Рішення № 53465250, 27.10.2015, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/8181/15-ц

пр. № 2/759/4032/15

27 жовтня 2015 року Святошинський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Борденюка В.В.,

при секретарі - Трегубенку М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ТОВ «Маркс.Капітал» до ОСОБА_1, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2, про відшкодування матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, за вимогами якого просив стягнути з відповідача грошові кошти у відшкодування шкоди у розмірі 5 760,11 грн., у порядку регресу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що, 23 травня 2012 року о 16 год. 50 хв., з вини ОСОБА_1, який керував автомобілем НОМЕР_1, сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відповідачем було здійснено зіткнення з автомобілем НОМЕР_2. Відповідно до постанови Солом'янського районного суду м.Києва від 07 червня 2012 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України. У зв'язку з викладеним, позивач просить суд, у порядку регресу, стягнути з відповідача у відшкодування шкоди у розмірі вартості ремонту автомобіля «Чері» д.н.з. НОМЕР_2, яка становить 5 760,11 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував, вказував на те, що він не є страхувальником ПАТ «СК «Лафорт» і не є власником вказаного автомобіля; автомобіль НОМЕР_1 знаходився у власності ОСОБА_2, за дорученням якого, на момент ДТП, він керував даним транспортним засобом. Відтак, відповідач вказував на те, що нести відповідальність за заподіяні збитки має власник і володілець джерела підвищеної небезпеки - ОСОБА_2.

Третя особа - ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення представника позивача і пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи із такого.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, 23 травня 2012 року о 16 год. 50 хв., з вини ОСОБА_1, який керував автомобілем НОМЕР_1 сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було здійснено зіткнення з автомобілем НОМЕР_2.

Зазначена обставина підтверджується постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 07 червня 2012 року, що ухвалена за правилами КпАП України, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП.

На момент ДТП між Є.ОСОБА_2 та Приватним акціонерним товариством «Страхова Компанія «Лафорт» був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АВ/6296795, за яким було застраховано цивільну відповідальність ОСОБА_2 перед третіми особами, при використанні транспортного засобу ГАЗ д.н.з. НОМЕР_1.

Потерпіла особа звернулася до ПрАТ «СК «Лафорт» із Повідомленням про настання страхового випадку, яким є ДТП та із Заявою про виплату страхового відшкодування, так як відповідача було визнано винними у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди та притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 124 КУпАП згідно Постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності.

На підставі Калькуляції № 8СН 363 від 12.09.2012 року фахівцем відділу врегулювання ПрАТ «СК «Лафорт» був складений Страховий акт №26-12-00080-01-1 від 12.09.2012 року та був виведений Розрахунок розміру страхового відшкодування пошкодженого автомобіля Потерпілої особи.

На підставі заяви про виплату страхового відшкодування, Страхового акту та Розрахунку розміру страхового відшкодування, ПрАТ «СК «Лафорт» було складено Розпорядження про виплату страхового відшкодування №26- 12-00080-01-1 від 12.09.04.2012 року та відповідно до норм ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», було виплачено страхове відшкодування в розмірі 5 760 (П'ять тисяч сімсот шістдесят) грн. 11 коп., що підтверджено платіжним дорученням № 4468 від 26.09.2012 року.

01 липня 2013 року між ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ» та ПрАТ «СК «Лафорт» підписано договір про надання фінансових послуг факторингу, за яким клієнт відступив фактору свої права грошових вимог до боржників (копія договору додається).

Згідно п.1 ст.1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно п. 1 ст. 1078 ЦПК предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Враховуючи вищенаведене, право вимоги до Відповідача перейшло Позивачу згідно Договору №01/01-07 201 ЗР від 01.07.2013 р. про надання фінансових послуг факторингу та Додатку № 1 до цього договору.

Відтак, підставою для подання даного позову із посиланням на п. 38.1.1 (г) Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» стало те, що ані відповідач, ані страхувальник і власник автомобілю ГАЗ д.н.з. НОМЕР_1 не виконали свого обов'язку щодо повідомлення страховика про ДТП.

