Справа № 372/2045/15-ц Головуючий у І інстанції Проць Т. В.Провадження № 22-ц/780/6016/15 Доповідач у 2 інстанції Березовенко Р. В.Категорія 56 09.11.2015
РІШЕННЯ
Іменем України
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого:Березовенко Р.В., суддів:Верланова С.М., Воробйової Н.С.,при секретарі:Бобку О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
У травні 2015 року Рябоконь О.В. звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначав, що 02 лютого 2015 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір № SAMDNWFD0070472231800 Вклад «Депозит Плюс на 6 мес.», відповідно до якого з його карткового рахунку, в тому ж банку було перераховано на депозитний рахунок 100000 доларів США.
04.02.2014 року між сторонами укладено договір про відкриття картрахунку і обслуговування платіжної карти.
02.03.2015 року він письмо повідомив банк про дострокове розірвання депозитного договору та просив повернути гроші, які знаходяться на депозитному та картковому рахунках, проте відповідач жодних дій, направлених на повернення коштів не вчинив, чим позбавив позивача можливості користуватися належними йому грошовими коштами.
Уточнивши позовні вимоги, остаточно просив стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти у сумі 204 617,39 доларів США з яких 184723,39 доларів США заборгованість, 17430 доларів США пеня та 2464,08 доларів США 3% річних, що за курсом НБУ становить 4 505 432,99 грн., стягнути моральну шкоду 20000 грн., витрати на правову допомогу 10000 грн., та судові витрати.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 16 вересня 2015 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 184 723,39 доларів США та 3 % річних 2 464,08 доларів США, а всього стягнуто 187 187,47 доларів США, що є еквівалентом 4 119 994,45 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Рябоконь О.В. просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення судом норм матеріального і процесуального права.
В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог в цій частині відмовити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ КБ «Приватбанк» підлягає відхиленню, а апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 04.02.2014 року між сторонами укладено договір SAMDN03000137335961 про відкриття карткового рахунку і обслуговування платіжної карти.
02.02.2015 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір № SAMDNWFD0070472231800 Вклад «Депозит Плюс на 6 мес.».
Пунктом 24 вказаного договору, передбачено право кожної сторони достроково розірвати Договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до дати розірвання Договору.
26.02.2015 року позивач письмо повідомив Банк про дострокове розірвання депозитного Договору № SAMDNWFD0070472231800 Вклад «Депозит Плюс на 6 мес.» від 02.02.2015 року.
У вказаній заяві позивач просив повернути йому грошові кошти в сумі 83 327,59 доларів США, які знаходяться на його платіжній картці.
Вказане повідомлення, згідно поштової розписки, отримано представником ПАТ КБ «Приватбанк» 02.03.2015 року.
11.03.2015 року позивач повторно надіслав до Банку цінним листом з описом вкладення та з повідомленням про вручення поштового відправлення дві претензії щодо дострокового розірвання депозитного Договору і негайного повернення вкладу та перерахування грошових коштів.
Вказаний лист отримано відповідачем 13.03.2015 року, що підтверджується копією розписки.
З наданих суду виписок по рахунках позивача в ПАТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що на депозитному рахунку ОСОБА_5 станом на 12.08.2015 року міститься залишок після операції 100 000 доларів США, а на картковому рахунку НОМЕР_1 станом на 03.08.2015 року 87 609,61 доларів США.
Представником відповідача не заперечується, що кошти позивачу після отримання його звернень не були виплачені, а також на його платіжні вимоги не були перераховані до іншого банку.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказував, що оскільки відповідач безпідставно не повертає позивачу грошові кошти, які знаходяться на його рахунках відкритих в ПАТ КБ «ПриватБанк», то вказані кошти слід стягнути в судовому порядку, захистивши у такий спосіб права ОСОБА_5
Також місцевий суд стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних за 172 дні прострочення від загальної суми боргу, що становить 2464,08 доларів США.
Такі висновки суду, на думку колегії суддів, відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що такий вид неустойки, як пеня, не передбачений умовами договору, позивачем не було доведено заподіяння йому моральної шкоди, а тому такі позовні вимоги є недоведеними та необгрунтованими. Що ж до вимог про стягнення витрат на правову допомогу, то суд першої інстанції вважав їх доведеними лише частково, в межах участі представника позивача у судовому засіданні.
