Постанова № 53437272, 12.11.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 листопада 2015 року № 826/17493/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., за участю секретаря судового засідання Непомнящої А.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомЖитлово-будівельного кооперативу «Річковик-2»до треті особи Київської міської ради ОСОБА_2 Київська міська державна адміністрація Виконавчий орган Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення

В С Т А Н О В И В:

Житлово-будівельний кооператив «Річковик-2» (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради (далі по тексу - відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2, Київської міської державної адміністрації, Виконавчого органу Київської міської ради, в якому просить: визнати незаконною та нечинною з моменту прийняття Розпорядження № 186 від 02 березня 2015 року «Про встановлення тарифів на послуги з вивезення ТПВ з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання перевезення знешкодження захоронення)», а дії по її прийняттю у спосіб не передбачений законодавством - протиправними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/17493/15, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 13 жовтня 2015 року, яке відкладалось на 26 жовтня 2015 року у зв'язку з видаленням із зали судового засідання представника позивача та третьої особи.

У судовому засіданні 26 жовтня 2015 року представник відповідача проти позову заперечив, просив суд відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Представники третьої особи (Київської міської державної адміністрації, Виконавчого органу Київської міської ради) також заперечили проти позову. Уповноважений представник позивача та третьої особи (ОСОБА_2) у судове засідання не з'явились, відповідно до резолютивної частини позову, позивач просила суд в разі повторної неявки розглядати справу на підставі наявних доказів за її відсутністю.

Слід звернути увагу, що судом встановлено, що розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02 березня 2015 року № 186 «Про встановлення тарифів на послуги з вивезення твердих побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання, перевезення, знешкодження, захоронення)» не є нормативно-правовим актом, а тому інформація про її оскарження не підлягає оприлюдненню в порядку статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02 березня 2015 року № 186, зареєстрованим в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві 06 березня 2015 року за № 42/1153 «Про встановлення тарифів на послуги з вивезення твердих побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання, перевезення, знешкодження, захоронення)» відповідно до підпункту 2 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р. N 1010 "Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з вивезення побутових відходів", від 28 грудня 1992 р. N 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", в межах функцій органу місцевого самоврядування: встановлено тарифи на послуги з вивезення твердих побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання, перевезення, знешкодження, захоронення), що додаються. Це розпорядження набирає чинності з дня його оприлюднення. Контроль за виконанням цього розпорядження покладено на заступників голови Київської міської державної адміністрації згідно з розподілом обов'язків.

Не погоджуючись із спірним рішенням, позивач зазначає, що в порушення частини 2 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», орган /місцевого самоврядування прийняв акт у формі (розпорядження), яка не встановлена діючим законодавством що є підставою, для визнання його нечинним та недійсним з моменту прийняття. Також, зазначено, що докази того, що було проведено обговорення оскаржуваного акту, а так само його голосування на пленарному засіданні, більшістю від його складу, відсутні.

Вирішуючи адміністративну справу по суті, суд виходить з того, що визначення обґрунтованості спірного рішення полягає у визначенні відповідності прийнятого рішення наданим відповідачу повноваженням, при цьому, із обов'язковим встановленням законності його змісту з приписами чинного законодавства та встановленням наявності порушень прав позивача у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до визначення нормативно-правового акта, яке міститься у наказі Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5, під нормативно-правовим актом слід розуміти офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

Розпорядчий документ - це акт, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції на основі і на виконання Конституції та законів України, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання (Наказ Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5).

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій Указом Президента України від 03.10.1992р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» постановлено установити, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст.2 цього Указу державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю - здійснює Міністерство юстиції України.

Згідно статті 6 Указу Кабінету Міністрів України постановлено затвердити до 1 грудня 1992 року Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи та інтереси громадян або носять міжвідомчий характер.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади.

Відповідно до пункту 4 вказаного Положення (із змінами та доповненнями), державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:

а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;

б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

В пункті 5 затвердженого Кабміном Положення наведено акти, що не подаються на державну реєстрацію, до яких віднесено акти:

- персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо);

- дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять правові норми;

- оперативно-розпорядчого характеру (разові доручення);

- якими доводяться до відома підприємств, установ і організацій рішення вищестоящих органів;

- спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм;

- рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).

В даному випадку, в розумінні вищезазначених норм права Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02 березня 2015 року № 186 «Про встановлення тарифів на послуги з вивезення твердих побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання, перевезення, знешкодження, захоронення)» не є нормативно-правовим актом.

Як вбачається з самого тексту рішення, відповідачем встановлено тарифи на послуги з вивезення твердих побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання, перевезення, знешкодження, захоронення), суб'єктами господарювання є: Дочірнє підприємство «Фірма Альтфатер Київ», Комунальне підприємство «Автотранспортне підприємство Шевченківського району», ТОВ «Фірма «Володар-Роз», ТОВ «Крамар Рісайклінг», ТОВ «Селтік», ТОВ «Спецкомунтехніка», ПрАТ «Київспецтранс».

Позивачем не наведено жодних доводів необґрунтованості або незаконності прийняття спірного розпорядження, будь-які доводи стосовно незаконності змісту спірного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02 березня 2015 року № 186 «Про встановлення тарифів на послуги з вивезення твердих побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання, перевезення, знешкодження, захоронення)» позовна заява не містить.

Щодо повноважень відповідача на здійснення тарифного регулювання на послуги з вивезення твердих побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами, зокрема на ухвалення розпорядження від 02 березня 2015 року № 186 «Про встановлення тарифів на послуги з вивезення твердих побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання, перевезення, знешкодження, захоронення)», суд зазначає наступне.

В статті 6 Конституції України закріплено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 15 статті 92 основного закону України встановлено, що виключно законами України визначаються засади місцевого самоврядування.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до вказаного Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до підпункту 2 пункту «а» статті 28 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, серед іншого, встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить: затвердження та реалізація місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, участь у розробленні та реалізації відповідних державних і регіональних програм; встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону; затвердження норм споживання та якості житлово-комунальних послуг, контроль за їх дотриманням; визначення виконавця житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства; управління об'єктами у сфері житлово-комунальних послуг, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації; забезпечення населення житлово-комунальними послугами необхідних рівня та якості; встановлення зручного для населення режиму роботи виробників та виконавців; інформування населення відповідно до законодавства про реалізацію місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, а також щодо відповідності якості житлово-комунальних послуг нормативам, нормам, стандартам та правилам; укладання договорів з підприємствами різних форм власності на вироблення та/або виконання житлово-комунальних послуг; здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів у сфері житлово-комунальних послуг; проведення моніторингу виконання місцевих програм розвитку житлово-комунального господарства; вирішення інших питань у сфері житлово-комунальних послуг відповідно до законів.

З наведеного вбачається, що встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону віднесено до повноважень відповідача, відтак, останній наділений повноваженнями щодо здійснення тарифного регулювання на послуги з вивезення твердих побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами, а тому доводи позивача в цій частині є необґрунтованими.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Таємне голосування обов'язково проводиться у випадках, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону.

Рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.

Разом з тим, спірне розпорядження прийнято виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а не як помилково вважає позивач Київської міською радою, тому посилання останнього на статтю 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та на необхідність прийняття рішення на пленарному засіданні ради є необґрунтованими.

Рішенням Київської міської ради від 12 листопада 2014 року N 351/351 затверджено Регламент Київської міської ради (далі по тексту - Регламент Київської міської ради), відповідно до якого встановлено порядок діяльності Київради, її органів та посадових осіб, депутатських фракцій, груп, депутатів Київради, формування виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), а також визначає порядок взаємодії Київради та її виконавчого органу.

Відповідно до статті 12 Регламенту Київської міської ради Виконавчим органом Київради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Положення про департаменти, управління та інші структурні підрозділи виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) затверджуються виконавчим органом Київради (Київською міською державною адміністрацією) за попереднім погодженням з постійними комісіями Київради, до функціональної спрямованості яких належать питання діяльності відповідних структурних підрозділів, а також з постійною комісією, до функціональної спрямованості якої належить питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

З огляду на викладене вбачається, що Київська міська державна адміністрація є виконавчим органом Київської міської ради, паралельно виконує свою діяльність, функції державної виконавчої влади.

Відповідно, затвердження Розпорядження № 186 від 02 березня 2015 року «Про встановлення тарифів на послуги з вивезення ТПВ з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання перевезення знешкодження захоронення)» Виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) узгоджується із Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України "Про житлово-комунальні послуги", постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р. N 1010 "Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з вивезення побутових відходів", Регламентом Київської міської ради.

Таким чином, як саме розпорядження так і дії по його прийняттю є правомірними, та такими що вчинені у спосіб та межах наданих повноважень.

Крім цього, досліджуючи питання наявності порушень прав позивача у сфері публічно-правових відносин судом встановлено наступне.

Як встановлено частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тобто, спірним правовідносинам, що можуть бути предметом розгляду в адміністративних справах, повинні бути притаманні такі ознаки як порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що вчинені обов'язково у сфері публічно-правових відносин.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України під поняттям адміністративний позов визначено - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

З огляду на приписи пункту 6 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, що відносяться до сфери публічно-правових відносин та порушують права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Слід зазначити, що право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантується кожному (в тому числі юридичним особам) статтею 55 Конституції України.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до частини 1 статті 6 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом.

Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально - правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.

Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально - правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що позивачем не надано належних обґрунтувань наявності порушення його прав чи інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом прийняття розпорядження № 186 від 02 березня 2015 року «Про встановлення тарифів на послуги з вивезення ТПВ з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання перевезення знешкодження захоронення)».

Таким чином, позовні вимоги Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-2» є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-2»не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-2» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник