Ухвала суду № 53439231, 10.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2015 року м. Київ К/800/29465/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Веденяпіна О.А.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2015 року по справі №826/2804/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будакс» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будакс» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.02.2015 року №0000932202.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена перевірка ТОВ «Будакс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Кастор Білдінг» за період з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року.

Згідно з висновками перевірки контролюючим органом встановлено порушення платником податків п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст.188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого підприємством занижено суму ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за вересень 2014 року, на суму 452623,00 грн.

Такі висновки мотивовано порушенням вимог податкового законодавства контрагентом позивача - TOB «Кастор Білдінг», зокрема тим, що фінансово-господарська діяльність вказаного суб'єкта господарювання здійснювалася поза межами правового поля.

У зв'язку із цим відповідач дійшов висновку, що фінансово-господарські взаємовідносини між TOB «Кастор Білдінг» та його контрагентами (в тому числі ТОВ «Будакс») мають ознаки відсутності реальності здійснення, та є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків.

11.02.2015 року на підставі вказаного контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №000932202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 678935,00 грн., в тому числі основний платіж - 452623,00 грн. та штрафні санкції - 226312,00 грн.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітною (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентом, а саме - договором, копіями актів приймання виконаних робіт, податкових накладних, Довідкою Форми КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт, локальними кошторисами на будівельні роботи, договірною ціною на відповідні роботи (будівельно-монтажні роботи по влаштуванню цегляної кладки зовнішніх та внутрішніх стін та перегородок), копією плану типового поверху, копіями договорів поставки, ТТН та ін.

Крім того, суми податку на додану вартість по вказаним вище податковим накладним віднесено позивачем до складу податкового кредиту за вересень 2014 року. Оплата за надані послуги здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджують відповідні копії платіжних доручень.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договору публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договору із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірної угоди.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2015 року по справі №826/2804/15 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підпис Веденяпін О.А. підпис Юрченко В.П.