Проте судова колегія не в повній мірі погоджується з судовим рішенням в цій частині, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Ч. 1 ст. 1060 ЦК України встановлено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
У відповідності до ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Згідно з положеннями ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.
Крім того, ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 529 ЦК України кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Отже, за змістом наведених норм права зобов'язання банку полягає у видачі вкладникові вкладу та виплаті йому процентів на суму вкладу, на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач посилається, як на правову підставу стягнення з відповідача пені на приписи ч. ч. 1 і 2 ст. 1092, ч. 1 ст. 611 ЦК України, п. 8.1., п. 8.2., п. 8.3. ст. 8 та п. 322. ст. 32 Заиону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Зокрема, ч. ч. 1 і 2 ст. 1092 ЦК України визначають, що у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону, а у випадку порушення правил розрахункових операцій виконуючим банком, відповідальність може бути покладена судом на цей банк.
Частина 1 статті 611 ЦК України вказує, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Пункт 19 Договору № SAMDNWFD0070472231800 Вклад "Депозит Плюс на 6 мес." передбачав, що у випадку порушення вкладником чи банком умов договору, порушник несе відповідальність, передбачену діючим законодавством України, тобто сторони у договорі погодили відповідальність, яка передбачена законами України, які регулюють відповідну діяльність таких взаємовідносин.
Згідно з вимогами п. 8.1. та п. 8.2. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж ня встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.
Пунктом 8.3. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», перебдачено, що за порушення строків, втсановлених п.8.1. та 8.2. цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.
У свою чергу, відповідно до п. 32.2. ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановленних цим Законом строків виконання доручення клієнтів на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 % суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 % суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Отже, враховуючи, що умовами договору укладеного між сторонами передбачено відповідальність сторін, визначенну чинним законодавством України і Банком були порушені встановлені спеціальним законодавством строки виконання платіжних доручень, а саме банк взагалі не виконав платіжні доручення позивача від 26 лютого 2015 року про переказ коштів в іноземній валюті № 1 та № 2 у загальній сум 174 300 доларів США на його особистий рахунок № НОМЕР_2, відкритий в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 322904, які були особисто отримай під підпис представником Банку Оленько І. О. ( а.с.16,17), що було достовірно встановлено судом першої інстанції, висновки суду в цій частині, на думку колегії суддів є безпідставними, а позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 17 430 дол. США, в свою чергу обгрунтованими та доведеними, оскільки вказаний розмір пені становить не більше 10 % від суми переказу (п.32.2 ст. 32 ЗУ «Про платіжні системи...»), який не було виконано відповідачем.
Станом на час ухвалення рішення, відповідно до офіційного курсу гривні щодо іноземної валюти встановленої НБУ на 09 листопада 2015 року (1дол. США - 22 грн.65 коп.) розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 17 430 дол. США Х 22 грн. 65 коп. = 394 789,50 грн.
Що стосується відмови у стягненні моральної шкоди, то колегія суддів важає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім»ї чи близьких родичів.
Згідно п.2 ч.1 ст.4 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на належну якість обслуговування.
Судом першої інстанції було достовірно встановлено, що внаслідок протиправної поведінки відповідача, яка виявилася у безпідставній відмові щодо повернення грошових коштів позивачу, у невиконанні його платіжних вимог та блокуванні усіх рахунків та карток, внаслідок чого останній був позбавлений можливості вчасно користуватися та розпоряджатися своїми грошовими коштами, що змусило його обмежувати власні потреби та потреби сім»ї, що в свою чергу викликало душевні страждання позивача від його власної безпорадності.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, на думку колегії суддів, є частково доведеними.
Розмір моральної шкоди позивач визначив 20 000 грн., однак, з урахуванням всіх обставин справи, принципів розумності та справедливості колегія суддів вважає за необхідне зменшити її розмір і стягнути на користь позивача моральну шкоду в розмірі 2 000 грн.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги позивача в частині стягнення витрат на правову допомогу, то на думку колегії суддів вони також є обгрунтованими виходячи з наступного.
Задовольняючи вимоги в частині стягнення правової допомоги, суд першої інстанції керувався ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» і вважав за необхідне, стягнути лише витрати за участь представника у судовому засіданні 4 годоини.
