Рішення № 53445752, 28.10.2015, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/21167/15-ц

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2015 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Батрин О.В.

при секретарі Козак О.О.

за участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору № 014/03-03/420 від 1 червня 2007 року, оскільки вказаний договір містить несправедливі та дискримінаційні умови, положення договору надають перевагу відповідачу, позбавляючи позивача значного обсягу прав, одночасно встановлюючи жорсткі обов'язки та відповідальність для позивача. Укладений кредитний договір суперечить положенням ст. 11, 15 Закону України «Про захист прав споживачів», постанові Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», зареєстрованій в Міністерстві юстиції України від 25 травня 2007 року № 541/13808, відповідно до котрих перед укладанням кредитного договору банк зобов'язаний надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту. Кредитний договір містить несправедливі умови, оскільки наслідком його істотний дисбаланс прав та обов'язків на шкоду споживача, так як зобов'язання позивача відповідно до умови договору про надання кредиту є значно більшим, ніж зобов'язання відповідача; умовами договору передбачено тільки відповідальність позичальника, предмет договору визначений в іноземній валюті, через коливання курсу якого порівняно до національної грошової одиниці порушується принцип рівності договору; не попереджено банком позивача про можливі валютні ризики під час виконання зобов'язань за договором.

У судовому засідання представник позивача підтримала позовні вимоги.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, надав письмові заперечення, відповідно до котрих при укладенні кредитного договору сторони між собою погодили всі умови договору, в тому числі і щодо валюти наданого кредиту. До правовідносин, що виникли між сторонами положення Закону України «Про захист прав споживачів» не повинні застосовуватись, оскільки кредитні кошти видавались позивачу для здійснення ремонту нерухомого майна - нежитлових приміщень, про що безпосередньо зазначено в кредитному договорі та на час укладення кредитного договору позивач був фізичною особою-підприємцем.

Суд розглянув справу у відсутність представника відповідача, оскільки у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що від 1 червня 2007 року між сторонами ОСОБА_2 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (змінило найменування на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») укладено кредитний договір № 014/03-03/420 (а.с. 9-12).

Відповідно до умов цього договору відповідач надав позивачу кредит у розмірі 90 000 доларів США двома траншами, зі сплатою процентів у розмірі 12,5% річних зі строком повернення кредиту до 31 травня 2017 року.

Частиною 1 кредитного договору визначено цільове використання кредитних коштів - проведення ремонту нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень після реконструкції квартири за адресою: вул. Тухачевського, 55, прим. 2 та прим. 1 в м. Кривий Ріг.

Оскільки кредитний договір укладений ОСОБА_2 як громадянином України, а не фізичною особою-підприємцем, то до вказаних правовідносин, що виникли між сторонами з приводу кредитного договору, застосовуються положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Тому, доводи представника відповідача, що до правовідносин, що виникли між сторонами з приводу кредитного договору не застосовуються положення Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з положеннями ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови.

Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Відповідно до положень вказаної статті Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У частині третій вказаної статті визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Відповідачем були надані позивачу графік погашення кредитної заборгованості, кредитний договір, у котрих зазначено: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови.

Тому, підстав вважати, що позивачу при укладенні договору не було надано інформацію відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» немає.

Також відсутні і підстави вважати, що кредитний договір, укладений сторонами містить несправедливі умови до позивача, що положення кредитного договору створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, що обов'язок є жорстким у відношенні до споживача, оскільки спростовуються самими положеннями кредитного договору (зокрема, розділом 2 частини 2 кредитного договору).

Що стосуються доводів позивача про те, що відповідач у порушення положень Постанови Правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» не попередив споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач та не надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, то такі доводи є безпідставними, виходячи з такого.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

При цьому суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

Разом з тим, відповідачем було повідомлено та застережено позивача про те, що зобов'язання за кредитним договором повинно виконуватись лише у валюті кредиту (п. 1.11). А тому, вказане положення кредитного договору суд розцінює, зокрема і як попередження позивача нести валютні ризики під час виконання зобов'язання.

При цьому суд враховує положення ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, період сплати тіла, процентів, інших платежів, розмір щомісячного платежу, що і було передбачено сторонами при укладенні кредитного договору - отримання кредиту, його погашення, сплати відсотків в доларах США.

Тому, доводи позивача про те, що кредитний договір підлягає визнанню недійсним з цих підстав є необґрунтованими.

А тому, видача кредиту, внесення щомісячних платежів на погашення заборгованості за кредитом, процентів, інших обов'язкових платежів в валюті зобов'язання - долар США є правомірним.

Відповідно до п.1.12 розділу 1 частини 2 кредитного договору позивач, підписуючи кредитний договір підтвердив, що умови кредитного договору для нього є зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними і справедливими; позичальник не знаходиться під впливом омани, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу важких для нього обставин, що виключає визнання укладеного кредитного договору недійсним з підстав, визначених законом.

Отже, при підписанні договору ОСОБА_2 мав реальну можливість ознайомитись з умовами договору. Ознайомлення з умовами кредитного договору та погодження з ними, стверджується його підписом, проставленим на договорі.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору, укладеного сторонами, недійсним, а відтак - позов задоволенню не підлягає.

Оскільки при пред'явлення позову позивач був звільнений від сплати судового збору, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, то відповідно до ст. 88 ЦПК України судовий збір компенсується за рахунок держави.

Керуючись ст. 215, 203 ЦК України, ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 57, 60, 209, 88, 212-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.В.Батрин