Ухвала суду № 53439107, 04.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" листопада 2015 р. м. Київ К/9991/96153/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Борисенко І.В., Лосєва А.М.,

секретар судового засідання Кохан О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Кондитерів»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року

у справі № 2-а-7800/10/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Кондитерів»

до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси

про визнання недійсними рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Союз Кондитерів» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси (далі - відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10 березня 2010 року: № 0000782301/0 - у повному обсязі, № 0000792301/0 - в частині основного платежу у сумі 50123,00 грн., в частині штрафних (фінансових) санкцій - у сумі 25061,50 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2010 року позов був задоволений повністю. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси від 10 березня 2010 року № 0000782301/0. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси від 10 березня 2010 року № 0000792301/0 - в частині основного платежу у сумі 50123,00 грн., в частині штрафних (фінансових) санкцій - у сумі 25061,50 грн., а всього у сумі 75184,50 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2010 року було скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову було відмовлено повністю.

В касаційній скарзі ТОВ «Союз Кондитерів», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2010 року.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Київському районі м. Одеси провела планову виїзну перевірку ТОВ «Союз Кондитерів» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 23 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 23 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої був складений акт № 1437/23-02/34800055/31 від 02 березня 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема: вимоги пункту 1.23 статті 1, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за період, який перевірявся, на загальну суму 36216,50 грн., в тому числі по періодах: 4 квартал 2007 року - 6437,50 грн., за 1 квартал 2008 року - 11833,00 грн., за 2 квартал 2008 року - 17946,00 грн.; вимоги пунктів 1.3, 1.8 статті 1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за період, який перевірявся, на загальну суму 50119,00 грн., в тому числі по періодах: жовтень 2007 року - 835,00 грн., листопад 2007 року - 1293,00 грн., грудень 2007 року - 2971,00 грн., січень 2008 року - 2044,00 грн., лютий 2008 року - 2567,00 грн., березень 2008 року - 4856,00 грн., квітень 2008 року - 5716,00 грн., травень 2008 року - 4843,00 грн., червень 2008 року - 3798,00 грн., грудень 2008 року - 21200,00 грн., та зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на 54,00 грн., у тому числі: за жовтень 2007 року - на 2,00 грн., за грудень 2007 року - на 49,00 грн.; вимоги підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», які полягали у неподанні податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2007 року.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат відповідного податкового періоду вартість товарів та вартість послуг із перевезення вантажів, придбаних у ПП «Конкордіс» (згідно договорів про перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні від 28 вересня 2007 року № ТУ-00015, від 05 січня 2008 року № ТУ-00003, від 05 травня 2008 року), та вартість мерчендайзингових послуг, придбаних у ПП «Аванта-МІВ» (згідно договору про надання послуг мерчендайзинга від 02 квітня 2008 року № М-0104/1), а податок на додану вартість, сплачений у складі такої вартості, до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, з огляду на те, що: надані до перевірки акти прийому-передачі виконаних робіт по господарських операціях з ПП «Конкордіс» не містять інформації щодо місця навантаження та розвантаження товарів, кількості та номенклатури товарів та маршруту перевезення, що не дає можливості встановити зв'язок таких послуг з господарською діяльністю позивача, з урахування того, що товарно-транспортні накладні не були надані до перевірки; стосовно громадянки ОСОБА_1, яка значиться як засновник та директор ПП «Аванта-МІВ» було порушено кримінальну справу №058200900163; ОСОБА_1 повідомила, що товариство зареєструвала за винагороду на прохання невстановленої особи та не мала наміру здійснювати будь-яку фінансово-господарську діяльність, за період існування зазначеного товариства ніяких документів, пов'язаних з веденням господарської діяльності; з листопада 2008 року ПП «Аванта-МІВ» не подає до органу державної податкової служби податкову звітність з податку на додану вартість; станом на 23 жовтня 2009 року стан платника ПП «Аванта-МІВ» - 8 «до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням; Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що договір, укладений позивачем з ПП «Аванта-МІВ», є нікчемним у розумінні положень статті 228 Цивільного кодексу України, а первинні бухгалтерські документи, виписані ПП «Аванта-МІВ», не дають позивачу права на формування валових витрат та податкового кредиту. Також, у акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту грудня 2008 року податок на додану вартість у розмірі 21200,00 грн. за податковою накладною № 3793 від 04 грудня 2008 року (згідно генерального договору фінансового лізингу № 554 від 07 листопада 2008 року, укладеного з ТОВ «АІС-Лізинг»), оскільки: на запит ДПІ у Київському районі м. Одеси від 01 березня 2010 року № 5703/23-02/143, скерований до ДПІ у Оболонському районі м. Києва, щодо проведення зустрічної перевірки ТОВ «АІС-Лізинг» з питань взаємовідносин з ТОВ «Союз Кондитерів» по договору фінансового лізингу, відповідь не надійшла; згідно Бази даних «Контрагенти» стан платника ТОВ «АІС-Лізинг» - порушено провадження у справі про банкрутство, справа № 44/616-6 від 01 жовтня 2009 року; згідно даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та даних додатку № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2008 року ТОВ «АІС-Лізинг» не задекларувало свої податкові зобов'язання по господарських операціях з позивачем. Крім іншого, у акті перевірки було вказано, що позивач не подав до ДПІ у Київському районі м. Одеси податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2007 року, що позивачем не заперечувалось.