Однак з таким висновком колегія суддів погодитися не може, оскільки він суперечить роз'ясненням, викладеним у Постанові № 10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».
Відповідно до п. 47. згаданої вище Постанови право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа яка таку допомогу надавала має бути адвокатом (стаття 6 Заюну України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191УІ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Пунктом 48 названої Постанови також передбачено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суд як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК України.
При цьому, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дії безпосередньо пов»язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів)
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
За таких обстави, враховуючи, що позивачем на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу було надано належні та допустимі докази, а саме: договір № 36/2015 від 28 квітня 2015 року; розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, як у судовому засіданні, так і про вчинення інших дій поза судовим засіданням, проведеним в межах граничного розміру відповідно до ЗУ від 20 грудня 2011 року № 4191УІ; акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг), копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, оригінал квитанції про оплату правової допомоги, колегія суддів, враховуючи роз»яснення, викладені у у Постанові № 10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», дійшла висновку про необхідність задоволення понесених витрат на правову допомогу в повному розмірі.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення правової допомоги та відмови у стягненні пені та моральної шкоди ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню, з підстав викладених в апеляційній скарзі позивача ОСОБА_5, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог про стягнення пені та витрат на правову допомогу та часткове задоволення вимог про стягнення моральної шкоди.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги відповідача, про порушення судом першої інстанції вимог ст. 1059 ЦК України щодо не додержання письмової форми договору банківського вкладу, оскільки позивачем не було надано документів на підтвердження внесення ним грошової суми, то вони колегією суддів розцінюються критично і не заслуговують на увагу, оскільки в ході розгляду справи було безспірно встановлено, що на спірних рахунках позивача перебувають грошові кошти у вказаному розмірі.
Ці обставини підтверджуються наявними матеріалами справи, а саме: копіями квитанцій про попереднє внесення позивачем коштів на рахунки в ПАТ КБ "Приватбанк" та наступні банківські виписки, які підтверджують відкриття рахунку і перерахування на нього коштів з іншого раніше відкритого рахунку та подальшу наявність коштів на рахунках, банківськими виписками надрукованими на бланках Приватбанку, які містять детальні зазначення дат опрацювання та банківської операції із зазначенням номера картки, деталей операції, сум та валюти операції, суми залишку після операцій. Дані банківські виписки видані уповноваженою особою банку із зазначенням прізвища та ініціалів, а також підписані нею і засвідчені штампом банківської установи.
Оскільки, відповідно до вимог ст. 1059 ЦК України підтвердження внесення грошових сум може підтверджуватися, крім ощадної книжки та сертифіката, іншими документами що відповідають вимогам, встановленим законом чи іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, колегія суддів дійшла висновку, що надані банком виписки з рахунків позивача (а.с.88-90, 93-105), які відповідають банківськими правилами є належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України щодо внесення (перерахування) грошових коштів позивачем та додержання письмової форми договору.
Крім того, під час розгялду справи судом першої інстанції представник відповідача особисто оглядала копії наданих позивачем квитанцій про внесення коштів на рахунки, визнала наявність цих коштів на рахунках позивача на момент звернення позивача з заявою про перерахування коштів до іншого банку та на момент розгляду справи.
Отже, обставини щодо наявності грошових коштів на вказаних рахунках позивача, саме у визначеному ним розмірі визнані сторонами, а тому в силу ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають.
Враховуючи, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи та судом частвоко невірно застосовані норми матеріального права, колегія суддів на підставі ст. 309 ЦПК України прийшла до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення правової допомоги та відмови у стягненні пені та моральної шкоди і ухвалення в цій частині нового рішення, про задоволення цих позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» -відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 вересня 2015 року в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення правової допомоги та відмови у стягненні пені та моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, про задоволення цих позовних вимог.
Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_5 пеню в розмірі 394 789 (триста дев»яносто чотири тисячі сімсот вісімдесят дев»ять) грн. 50 коп., моральну шкоду в розмірі 2000 (дві тисячі) грн., витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. та судовий збір в розмірі 121грн. 80 коп, а всього - 406 911 (чотириста шість тисяч дев»ятьсот одинадцять) грн. 30 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Р.В.Березовенко
Судді: Н.С.Воробйова
С.М.Верланов
Судове рішення № 53457567, Апеляційний суд Київської області було прийнято 09.11.2015. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 372/2045/15-ц. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: