Ухвала суду № 53439052, 26.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/64005/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012

у справі № 2а-2414/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мідас»

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Мідас» звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 14.02.2012 № 0000832330 та № 0000852330.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2012 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012 скасовано постанову суду першої інстанції, позов задоволено.

Західна МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Ленінському районі м. Харкова проведено документальну позапланову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача за період з грудня 2010 року по липень 2011 року, за результатами якої складено акт від 01.02.2012 № 152/23-304/24347043. Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог:

1) п. 1.4 ст. 1, п.п. 3.1.1 п. 3.1. ст. 3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що слугували підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 14.02.2012 № 0000852330 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 430480 грн., в т.ч.: 366044грн. основного платежу та 64436 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

2) п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п. 44.1 ст. 44, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, 138.8 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що слугувало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 14.02.2012 № 0000832330 грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 51749,5 грн., в т.ч.: 446883 грн. основного платежу та 70166,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Податковий орган вважає, що в порушення наведених норм податкового законодавства позивач неправомірно відніс до складу валових витрат та податкового кредиту витрати та податок на додану вартість відповідно за операціями з придбання електрообладнання і комплектуючих у таких постачальників:

- ТОВ «Тех-Агроремпоставка» на підставі договорів від 11.01.2010 № 11/01, від 01.06.2010 № 01/06 та від 23.06.2010 №23/06;

- ТОВ «Техно-асавир» на підставі договору від 23.06.2010 № 23/6-1;

- ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс» на підставі договорів від 01.12.2010 № 1201-03 та від 04.01.2011 № 1201.

Висновки про відсутність у позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту за операціями з вказаними контрагентами податковим органом обґрунтовані тим, що такі операції не спрямовані на настання реальних правових наслідків. При цьому відповідач посилається на відсутність контрагентів позивача за адресою місцезнаходження та на відсутність у контрагентів складських приміщень, виробничих потужностей та інших умов для здійснення фінансово-господарської діяльності. Крім того, вказує на відсутність доказів щодо транспортування, навантаження та розвантаження придбаних товарів.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки формуванню платником податку на додану вартість податкового кредиту за періоди, що передували січню 2011 року, слід застосовувати положення п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, а починаючи з січня 2011 року - ст. 198 Податкового кодексу України. Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток валових витрат за періоди, що передували ІІ кварталу 2011 року, слід застосовувати положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94 ВР, а для надання правової оцінки формуванню платником витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, починаючи з ІІ кварталу 2011 року, - ст. 138 Податкового кодексу України.

За умови реального здійснення господарської операції з поставки товарів (послуг), яка призвела до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, правильного обчислення валових витрат та податкового кредиту, наявності первинних документів, в тому числі податкових накладних, виданих особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, платник податку (покупець) має право на валові витрати/витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та податковий кредит. З положень п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п. 138.2, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України випливає, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути підтверджений податковою накладною.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Таким чином, всі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають наведеним вище вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому усі докази мають оцінюватися судами окремо та в їх сукупності.

Товарно-транспортна накладна, на відсутність якої вказує відповідач в обґрунтування своїх висновків про нереальний характер господарських операцій з поставки товару, не є обов'язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, а є первинним документом, що підтверджує операції учасників транспортних перевезень (вантажовідправника, вантажоотримувача, перевізника), тому її відсутність у покупця товару за наявності належних первинних документів, що підтверджують поставку та оприбуткування товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарських операцій з поставки товару.

Судом апеляційної інстанції ретельно досліджено питання щодо реального вчинення позивачем оспорюваних податковим органом господарських операцій в межах господарської діяльності, зокрема, досліджено умови поставки товарів та спосіб поставки, порядок оплати, первинні документи, а також інші докази.

В результаті оцінки таких доказів як належних судом апеляційної інстанції встановлено, що господарські операції мали реальний характер, підтверджені відповідними первинними документами, які розкривають зміст господарських операцій та відповідають дійсності, зокрема: договорами про придбання товарів, податковими накладними, видатковими накладними, витягами з рахунків у банку тощо.

Платник податків (особа, яка придбаває послуги) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником послуг, відомості щодо якого містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та який перебуває на обліку в податковому органу, в тому числі зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу протиправну діяльність контрагента.

Допущені постачальником певні порушення законодавства тягнуть негативні наслідки для цього постачальника та не впливають на право покупця на віднесення до складу валових витрат/витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) витрат та податку на додану вартість відповідно, адже законами іншого не передбачено.

Лише доведення податковим органом факту узгодженості дій платника податку з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальника від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати/витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обґрунтовуватися лише зафіксованим фактом відсутності контрагента за адресою місцезнаходження. За наявності достатніх доказів, що містять відомості про господарську операцію, розкривають її зміст, відсутність у юридичної особи основних засобів не спростовує фактичного здійснення операції.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про протиправність визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Суд апеляційної інстанції повно встановив обставини у справі та правильно застосував норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини при формуванні платником податків валових витрат та податкового кредиту, тому касаційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун