у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1, площею 833 кв.м., та зобов'язано виконати умови щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку (а.с. 22-26).

24.11.2014 ОСОБА_5 та ОСОБА_2 уклали попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучерук Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 1311.

За умовами попереднього договору сторони зобов'язалися протягом шістдесяти днів з моменту отримання правовстановлюючого документу (свідоцтва про право власності) на земельну ділянку укласти в нотаріальній формі договір купівлі-продажу (основний договір) вищезазначеної земельної ділянки (а.с. 28-29).

24.11.2014 ОСОБА_5 видав нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив ОСОБА_2 бути його представником з питань оформлення та реєстрації на ім'я довірителя права власності на земельну ділянку (а.с. 27).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_2, виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 72).

24.04.2015 Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві видала свідоцтво про право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5 (а.с. 85).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.04.2015 № 36749831 випливає, що реєстрація права власності здійснювалася уповноваженою особою ОСОБА_2 (а.с. 85 зворот).

На підставі спадкової справи № 351/2015, відкритої Девятою Київською державною нотаріальному конторою після померлого ОСОБА_5, встановлено, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті брата, подавши 13.05.2015 відповідну заяву (а.с. 77 зворот).

Державний нотаріус Шарафетдінова Н. В. своєю постановою від 26.08.2015 відмовила ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме: видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 її рідного брата ОСОБА_5 Підставою для відмови нотаріуса слугувало те, що відповідно до статті 182 ЦК право власності на нерухомість підлягає державній реєстрації, відповідно до статті 125 ЗК право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права, а витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності виданий 24.04.2015, тобто право власності на земельну ділянку зареєстровано вже після смерті спадкодавця.

Встановивши усі обставини справи та здійснивши загальну оцінку доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК «суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі».

Звертаючись до суду, позивач просив захистити свої права шляхом визнання постанови державного нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом протиправною та зобов'язати видати таке свідоцтво.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про нотаріат» «Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності».

Згідно з частиною першою статті 7 цього Закону «нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій».

Одним із видів нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, є видача свідоцтв про право на спадщину (пункт 3 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат»).

Нотаріуси вчиняють нотаріальні дії відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна (пункт 4.15 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку (пункт 4.18 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

З матеріалів справи випливає, що нотаріус на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановив, що державна реєстрація земельної ділянки, що входить до складу спадщини, відбулася 24.04.2015, тобто після смерті спадкодавця, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з частиною другою статті 373 ЦК «право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону».

Відповідно до статті 125 ЗК «право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав».

За правилами статей 374 ЦК та 80 ЗК суб'єктами права на землю можуть бути фізичні особи.

З аналізу чинного законодавства випливає, що смерть є підставою, зокрема, для припинення права власності, а не може породжувати виникнення прав і обов'язків у особи, яка померла.

Третя особа, ОСОБА_2, у судовому засіданні пояснив, що здійснював державну реєстрацію земельної ділянки на підставі довіреності від 24.11.2014 і не знав на момент реєстрації про смерть довірителя.

Однак, відповідно до пункту 6 частини першої статті 248 ЦК смерть особи, яка видала довіреність, є підставою для припинення представництва за довіреністю.

Таким чином, реєстрація права власності на земельну ділянку відбулася на підставі довіреності, яка припинила свою дію, та спричинила виникнення права власності у особи після її смерті.

Встановивши зазначені обставини, державний нотаріус правомірно відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину на підставі пункту 1 частини першої статті 49 Закону «Про нотаріат», відповідно до якого нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України.

Суд не погоджується з твердженням позивача про те, що правовстановлюючим документом права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку є рішення Київської міської ради від 18.12.2008 № 922/922.

Так, відповідно до статей 125, 126 ЗК в редакції, що діяла на момент прийняття вищезазначеного рішення, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Відповідно до ЗК в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується свідоцтвом про право власності.

У судовому засіданні було встановлено, що державний акт на земельну ділянку ОСОБА_5 не отримав. Отже, документ, який посвідчував би виникнення у нього права власності на земельну ділянку, відсутній. Рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність відповідно до вимог статей 116, 118 ЗК є лише підставою для набуття права власності на землю.

Також не заслуговує на увагу аргумент позивача, щодо того, що доказом належності ОСОБА_5 земельної ділянки на праві власності є також попередній договір купівлі-продажу від 24.11.2014, оскільки зазначений попередній договір не є правовстановлюючим документом відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд не заперечує той факт, що у ОСОБА_5 за життя виникло право власності на земельну ділянку, однак він його не зареєстрував у встановленому законом порядку. Нотаріус, у силу наданих йому законом повноважень, не може видати свідоцтво про права на спадщину у разі відсутності належних правовстановлюючих документів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Тому, з'ясувавши характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача, суд дійшов висновку про неможливість його захисту в обраний позивачем спосіб.

Керуючись статтями 248, 373, 374 ЦК, статтями 80, 125 ЗК, Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595, статтями 1, 4-11, 18, 57-66, 79, 88, 157-196, 208, 209, 212-215, 218, 223, 224-226 ЦПК, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, треті особи: ОСОБА_2, державний нотаріус Девятої Київської державної нотаріальної контори Шарафетдінова Наталія Вікторівна, про визнання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії протиправною та зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину - відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем у загальному порядку.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Апеляційного суду міста Києва через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л. В. Шевченко