Ухвала суду № 53456051, 11.11.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №283/1620/15-ц Головуючий у 1-й інст. Міхненко С. Д.

Категорія 27 Доповідач Товянська О. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого: судді Товянської О.В.

суддів: Кочетова Л.Г., Гансецької І.А.

при секретарі: Кравчук Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

В липні 2015р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточнивши вимоги, просив стягнути з : ОСОБА_2 за договором позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення 155570,30грн., 3% річних - 3404,56грн., ОСОБА_3 - 186376,30грн., 3% річних - 4077,53грн. Зазначав, що відповідно до договору позики від 29.03.2014р. вони взяли в нього в борг в рівних частках 242000грн. Договір нотаріально посвідчений. Умовами договору передбачено повернення коштів до 01.08.2014р., проте до даного часу гроші повністю не повернуті. Крім того, з ОСОБА_2 також було укладено договір позики від 11.09.2014р. на суму 120тис.грн. 12.09.2014р. ОСОБА_2 повернула 140000грн.

В липні 2015р. ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду з зустрічним позовом. Просили визнати недійсним договір позики від 29.03.2014р., укладений між ними та ОСОБА_1 Зазначали, що грошей від ОСОБА_1 не отримували. Договір позики був укладений за його пропозицією з метою виплати заборгованості по оренді приміщень ПП «Малинська меблева фабрика».

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2015р. позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 158810,49грн. заборгованості за договором позики від 29.03.2014р. і 1588,10грн. судового збору. В решті відмовлено. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 190453,83грн. заборгованості за договором позики від 29.03.2014р. і 1904,54грн. судового збору. В позові ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у позові, зустрічний позов задовольнити. Зазначають, що суд не дав оцінку доказам щодо укладення договору позики під впливом тяжких обставин. Розписка від 11.09.2014р. була оформлена з метою зняття заборони на приміщення магазину та отримання кредиту.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що 29 березня 2014р. між сторонами був укладений нотаріально посвідчений договір позики, за яким ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 отримали грошові кошти - 242тис.грн. в рівних частках кожен. П.2 Договору передбачено, що позичальники зобов'язуються повернути гроші одним платежем або частинами позикодавцеві в строк до 01 серпня 2014р. Розписка, написана в цей же день про отримання грошей, свідчить про те, що позика відбулась (а.с.5,6).

Згідно зі ст.ст.1046,1047,1050,545 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума... Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання повністю або частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (ст.218 ЦК).

Відповідно до вимог ст.ст.202,203,207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно роз'яснень п.23 постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Потрібно враховувати такі фактори, як майновий і психічний стан осіб та їх близьких напередодні й на момент вчинення правочину; співмірність наданих послуг із вартістю переданого за правочином майна; наявність іншого житла або іншого місця помешкання в разі відчуження житла, а також враховувати їх вплив на формування волевиявлення сторін. Під тяжкими обставинами слід розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а як його крайні форми. Наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, смерть годувальника, крайня нужденність її сім'ї, загроза втратити заставлене житло чи банкрутства, надзвичайно низька винагорода за виконану роботу або надану послугу, порівняно з вартістю відчужуваної речі, та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідно терміново укласти цей правочин. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Потерпілий, який оскаржує правочин, повинен довести, що за відсутності тяжких обставин він взагалі або на зазначених умовах не уклав би правочин. Визнання правочину недійсним не може пов'язуватись з тим, чи усвідомлювала сторона користь, яку матиме від нього.

Відповідно до положень ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст.57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства підстави заявленого позову - це виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України (ст.4, п.5 ч.2 ст.119 ЦПК).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову районний суд урахував наведенні положення процесуального законодавства.

Суд правильно визнав необґрунтованими посилання відповідачів на те, що договір позики укладено під впливом тяжких обставин (заборгованості по орендній платі), оскільки належних і допустимих доказів відповідачі не надали.

Допитані свідки зазначили, що про істотні умови укладення договору позики їм невідомо, вони не були присутні під час укладення спірної угоди, а про обставини їм відомо зі слів відповідачів.

Договором позики (п.10) передбачено - сторони свідчать, що вони не приховують обставини, які мають істотне значення для цього договору, договір не укладається під впливом тяжкої для кожного з них обставини (а.с.5).

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі наведеного суд обґрунтовано стягнув заборгованість за договором позики та задовольнив вимоги про стягнення інфляційних коштів за затримку виконання зобов'язання, відмовивши у визнанні правочину недійсним.

Розрахунок заборгованості повністю відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

Підстав для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст.209,218,303,304,307,308,313-315,319,324,325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді: