Ухвала суду № 53438991, 10.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" листопада 2015 р. м. Київ К/800/29233/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряТитенко М.П.та представників сторін: від позивача Корж М.П.від відповідачаХимич В.А.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Надра Інтегровані Рішення»на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015у справі № 826/1631/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Надра Інтегровані Рішення»доДержавної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Надра Інтегровані Рішення» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0010142206, №0010152206 від 04.09.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.03.2015 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.03.2015 скасовано, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

- відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт №925/26-54-22-06/32705573 від 15.08.2014;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, пп.139.1.3 п.139.1 ст.139, п.137.10 ст.137, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 1 091 024 грн., та п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з ПДВ на суму 370 895 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0010142206 від 04.09.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 1 636 536 грн. (з яких: 1 091 024 грн. - основний платіж та 545 512 грн. - штрафні санкції);

2) податкове повідомлення-рішення №0010152206 від 04.09.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 708 402 грн. (з яких: 472 268 грн. - основний платіж та 236 134 грн. - штрафні санкції).

Також судами встановлено, що між позивачем (як виконавцем) та ТОВ «Торенія» (як замовником) укладено ряд договорів, а саме: договір від 06.02.2013 № 3-Т-1/03-13, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати роботи щодо уточнення гірничо-геологічних параметрів об'єкту експлуатації у відкладах нижнього палеоцену в межах БК-23 Штормового газоконденсатного родовища; договір від 06.03.2013 № 4-Т-1/03-13, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати роботи щодо аналізу технічного стану і проблем експлуатації свердловин БК-23 Штормового ГКР; договір від 05.10.2012 № 1-Т/10-12, за умовами якого виконавець приймає на себе зобов'язання відповідно до затверджених замовником технічних завдань виконати промислово-геофізичні і геолого-технологічні роботи в свердловинах, що обслуговуються замовником; договір від 08.10.2012 № 2-Т/10-12, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати роботи щодо уточнення контурів і гірнично-геологічних параметрів об'єктів експлуатації Фонтанівського газоконденсатного родовища.

З огляду на матеріали акта ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 20.03.2014 №145/26-56-22-01-03/38091691 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торенія», яким встановлено відсутність реальної можливості останнього здійснювати господарські операції, в тому числі, з позивачем, відповідач дійшов висновку, що операції позивача з ТОВ «Торенія» не спричиняють реального настання правових наслідків.

Крім того, судами встановлено, що між позивачем та фермерськими господарствами ФГ«ПЛЕША», СТОВ «Клячянівське», приватною агрофірмою «Подоляка» СГТОВ «ім. Ватутіна», ППСВФ «Агро», ТОВ «СП»Схід-Агро», ПАТ «Гадяцьке бурякогосподарство» ПСГП «Комишанське», ПОСП «АФ»Перемога», ДП «Вітал-Агро» укладено договори, предметом яких є здійснення господарської та виробничої діяльності на умовах співробітництва та надання погодження на проведення позивачем сейсмічних досліджень по пошуку нафти та газу, та у яких зазначено, що господарство є власником (землекористувачем) земельної ділянки на підставі договорів оренди.

Позиція відповідача полягає в тому, що надані позивачем до перевірки акти потрави с/г культур не відповідають формі та змісту, вимогам Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи відповідача про безтоварність спірних операцій є безпідставними, як такими, що ґрунтуються на припущеннях, та спростованими наданими позивачем доказами, якими підтверджено реальність спірних операцій позивача з його контрагентами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції погодився з висновками відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Суд касаційної інстанції висновки суду апеляційної інстанції вважає помилковими, з огляду на таке.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з положеннями Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з оскаржуваного судового рішення, з урахуванням матеріалів акта №145/26-56-22-01-03/38091691 від 20.03.2014 про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Торенія», суд апеляційної інстанції погодився з висновками відповідача про те, що укладені TOB «Торенія» з його контрагентами угоди на реалізацію ТМЦ останніх, мають протиправний характер, а правочини за такими операціями по суті є незаконним заволодінням майном держави та суперечить інтересам суспільства.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає позицію суду апеляційної інстанції необґрунтованою, оскільки такі висновки контролюючого органу помилково судом не були досліджені та перевірені на підставі належних та допустимих доказів. Крім того, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство умовою виникнення податкових зобов'язань платника податку не ставить в залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у останніх основних фондів та/або спеціальних дозволів.

При цьому, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно неналежного виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, зокрема, виходив з того, що в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок (робіт, послуг) ТОВ «Торенія» від контрагентів-постачальників. При цьому, судом апеляційної інстанції враховано той факт, що послуги, які TOB «Торенія» ніби-то надавало позивачу, є складним технічним процесом, який потребує наявності кваліфікованого персоналу та товарно-матеріальних цінностей, а суду не надано доказів на підтвердження того, що TOB «Торенія» має адміністративно-господарські можливості для виконання господарських зобов'язань, що, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань та відсутність у позивача наміру при укладенні договорів на створення правових наслідків.

Колегія суддів касаційної інстанції не може вважати обґрунтованими такі висновки суду апеляційної інстанції, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами укладених договорів саме позивач є виконавцем робіт за договорами, а TOB «Торенія» є замовником, який оплатив виконані роботи.

Щодо висновків суду апеляційної інстанції про недоліки актів потрави с/г культур, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що лише факт наявності недоліків в оформленні первинних документів сам по собі не може бути єдиною та беззаперечною підставою для зменшення розміру податкового кредиту та/або валових витрат платника податку, а виключно в сукупності з дослідженими обставинами справи та встановленими судом фактами, що ставлять під сумнів реальність відповідної господарської операції.

Досліджуючи фактичні обставини правомірності формування позивачем спірних сум податкового обліку, судом першої інстанції встановлено, що наданими позивачем доказами, в тому числі, первинними документами, підтверджено реальність спірних господарських операцій, а контрагенти позивача на дату здійснення господарських операцій у встановленому законом порядку були зареєстрованими як суб'єкти господарювання, взяті податковим органом на облік як платники податків, в тому числі, податку на додану вартість.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що акт перевірки позивача не містить інформації щодо відсутності документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників податкового кредиту та валових витрат по спірним господарським операціям, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, валового доходу та валових витрат, які враховуються при визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит чи на віднесення сум витрат до складу валових витрат.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що поданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування спірних сум податкового обліку, у той час як відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на вищевикладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Інтегровані Рішення» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.03.2015 у даній справі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний