Рішення № 53449154, 12.11.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/8431/14-ц

Провадження № 22-ц/779/2409/2015

Категорія 24

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Василишин Л.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Василишин Л.В.

суддів: Фединяка В.Д., Бойчука І.В.

секретаря Турів О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Мистецького об'єднання «Елегія» (далі МО «Елегія»), третя особа - Івано-Франківська обласна рада, про скасування наказу про звільнення, нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки середньомісячної заробітної плати на день розрахунку, індексацію заробітної плати, компенсацію моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 09 вересня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що з січня 2002 року працював у МО «Елегія», однак наказом №7 від 04.09.2008 року його та інших працівників МО «Елегія» було звільнено на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку з введенням процедури ліквідації.

Даний наказ ОСОБА_2 вважає незаконним, оскільки в порушення вимог трудового законодавства такий не був доведений до відома позивача у встановлені строки. Крім того, не було вжито заходів щодо виплати вихідної допомоги та сприяння працевлаштуванню вивільнених працівників.

Також ОСОБА_2 вказав, що з 01 грудня 2006 року і на даний час з вини відповідача з ним не проведено розрахунку по заробітній платі, що є порушенням вимог ст.116 КЗпП України та є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст.117 КЗпП України), а також для проведення індексації заробітної плати в межах прожиткового мінімуму з моменту виплат і по даний час.

Посилаючись на вказані обставини, а також на положення ст. 237 КЗпП України, з урахуванням збільшених позовних вимог (а.с.68) ОСОБА_2 просив суд скасувати наказ №7 від 04.09.2008 року про звільнення працівників МО «Елегія»; зобов'язати МО «Елегія» виплатити на користь позивача заборгованість по заробітній платі, а саме середній заробіток за час затримання середньомісячної заробітної плати по день фактичного розрахунку (за період з 01 грудня 2006 року по даний час) у розмірі 107 184 грн.; зобов'язати МО «Елегія» провести індексацію заробітної плати у межах прожиткового мінімуму з моменту невиплат по даний час; стягнути з МО «Елегія» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 вересня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов'язано МО «Елегія» здійснити індексацію нарахованої та невиплаченої заробітної плати ОСОБА_2

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права.

Представник апелянта вважає, що спірний наказ про звільнення від 04.09.2008 року є незаконним, оскільки позивача у встановленому порядку не попередили про звільнення з ініціативи власника за 2 місяці. Однак, суд відмовив у скасуванні даного наказу, посилаючись на те, що ОСОБА_2 пропустив встановлений статтею 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду.

Проте, як зазначає апелянт, згідно вимог ст.233 КЗпП України працівник може звернутись до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Судом першої інстанції не було встановлено, коли саме позивачу було вручено наказ про звільнення.

Посилаючись на положення ст.ст.116,117 КЗпП України, а також на п.п.20,25 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року, апелянт вважає, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця (на що посилається суд першої інстанції) не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності за ст.117 КЗпП України.

Також, на думку представника апелянта, суд не урахував та не дав жодної належної оцінки тій обставині, що протиправною поведінкою відповідача ОСОБА_2 завдано значної моральної шкоди, яку позивач оцінив в розмірі 30 000 грн.

Посилаючись на наведене, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просив скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови в позові та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволити у повному обсязі.

В судове засідання апеляційного суду сторони не з»явилися. Судом повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Івано-Франківської обласної ради від 18.12.2001 року №595-24/2001 засновано мистецьке об'єднання «Елегія» (далі - МО «Елегія») та затверджено його статут як організації, що є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Івано-Франківської області і перебуває в управлінні Івано-Франківської обласної ради (а.с.10).

Згідно з наказом МО «Елегія» №1 від 28.12.2001 року з ОСОБА_2 укладено трудову угоду на період з 10.01.2002 року до 10.01.2007 року (а.с.16-18).

20.02.2007 року Івано-Франківською обласною радою прийнято рішення №236-9/2007 про ліквідацію МО «Елегія» (а.с.20).

Згідно витягу з ЄДРПОУ МО «Елегія» з 30.03.2007 року в стані припинення, за рішенням засновників (а.с.46-48).

Наказом МО «Елегія» №7 від 04.09.2008 року в тому числі ОСОБА_2, звільнено у відповідності з п.1 ст.40 КЗпП України у зв»язку з введенням процедури ліквідації (а.с.36-38).

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову в частині скасування наказу №7 від 04.09.2008 року про звільнення ОСОБА_2 з МО «Елегія», суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення з позовом до суду.

Так, судом встановлено, чого не заперечує апелянт за змістом скарги, що він працював в МО «Елегія» по сумісництву. Крім того, згідно записів у трудовій книжці позивача на момент створення в 2001 році МО «Елегія» ОСОБА_2 працював на посаді артиста оркестру ІІ категорії та з 01.10.2002 року - на посаді артиста оркестру І категорії в Івано-Франківському обласному музичному драматичному театрі ім.Івана Франка (а.с.108-109).

Відповідно до ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 234 КЗпП України передбачено, що разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Однак, позивачем не заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку та не наведено причин його пропуску, що свідчить про правильність висновків суду першої інстанції в цій частині.

Колегія суддів також погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення з МО «Елегія» середнього заробітку за час затримання середньомісячної заробітної плати по день фактичного розрахунку (за період з 01 грудня 2006 року по даний час) у розмірі 107 184 грн.

Так, матеріалами справи встановлено, що згідно довідки МО «Елегія» від 28.02.2008 року за період з 01.12.2006 року по 31.12.2007 року ОСОБА_2 нараховувалась та не виплачувалась заробітна плата. Розмір загальної суми заборгованості становить 3300 грн. (а.с.31).

Разом з тим, згідно наявної в матеріалах справи копії рішення Івано-Франківського міського суду від 12.02.2009 року(а.с.39), на користь ОСОБА_2 стягнуто заборгованість по заробітній платі в розмірі 3300 грн. зарплати та 681,9 грн. компенсації за затримку її виплати. Всього стягнуто з МО « Елегія» - 3981,90 грн. за період з 01.12.06р. по 31.12.07р.

Згідно повідомлення Управління ДВС ГУ юстиції в Івано-Франківській області від 13.03.2014 року №04-06/461, 25.05.2009 року на підставі ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа Івано-Франківського міського суду від 05.03.2009 року №2-280 про стягнення з МО «Елегія» на користь ОСОБА_2 3300 грн. заборгованості по заробітній платі, 681,90 грн. компенсації за час затримання її виплати, а разом 3981,90 грн. (а.с.71-73).

В силу ч.1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ч. 1 ст. 102-1 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Згідно ст.117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом встановлено, що заборгованість по заробітній платі за фактично виконану роботу стягнута з МО «Елегія» на користь ОСОБА_2 в розмірі 3300 грн., а також 681,90 грн. компенсації за час затримання її виплати на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 12.02.2009 року. Будь-яких інших даних щодо роботи позивача в МО «Елегія» з січня 2008 року та наявності нарахованої, проте не виплаченої заробітної плати суду не представлено.

Суд першої інстанції дав належну правову оцінку тим обставинам, що з часу заснування МО «Елегія» і по 2006 рік фінансова підтримка його діяльності проводилася виключно за рахунок коштів обласного бюджету, однак з 2007 року така була припинена. Оскільки самостійної діяльності колектив не проводив, фінансування з інших джерел не отримував, то вини мистецького об'єднання «Елегія» у затримці розрахунку при звільненні ОСОБА_2 не встановлено.

За таких обставин суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для здійснення нарахування та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Обґрунтованим є також і висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, оскільки позивач не довів, що внаслідок звільнення його з роботи за сумісництвом, він зазнав моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, які вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено обов'язок власника або уповноваженого ним органу відшкодувати моральну шкоду працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Тобто моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Оскільки позивач не довів спричинення йому відповідачем моральної шкоди, то суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Згідно ч.3 ст.303 ЦПК апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов»язковою підставою для скасування рішення.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_5 про зобов'язання відповідача здійснити індексацію нарахованої та невиплаченої заробітної плати.

Відповідно до ст.ст.1,3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг;

індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання;

поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним,публікується в офіційних періодичних виданнях.

Відповідно до ст.10 Закону, індексація доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи.

Доходи від роботи за сумісництвом, на умовах погодинної оплати поза основним місцем роботи індексуються в розмірі, що з урахуванням оплати праці за основним місцем роботи не перевищує прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Згідно Порядку проведення індексації грошових доходів населення (Постанова КМ, КМ України, від 17.07.2003, № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення") особі, яка працює за сумісництвом, видається на її вимогу довідка з основного місця роботи про розмір доходу, що підлягає індексації, та проіндексованого доходу.

На підставі цієї довідки провадиться індексація доходів від роботи за сумісництвом у межах суми, що не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, з урахуванням отриманої заробітної плати за основним місцем роботи.

Суд першої інстанції, вказуючи на правові підстави здійснення нарахування та виплати індексації, не зазначив доказів, якими підтверджується розмір заробітку, який підлягає індексації та відповідні підстави такого нарахування.

Разом з тим, за змістом наведених норм індексація - це механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Тобто законодавцем визначено поняття та підстави для застосування такого механізму. При вирішенні цього питання значення має наявність доказів щодо факту підвищення заробітку, величини індексу споживчих цін - порогу індексації, як підстави для проведення індексації за відповідний розрахунковий період. Відповідно, така процедура вимагає відповідного документального забезпечення.

В матеріалах справи відсутні будь-які об'єктивні та допустимі докази, які підтверджують підстави для нарахування індексації заробітку у випадку позивача. Таких не здобуто і в ході розгляду апеляційною інстанцією. Саме по собі зазначення в акті перевірки від 13.08.2007 року Територіальною державною інспекцією з питань праці про виявлення

факту не проведення працівникам підприємства індексації заробітку з травня 2006 року, на що посилається позивач, не є виключною підставою для такого зобов'язання, з огляду на необхідність відповідних передумов та документального підтвердження права на її нарахування зважаючи на те, що позивач працював за сумісництвом.

Тому висновок суду першої інстанції щодо зобов'язання відповідача провести індексацію нарахованої та невиплаченої заробітної плати винесено з неправильним застосуванням норм матеріального права і в цій частині рішення слід скасувати з винесенням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Керуючись ч.3 ст.303, ст.ст.307, 309, 313-314,316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 09 вересня 2015 року скасувати в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в частині вимоги ОСОБА_2 в зобов'язанні здійснити індексацію нарахованої та не виплаченої заробітної плати. В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча: Василишин Л.В.

Судді: Фединяк В.Д.

Бойчук І.В.