10 березня 2010 року ДПІ у Київському районі м. Одеси на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000782301/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Союз Кондитерів» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 54325,00 грн., у тому числі: 36216,50,00 грн. - за основним платежем, 18108,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

10 березня 2010 року ДПІ у Київському районі м. Одеси на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000792301/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Союз Кондитерів» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 75354,50 грн., у тому числі: 50123,00 грн. - за основним платежем, 25231,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що: позивач правомірно сформував валові витрати та податковий кредит по господарських операціях з ПП «Конкордіс», оскільки спільний наказ Міністерства статистики України на Міністерства транспорту України від 29 грудня 1995 року № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» не був зареєстрований у Міністерстві юстиції України, з урахуванням того, що позивачем були надані товарно-транспортні накладні, які підтверджують факт здійснення перевезень за період з жовтня 2007 року по червень 2008 року та містять усю необхідну інформацію про маршрути перевезень, місця завантаження та розвантаження товарів, а також щодо їх номенклатури та кількості; позивач правомірно сформував валові витрати та податковий кредит по господарських операціях з ПП «Конкордіс», оскільки при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, а доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, тоді як відповідних вироків стосовно посадових осіб позивача чи ПП «Аванта-МІВ» податковим органом надано не було, з урахуванням того, що самі по собі недекларування та несплата податку на додану вартість продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем; позивач правомірно включив до складу податкового кредиту грудня 2008 року податок на додану вартість по господарських операціях з ТОВ «АІС-Лізинг», оскільки не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит порушення податкової дисципліни з боку його контрагента (або інших осіб у ланцюгу постачання), а також припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи тощо, які мали місце після вчинення господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що: в порушення положень Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, статті 909 Цивільного кодексу України, Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» позивач не надав до перевірки товарно-транспортні накладні по господарських операціях з ПП «Конкордіс», а надані в суді першої інстанції накладні не можуть вважатись належними доказами, оскільки не були надані до перевірки; наявні у позивача первинні бухгалтерські документи, виписані чи ПП «Аванта-МІВ», не можуть бути безумовною підставою для формування позивачем валових та податкового кредиту, оскільки в ході судового розгляду справи позивачем не було доведено належними та допустимими доказами того, що чи ПП «Аванта-МІВ» мало можливість реально здійснювати господарську діяльність з урахуванням обставин, викладених у акті перевірки; несплата ТОВ «АІС-Лізинг» податкових зобов'язань з податку на додану вартість призводить до відсутності надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету, з огляду на що позивач не має права на податкових кредит за такою господарською операцією.

Однак, погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування валових витрат є наявність у платника податку - покупця відповідних розрахункових та платіжних документів, а підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг), а сплачених ним у складі такої вартості сум податку - до складу податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування реальності господарських операцій з ПП «Конкордіс» позивач посилався на те, що зобов'язання за договорами про перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні від 28 вересня 2007 року № ТУ-00015, від 05 січня 2008 року № ТУ-00003, від 05 травня 2008 року з вказаним контрагентом були виконані належним чином та у повному обсязі, що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами, а саме: актами приймання-передачі виконаних робіт (послуг), податковими накладними, платіжними дорученнями (т.1 арк. справи 50-61), а також заявками на перевезення вантажів автотранспортом та товарно-транспортними накладними (т.2 арк. справи 46-215, т.3 арк. справи 1-134, т.4 арк. справи 1-248, т.5 арк. справи1-144, т.6 арк. справи 1-263, т.7 арк. справи 1-148), які працівники ДПІ у Київському районі м. Одеси, які проводили перевірку, відмовились взяти для огляду, у зв'язку з чим посадовими особами ТОВ «Союз кондитерів» у присутності свідка був складений акт від 18 лютого 2010 року про відмову в отриманні документів під час здійснення перевірки (т.2 арк. справи 3).

В свою чергу, в обґрунтування правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток та податку на додану вартість згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень, податковий орган посилався на те, що позивачем не були надані до перевірки товарно-транспортні накладні по господарських операціях з ПП «Конкордіс».

При цьому, як вбачається з акту перевірки (т.1 арк. справи 8), перевірка відображених показників у рядку 04.1 «Витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у рядку 04.11» здійснювалась вибірковим порядком, з огляду на що суди попередніх інстанцій повинні були перевірити належним чином доводи позивача про наявність у нього первинних бухгалтерських документів, які підтверджують господарські операції та не були перевірені суцільним порядком, оскільки вказані обставини входять до предмету доказування та підлягають обов'язковому встановленню судом.

Разом з цим, вказані обставини не були перевірені судами попередніх інстанцій.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування реальності господарських операцій з ПП «Аванта-МІВ» позивач посилався на те, що зобов'язання за договором про надання послуг мерчендайзинга від 02 квітня 2008 року № М-0104/1 з вказаним контрагентом були виконані належним чином та у повному обсязі, що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами, а саме: актами приймання - передачі виконаних робіт (послуг), податковими накладними, платіжними дорученнями (т.1 арк. справи 64-68), а також актом надання послуг з мерчандайзингу із зазначенням в ньому назв підприємств, у торгових залах яких надавались послуги із передпродажної підготовки, розміщенню продукції на полицях та стендах тощо, з якими у позивача були укладені договори поставки (т.2 арк. справи 16-30).

В свою чергу, в обґрунтування правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток та податку на додану вартість згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень, податковий орган посилався на те, що ПП «Аванта-МІВ» має ознаки фіктивності, оскільки щодо його засновника та директора - ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу №058200900163, з урахуванням того, що ОСОБА_1 повідомила, що зареєструвала вказане підприємство за винагороду без мети здійснення підприємницької діяльності.

Колегія суддів вказує, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Зокрема, такий вирок повинен містити посилання на те, що ОСОБА_1 умисно ухилялась від сплати податкових зобов'язань які виникли за оспорюваним договором про надання послуг мерчендайзинга від 02 квітня 2008 року № М-0104/1.

Разом з цим, вказані обставини не були перевірені судами попередніх інстанцій.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування правомірності формування податкового кредиту у грудні 2008 року по господарській операції з ТОВ «АІС-Лізинг» позивач посилався на наявність у нього належним чином оформленої податкової накладної, виписаної належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість.

В свою чергу, в обґрунтування правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення, податковий орган посилався на те, що на запит ДПІ у Київському районі м. Одеси від 01 березня 2010 року № 5703/23-02/143, скерований до ДПІ у Оболонському районі м. Києва, щодо проведення зустрічної перевірки ТОВ «АІС-Лізинг» з питань взаємовідносин з ТОВ «Союз Кондитерів» по договору фінансового лізингу, відповідь не надійшла; згідно Бази даних «Контрагенти» стан платника ТОВ «АІС-Лізинг» - порушено провадження у справі про банкрутство, справа № 44/616-6 від 01 жовтня 2009 року; згідно даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та даних додатку № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2008 року ТОВ «АІС-Лізинг» не задекларувало свої податкові зобов'язання по господарських операціях з позивачем.

При цьому, матеріали справи містять лист ТОВ «АІС-Лізинг» від 15 квітня 2010 року за вих. № 4517, скерований на адресу позивача, в якому ТОВ «АІС-Лізинг» повідомило, що: рішення суду про припинення юридичної особи ТОВ «АІС-Лізинг» не існує; господарський суд прийняв ухвалу про порушення справи про банкротство ТОВ «АІС-Лізинг» лише по одному з боргових зобов'язань товариства, яка вже оскаржена до суду апеляційної інстанції, та не тягне за собою припинення діяльності товариства; податкова накладна № 3793 від 04 грудня 2008 року є дійсною, а ТОВ «АІС-Лізинг» належним чином відобразило свої податкові зобов'язання у сумі 21200,00 грн. у податковій декларації; запит від ДПІ у Оболонському районі м. Києва, щодо проведення зустрічної перевірки по ТОВ «Союз Кондитерів» до товариства не надходив (т.1 арк. справи 88).

Разом з цим, вказані обставини не були перевірені судами попередніх інстанцій.

Суд касаційної інстанції зазначає, що в умовах дії закріпленого статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України принципу офіційного з'ясування обставин у справі обов'язковому дослідженню та оцінці підлягають доводи як позивача, так і відповідача, у зв'язку з чим усі обставини, якими сторони обґрунтовують свої доводи, мають бути ретельно перевірені.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2010 року та постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суди повинні також врахувати, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товарів (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту. Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на включення понесених витрат до складу валових та у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Кондитерів» задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2010 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ І.В. Борисенко

______ А.М. Лосєв