Ухвала суду № 53452044, 28.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/48843/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 вересня 2014 року

у справі №814/85/14

за позовом Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

до Акціонерного товариства відкритого типу «Фірми «Аура»

про стягнення податкового боргу у сумі 64486,98 грн.,

в с т а н о в и в:

Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області звернулася до суду із адміністративним позовом, у якому просила стягнути з Акціонерного товариства відкритого типу «Фірми «Аура» 64486,98 грн. податкового боргу.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2014 року адміністративний позов Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задоволений частково та стягнуто з Акціонерного товариства відкритого типу «Аура» борг у розмірі 38739,15 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 вересня 2014 року у даній справі скасована постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2014 року, прийнято нове рішення про часткове задоволення позову та стягнуто з Акціонерного товариства відкритого типу «Аура» борг у розмірі 29564,96 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі податкової декларації №1300004359 від 19 березня 2013 року виник борг з земельного податку у розмірі 64486,98 грн.

Оскільки, відповідачем сума податку в розмірі 64486,98 грн. до цього часу в бюджет відповідачем не сплачена, податковий орган звернувся за її стягненням до суду.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що відповідач в рахунок погашення боргу сплатив протягом травня - жовтня 2013 року 25747,83 грн., у зв'язку з чим, з урахуванням часткової сплати податкового боргу, сума заборгованості відповідача станом на 20 лютого 2014 року становить 38739,15 грн.

Між тим, апеляційний суд також встановив, що відповідач продовжував виплачувати борг по 30 січня 2014 року, внаслідок чого борг позивача, який складається різниці між сумою податкових зобов'язань з квітня 2006 року по вересень 2013 року та сумою сплачених коштів з 15 травня 2006 року по 20 лютого 2014 року, становить 29564,96 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач в повному обсязі не виконав обов'язку із сплати податку, тому вона підлягає стягненню в судовому порядку.

Разом з тим Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Відповідно до приписів статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

Так, відповідно до підпункту 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України встановлено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Разом з тим, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, встановили розмір несплаченого узгодженого податкового зобов'язання лише на підставі розрахунку податкових зобов'язань відповідача та його даних аналітичного обліку, не витребувавши жодних належних доказів, що підтверджують його сплату таких як, банківські виписки, платіжні доручення тощо.

Окрім того, поза увагою судів залишено те, що Податковим кодексом України (пункт 87.9 статті 87 цього Кодексу), на відміну від Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», передбачено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Таким чином, Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Податковий кодекс України по-різному визначають порядок погашення податкового боргу, наявного у платника податку.

Отже, органи державної податкової служби вправі застосовувати положення пункт 87.9 статті 87 Податкового кодексу України щодо погашення податкового боргу, який виник після набрання чинності цим кодексом, тобто, з 1 січня 2011 року, відповідно, на податковий борг, який виник до 1 січня 2011 року норми пункт 87.9 статті 87 Податкового кодексу України не розповсюджуються.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що для правильного вирішення справи судам першої та апеляційної інстанцій необхідно також дослідити облікову картку платника податків та її зворотний бік, яка є належним доказом стану розрахунків платника з бюджетом, порядку зарахування платежів відповідача податковим органом в рахунок погашення податкового боргу, у тому числі і наявності у такого платника податкової заборгованості.

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись або спростувати, як висновки та доводи податкового органу, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки дослідження та відсутність належної оцінки доказів, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів.

Як зазначалось вище, принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкритий в частинах четвертій та п'ятій статті 11 названого Кодексу, зобов'язує суд вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Наведені вимоги норм процесуального права, які є гарантією прийняття законного і обґрунтованого судового рішення, судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень у даній справі дотриманні не були. Адже суди не вжили необхідних заходів для належної перевірки обставин, що є предметом доказування у даній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 вересня 2014 року скасувати та направити справу на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

Н.Є. Маринчак