Відповідно п.38.1.1(г) ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»с траховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Водночас, відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував, вказував на те, що він не є страхувальником ПАТ «СК «Лафорт» і не є власником вказаного автомобіля; автомобіль НОМЕР_1 знаходився у власності ОСОБА_2, за дорученням якого на момент ДТП він керував даним транспортним засобом. Відтак, відповідач вказував на те, що відповідати за заподіяні збитки має власник і володілець джерела підвищеної небезпеки - ОСОБА_2.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Так, право власності (в об'єктивному розумінні) - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, сукупність яких є змістом права власності.

Суб'єктом відповідальності за статтею 1186 ЦК України є володілець об'єкта, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, під яким слід розуміти особу, що на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За своєю правовою природою правомочність володіння - це юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактичному зв'язку з річчю. Володіння треба розуміти як постійну можливість матеріального зв'язку власника з річчю.

Правомочність користування полягає у заснованій на законі можливості вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб.

Володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Крім того особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об'єктів. Як правило, обидві ознаки володільця джерела підвищеної небезпеки повинні мати місце, крім випадків, передбачених в Законі.

Так, не може бути визнаною володільцем джерела підвищеної небезпеки та не може нести відповідальності перед потерпілим особа, яка здійснювала фактичне володіння (управління, експлуатацію) небезпечним об'єктом в силу трудових відносин з володільцем такого об'єкту (водій, машиніст, оператор тощо). Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самим володільцем джерела підвищеної небезпеки в регресному порядку, враховуючи характер відносин, які між ними склалися.

Із копії трудової книжки, наданої відповідачем у судове засідання вбачається, що на момент ДТП він перебував у трудових відносинах з ТОВ «Склостиль».

Заперечуючи проти заявленого позову ОСОБА_1 вказував на те, що він керував вказаним транспортним засобом на підставі довіреності, виконуючи свої трудові обов'язки перед ТОВ «Склостиль»; при цьому, за словами відповідача, довіреність на право керування вказаним транспортним засобом йому видав ОСОБА_2. Однак, на час судового засідання ця довіреність у нього не збереглась.

У ході розгляду даної справи суд неодноразово викликав, залученого як третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2; однак ОСОБА_2 у судові засідання не з'являвся і пояснень суду щодо даних обставин не надавав.

Разом із тим, на момент ДТП, відповідач працював у ТОВ «Склостиль», яке не є власником автомобілю НОМЕР_1, а тому, у даному разі, відсутні достатні підстави для встановлення того факту, що відповідач став учасником ДТП, виконуючи свої безпосередні трудові обов'язки.

Відтак, на час вирішення спору, суду не було надано належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 під час ДТП керував вказаним транспортним засобом на підставі договору доручення, підряду, оренди, чи на будь-якій іншій правовій підставі.

Водночас, викладене не свідчить про протиправність заволодіння відповідачем вказаним транспортним засобом.

У даному разі мова йде про невчинення власником транспортного засобу юридично значимої дії, яка б зумовлювала перехід права володіння автомобілем НОМЕР_1 від власника до ОСОБА_1.

При цьому перехід права володіння транспортним засобом, як однієї із складових права власності, від однієї особи до іншої, на думку суду, не слід ототожнювати із керуванням транспортним засобом особою, яка не є його власником, без правової підстави у розумінні частини 2 статті 1187 ЦК України - право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо.

Таким чином, зважаючи на правову природу режиму власності щодо речі, яка є джерелом підвищеної небезпеки, який зумовлює наявність відповідних обов'язків щодо відповідального володіння і користування нею, суд доходить до висновку про те, що цивільно-правову майнову відповідальність за спричинену шкоду може нести володілець такої речі, навіть у разі, якщо безпосередню експлуатацію такої речі, на момент заподіювання шкоди, здійснювала інша особа.

Відтак, за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення до адміністративної відповідальності притягується винна особа, яка була безпосереднім учасником ДТП, а цивільно-правову відповідальність, при цьому, може нести інша особа - носій правового титулу володіння речі, яка є джерелом підвищеної небезпеки.

Враховуючи викладене і зважаючи на те, що, на момент ДТП, ОСОБА_1 не був носієм права володіння транспортним засобом «ГАЗ», д.н.з. НОМЕР_1, враховуючи зміст частини 2 статті 1186 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених до нього регресних позовних вимог ТОВ «Маркс.Капітал», що зумовлює необхідність відмови у задоволенні даного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1166, 1167, 1188, 1172 ЦК України, ст.ст. 10, 57, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії повного тесту рішення.

Суддя: