Ухвала суду № 53438967, 03.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2015 року м. Київ К/800/29657/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Приходько І.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року

та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року

по справі № 814/3315/14

за позовом Приватного акціонерного товариства «ЗАНГАС-НГС»

до Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про визнання дій неправомірними, скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «ЗАНГАС-НГС» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання дій неправомірними, скасування податкового повідомлення-рішення від 16.10.2014 року №0002702201 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2283637,50 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року у даній справі позов задоволено частково. Скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ БК «Гефест Альянс» та ТОВ «Маестро Торг» за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року відповідачем встановлено порушення п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень-червень 2013 року на загальну суму 1522425,00 грн.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала у тому, що перевіркою неможливо підтвердити факт поставок товару та робіт ПАТ «ЗАНГАС-НГС» від постачальників ТОВ «Маестро Торг» та ТОВ БК «Гефест Альянс» з урахуванням відсутності необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності в силу відсутності у цих підприємств управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, не підтвердження цими підприємствами операцій зі своїми контрагентами, що підтверджується актами про неможливість провести податковими органами зустрічні звірки цих підприємств та ін.

Зазначені обставини, на думку податкового органу, свідчать про те, що укладені між позивачем та його контрагентом угоди не мали реального характеру, тобто без фактичного здійснення господарських операцій, тому відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість позивача.

На підставі виявлених порушень прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов частково, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітною (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами, а саме - договорами, специфікаціями, сертифікатами відповідності товару, паспортами щодо фізико-механічних показників, видатковими, податковими накладними, дефектними актами, технологічними вимогами, календарними планами робіт, договірними цінами, розрахунками, локальними кошторисами, довідками про вартість виконаних робіт, актами прийняття виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, дозволом на виконання робіт підвищеної небезпеки, ліцензією щодо діяльності, пов'язаної з будівництвом та ін.

Оплата товару проводилась у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Транспортування товару здійснювалось із залученням позивачем перевізників товару автомобільним та залізничним транспортом, на підтвердження чого позивачем надано акти здачі прийняття-робіт, заявки на транспортні послуги, товарно-транспортні та залізничні накладні, накопичувальні картки про оплату платежу щодо подачі вагонів, відомості плати за користування вагонами, податкові накладні та платіжні доручення про оплату транспортних послуг.

Крім того, позивачем підтверджено використання отриманих робіт та товару у власній господарській діяльності згідно договорів, укладених з ДП «Укртрансгаз» ПАТ НАК «Нафтогаз України».

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Таким чином, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року по справі № 814/3315/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписПриходько І.В. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 06.11.2015 р.