Ухвала суду № 53438996, 12.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2015 року м. Київ К/9991/67525/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 по справі № 2-а-2574/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Автоматизація газових технологій"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2012 року Товариством до суду заявлений позов про скасування податкових повідомлень - рішень від 20.02.2012 № 0000302303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 380 923,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1,00 грн. та № 0000292303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 456 232,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 позов задоволено.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з питань підтвердження взаємовідносин з підприємствами ПП "ОВД-Трейд", ТОВ "ЮСАЕМ", ПП "Хармарт", ПП "Артаніа" за період з 01.04.2011 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт від 09.02.2012 №119/23-03-05/21191010 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків викладених в акті перевірки позивачем порушено п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 456 252,00 грн. та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п.201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та "Порядку заповнення податкової накладної" затвердженої Наказом ДПА України від 21.12.2010 №969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 №1401/18696, що призвело до завищення податкового кредиту, а відтак і до заниження ПДВ на загальну суму 380 923,00 грн.

Висновок фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства обґрунтовано тим, що фактично господарські операції між позивачем та його контрагентами (ПП "ОВД-Трейд", ТОВ "ЮСАЕМ", ПП "Хармарт", ПП "Артаніа") не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки, контрагенти не знаходяться за юридичними адресами та не мають реальної можливості (необхідних умов) для здійснення господарських операцій, зокрема, трудових ресурсів, виробничих активів, складських та інших приміщень, транспортних засобів, що було виявлено шляхом за допомогою "Системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" та з урахуванням інформації викладеної в актах перевірок контрагентів (актах про неможливість проведення перевірок). Таким чином, вищезазначене, на думку контролюючого органу, свідчить про фактично проведені транзитні фінансові потоки, які спрямовані лише на отримання податкової вигоди та про порушення позивачем ст. 203, ст. 215 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, а отже такі правочини є нікчемним та не породжують правових наслідків, зокрема, і щодо формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Визначивши характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновки податкового органу щодо фіктивності операцій, внаслідок чого формування позивачем податкового кредиту спрямоване на отримання лише податкової вигоди, є безпідставними, оскільки господарські операції, за наслідками яких позивачем було сформовано дані податкового обліку фактично відбулися, що підтверджено відповідними первинними документами. В свою чергу, податковим органом належними доказами факту вчинення платником податку податкових правопорушень не підтверджено.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з приписами пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України до витрат, не відносяться не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

А, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат, пов'язаних із одержанням прибутку, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів, укладених позивачем з контрагентами (ПП "ОВД-Трейд", ТОВ "ЮСАЕМ", ПП "Хармарт", ПП "Артаніа") та використання позивачем придбаних робіт (послуг) у власній господарській діяльності (поставка іншими господарюючим суб'єктам), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Податкового кодексу України) первинних документів (договори, видаткові та податкові накладні, акти здавання - приймання робіт, акти про надання послуг, витяг журналу реєстрації довіреностей, платіжні документи).

Доводи відповідача про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентами, судами першої та апеляційної інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єктів господарювання (контрагентів) достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності, а також наявність чи відсутність таких контрагентів за юридичною адресою, не має своїм наслідком недійсність укладених ними правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Також колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Крім того, будь - яке автоматизоване співставлення не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення податкових зобов'язань, а тому добуті таким чином докази не можуть визнаватись належними.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкових правопорушень.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 по справі № 2-а-2574/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко