Постанова № 53435772, 29.09.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2015 року (17:14) м. Київ 810/3436/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., за участю секретаря судового засідання Касьянової О.В., представників позивача Ткаченко О. П. та Костик О. В., представника відповідача Жуковича А. В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства "Атлантіс-Пак Україна" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Суть спору: Дочірнє підприємство "Атлантіс-Пак Україна" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000512200 від 09.02.2015 та № 0000502200 від 09.02.2015.

В обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається на безпідставність донарахування відповідачем сум податку на додану вартість та податку на прибуток, оскільки вважає, що податкова дисципліна дотримується ним в повному обсязі та підстави для збільшення грошових зобов'язань відсутні.

Так, позивач зазначає, що ним правомірно віднесені до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, сума витрат на оренду квартири для директора, оскільки відповідні суми відносяться до заохочувальних та компенсаційних виплат, входять у структуру заробітної плати та підлягають віднесенню до складу витрат на підставі пункту 142.1 статті 142 Податкового кодексу України.

Також позивач не погоджується з висновком податкової інспекції про необхідність підтвердження факту існування господарських відносин з ТОВ «НВП «Відродження» товарно-транспортними накладними, оскільки на виконання Договору купівлі-продажу від 01.06.2010 № 06/01-2 сторони здійснили господарські операції з передання продавцем товару на складі покупця та приймання такого товару покупцем у власність; факт здійснення таких господарських операцій фіксують і підтверджують видаткові накладні, які є первинними документами та свідчать про здійснення господарських операцій. Позивач стверджує, що на підставі Договору між сторонами не виникли правовідносин перевезення, позаяк продавець не надавав покупцю послуг перевезення товару, а тому в процесі виконання Договору документи, які б свідчили про перевезення товару (в тому числі замовлення та товарно-транспортні накладні) правомірно не оформлялися.

При цьому, позивач погоджується, що у деяких видаткових накладних, а саме: від 01.07.2011 № 100, від 01.07.2011 № 101, від 15.08.2011 № 148, від 15.08.2011 № 149, від 01.11.2011 № 199, від 17.01.2012 № 1, від 25.04.2012 № 34, відсутні такі реквізити як посади та прізвища осіб, які їх підписали, та місце складання. Проте, сама по собі відсутність у первинному документі певних реквізитів, на думку позивача, не обмежує його право на включення відповідних сум до складу витрат, за умови підтвердження факту здійснення господарської операції. Позивач звертає увагу на те, що на кожну видаткову накладну додатково оформлювалася прибуткова накладна, у якій зазначалося місце складання (м. Київ), посада посадової особи Позивача, яка приймала товар (комірник) та її прізвище та ініціали (ОСОБА_4). В обґрунтування своєї позиції позивач додатково посилається на відповідну судову практику Вищого адміністративного суду України.

Також позивач стверджує, що в ході перевірки він надав Відповідачу договори і первинні документи, які підтверджували, що всі товари, які Підприємство отримало від ТОВ «НВП «Відродження», воно продало покупцям, при чому жодних заперечень щодо цих документів у Податкового органу не виникло: з доходами Позивача в цьому питанні Відповідач погодився повністю і жодних зауважень в акті не відобразив. Таким чином позивач вважає, що в Акті Відповідач сам фактично підтвердив, що всі товари були реально придбані Позивачем у ТОВ «НВП «Відродженні», оскільки у подальшому всі вони були реально продані покупцям.

Аналогічним чином позивач спростовує висновок контролюючого органу про фіктивність та безтоварність господарської операції з ТОВ «Техно-Торг». Так, позивач зауважує, що між сторонами не виникли правовідносини перевезення, а тому нормативні акти, які регулюють саме ці відносини (Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні - Додаток до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 207 та Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363), на правовідносини сторін не поширюються і їх не регулюють. Відповідно висновок Відповідача про те, що первинними документами по даній операції мали бути товарно-транспортні накладні та подорожні листи, позивач вважає помилковим. Те, що товар був придбаний саме для використання у господарській діяльності, підтверджується Наказом від 03.01.2013 № 1-ОЗ «Про введення в експлуатацію об'єктів основних засобів (ОЗ)». Крім того, позивач звернув увагу на те, що в Акті Відповідач помилково зазначив, що Позивач включив у витрати всю вартість цього товару (8 110 грн.), оскільки цей товар (як об'єкт основних засобів) був введений в експлуатацію і далі амортизується, у зв'язку з чим у витрати Позивач включив не всю вартість товару одразу, а поступово, у розмірі нарахованої амортизації (строк використання 60 місяців).

На підставі вищезазначеного позивач також вказує про правомірність включення ним до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів сум податку на додану вартість за результатом господарських операцій з ТОВ «НВП «Відродження» та ТОВ «Техно-Торг» та на підставі виписаних цими контрагентами належним чином складених податкових накладних.

Відповідач, не погоджуючись з правомірністю вимог позивача, подав до суду заперечення на позов, в яких зазначив, що за результатом проведеної перевірки у ревізора виникли сумніви стосовно фактичного здійснення господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ «НВП «Відродження» та ТОВ «Техно-Торг». Так, відповідач зазначив, що позивачем не були надані замовлення на товар, який придбавався у ТОВ «НВП «Відродження», та товарно-транспортні накладні на його перевезення; видаткові накладні від 01.07.2011 № 100, від 01.07.2011 № 101, від 15.08.2011 № 148, від 15.08.2011 № 149, від 01.11.2011 № 199, від 17.01.2012 № 1, від 25.04.2012 № 34 не містять таких реквізитів як посади та прізвища осіб, які їх підписали, та місце складання. Крім того, відповідач звертає увагу на відсутність укладеного в письмовій формі договору між позивачем та ТОВ «Техно-Торг», а також акта приймання-передачі товару. Також відповідач вважає неправомірним віднесення позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, витрат на оплату оренду квартири директору, оскільки вважає, що вказані витрати не пов'язані з господарською діяльністю позивача, а є фактично є фінансуванням особистих потреб директора.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов у повному обсязі та надав суду письмові пояснення, в яких додатково зазначив, що відповідно до вимог статті 134 Податкового кодексу України Дочірнє підприємство "Атлантіс-Пак Україна" за результатом здійснення господарських операцій з ТОВ «НВП «Відродження» включало до складу витрат собівартість лише реалізованої в цьому періоді продукції, у той час як контролюючим органом була виключена зі складу витрат відповідних періодів вартість продукції виключно на підставі прибуткових накладних, без з'ясування того факту, чи була така сума врахована позивачем у складі собівартості продукції, реалізованої у відповідних звітних періодах. Крім того, у письмових поясненнях позивач зауважив, що вартість придбаного у ТОВ «Техно-Торг» планшету відносилася підприємством до складу витрат лише в частині сум амортизації, у той час як за результатом проведеної перевірки вартість планшету була виключена з суми витрат в цілому.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення позивача, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

З 10.12.2014 по 30.12.2014 Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області було проведено документальну планову виїзну перевірку Дочірнього підприємства "Атлантіс-Пак Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 30.06.2014, за результатами якої було складено акт від 13.01.2015 № 8/10-13-22-02-121/30220957.

Перевіркою виявлені, зокрема, порушення позивачем наступних вимог:

- п.п 14.1.36, 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.2, 138.4, п.п. 135.5.4 п. 135 ст. 135, п. 137.10 ст. 137, п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток всього в сумі 838 135 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 706 747 грн.

Так, по епізоду заниження податку на прибуток працівниками податкового органу зауважено, що позивачем у 1 та 2 кварталах 2014 року не були нараховані умовні проценти за користування поворотною фінансовою допомогою відповідно до укладеного з ПАТ «ПентоПак» договору №31 від 11.03.2014, що призвело до заниження доходів в сумі 28144 грн. Крім того, відповідачем зазначено, що згідно оборотно-сальдової відомості за 2012 рік на рахунку ДП "Атлантіс-Пак Україна" №718 «Дохід від безоплатно одержаних оборотних активів» значиться сума в розмірі 43 604 грн., однак на запит контролюючого органу щодо невідображення даних доходів у податковій звітності будь-яких пояснень не надано, що свідчить про заниження позивачем доходів у 2012 році на 43 604 грн.

Крім того, контролюючим органом зроблений висновок про завищення позивачем показників у рядку 05.1 декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) товарів, робіт, послуг» у сумі 3 525 626 грн. за результатом здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ «НВП «Відродження» у зв'язку з наступним:

- видаткові накладні від 01.07.2011 № 100, від 01.07.2011 № 101, від 15.08.2011 № 148, від 15.08.2011 № 149, від 01.11.2011 № 199, від 17.01.2012 № 1, від 25.04.2012 № 34 не містять таких реквізитів як посади та прізвища осіб, які їх підписали, та місце складання;

- до перевірки позивачем не надано замовлень на товар, товарно-транспортних накладних, які б свідчили про перевезення даного товару;

- діяльність ТОВ «НВП «Відродження» має ознаки фіктивності.

Також ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області зазначено про безпідставне віднесення позивачем до складу «адміністративних витрат» вартості орендної плати квартири для директора в сумі 321 140,60 грн., які не пов'язані з господарською діяльністю товариства, а також вартості придбаного у ТОВ «Техно-Торг» графічного планшету в сумі 8110 грн. у зв'язку з не укладенням між сторонами відповідного письмового договору, ненаданням доказів отримання цього товару та наявністю у зазначеного контрагента ознак фіктивності.

З аналогічних причин контролюючим органом був зроблений висновок про завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 706 747 грн. за результатом здійснення господарських операцій з контрагентами ТОВ «НВП «Відродження» (сума ПДВ - 705125,41 грн.) та ТОВ «Техно-Торг» (сума ППДВ - 1622,13 грн.).

Не погодившись з правомірністю висновків контролюючого органу, позивачем були подані запереченням №05/01 від 29.01.2015 на акт перевірки, за результатом розгляду яких листом ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області №1969/10/10-13-22-02-17 від 06.02.2015 заперечення були залишені без задоволення.

На підставі акта перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області було винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 09.02.2015 №0000512200, яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 838135 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 86281 грн.;

- від 09.02.015 №0000502200, яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 278038 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 69510 грн.;

Матеріали справи свідчать, що позивачем була подана до ГУ ДФС у Київській області скарга №27/02 від 25.02.2015 на вищевказані податкові повідомлення-рішення, за результатом розгляду якої рішенням від 24.04.2015 №1254/10/10-36-10-01-04 скарга була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Після цього позивачем була подана до Міністерства доходів та зборів України скарга №41/05 від 07.05.2015, за результатом розгляду якої рішенням Державної фіскальної служби України від 03.07.2015 №13916/6/99-99-10-01-01-25 скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Вказані обставини змусили позивача звернутися до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.02.2015 №0000512200 та від 09.02.015 №0000502200, з приводу чого суд зазначає таке.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 01.06.2010 між Дочірнім підприємством "Атлантіс-Пак Україна" (Покупець) та ТОВ «НВП «Відродження» (Продавець) був укладений договір купівлі-продажу №06/01-2, пунктом 1.1 якого передбачено, що Продавець передає у власність, а Покупець приймає та сплачує товар, найменування, кількість, якість та ціна якого вказані у видаткових накладних на кожну відвантажену партію.

Згідно з пунктом 2.1 Договору Покупець здійснює оплату партії товару, що поставляється, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

Відповідно до пункту 3.2 Договору кожну партію товару Продавець супроводжує наступними документами: рахунок-фактура; товарна накладна; податкова накладна.

Право власності на товар, що поставляється, переходить від Продавця до Покупця з моменту його повної оплати Покупцем (п. 3.3 Договору).

На виконання умов укладеного договору ТОВ «НВП «Відродження» поставило позивачеві товар на загальну суму 4230752,48 грн. (у тому числі ПДВ 705125,41 грн.), що підтверджується наступними видатковими накладними:

- від 01.07.2011 № 100 на суму 583764,56 грн., у тому числі ПДВ 97294,09 грн.;

- від 01.07.2011 № 101 на суму 533201,60 грн., у тому числі ПДВ 88866,93 грн.;

- від 15.08.2011 № 148 на суму 278585,70 грн., у тому числі ПДВ 46430,95 грн.;

- від 15.08.2011 № 149 на суму 581059,50 грн., у тому числі ПДВ 96843,25 грн.;

- від 01.11.2011 № 199 на суму 595642,06 грн., у тому числі ПДВ 99273,68 грн.;

- від 17.01.2012 № 1 на суму 1182991,14 грн., у тому числі ПДВ 197165,19 грн.;

- від 25.04.2012 № 34 на суму 475507,92 грн., у тому числі ПДВ 79251,32 грн.

Судом встановлено, що кожне придбання товару додатково оформлювалося позивачем прибутковими накладними.

Оплата вартості товару підтверджується відповідними банківськими виписками.

За результатом здійснення господарської операції ТОВ «НВП «Відродження» виписало позивачеві наступні податкові накладні:

- від 01.07.2011 № 1 на суму 583764,56 грн., у тому числі ПДВ 97294,09 грн.;

- від 01.07.2011 № 2 на суму 533201,60 грн., у тому числі ПДВ 88866,93 грн.;

- від 15.08.2011 № 1 на суму 278585,70 грн., у тому числі ПДВ 46430,95 грн.;

- від 15.08.2011 № 2 на суму 581059,50 грн., у тому числі ПДВ 96843,25 грн.;

- від 01.11.2011 № 2 на суму 595642,06 грн., у тому числі ПДВ 99273,68 грн.;

- від 17.01.2012 № 1 на суму 1182991,14 грн., у тому числі ПДВ 197165,19 грн.;

- від 25.04.2012 № 7 на суму 475507,92 грн., у тому числі ПДВ 79251,32 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що на підставі усної домовленості позивачем був придбаний у ТОВ «Техно-Торг» графічний планшет Wаcom Intuos4 XL (PTK-1240-C) вартістю 9732,79 грн. (у тому числі ПДВ 1622,13 грн.), що підтверджується видатковою накладною №27514 від 27.09.2012.

На підставі рахунку-фактури №СФ-0027514 від 26.09.2012 позивачем платіжним дорученням №4032 від 26.09.2012 була сплачена вартість придбаного планшету, що також підтверджується банківською випискою.

За фактом настання першої події ТОВ «Техно-Торг» виписало позивачеві податкову накладну №1429 від 26.09.2012 на суму 9732,79 грн. (у тому числі ПДВ 1622,13 грн.).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (тут і далі - в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 201.7 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів \ послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, якій здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

До обов'язкових реквізитів податкової накладної, перелік яких закріплений в підпункті 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, законодавець відносить:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Матеріали справи свідчать, що податкові накладні, виписані ТОВ «НВП «Відродження» та ТОВ «Техно-Торг», оформлені згідно з вимогами чинного законодавства.

Судом встановлено, що суми податку на додану вартість, сплачені вищевказаним контрагентам у складі ціни товару, були віднесені позивачем до податкового кредиту відповідних звітних періодів, що підтверджується Додатками 5 до податкових декларацій з ПДВ.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

П.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

У цілях цього розділу суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат (п. 138.3 ст. 138 ПК України).

При цьому, суд звертає увагу на положення пункту 138.4 статті 138 ПК України, якими закріплено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 138.6 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничих витратам, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (п. п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України).

При цьому, відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом встановлено, що наявні в матеріалах справи первинні документи, виписані ТОВ «НВП «Відродження» та ТОВ «Техно-Торг», є належними доказами понесення витрат, які підлягають врахуванню при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

При цьому, висновок податкової інспекції про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, заснований на твердженні про відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення товарів та на тому, що виписані ТОВ «НВП «Відродження» видаткові накладні від 01.07.2011 № 100, від 01.07.2011 № 101, від 15.08.2011 № 148, від 15.08.2011 № 149, від 01.11.2011 № 199, від 17.01.2012 № 1, від 25.04.2012 № 34 не містять таких реквізитів як посади та прізвища осіб, які їх підписали, та місце складання, що, на думку відповідача, свідчить про те, що вказані документи не можна розцінювати в якості первинних.

Однак, з цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом, затвердженим Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів,на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Разом з тим, вказані правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна або подорожний лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Більш того, відсутність товарно-транспортних накладних взагалі не спростовують факт придбання позивачем товару у ТОВ «НВП «Відродження» та реальність відповідних господарських операцій. Так, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку товариство здійснювало операції з придбання товару та не виступало в якості замовника за договором перевезення.

Отже, доводи щодо відсутності товарно-транспортних накладних, не є свідченням нездійснення господарської операції з поставки товару, адже за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Така правова позиція викладена, зокрема, в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.07.2015 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 48116026).

Крім того, Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі "Щодо підтвердження даних податкового обліку" від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 зауважив, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відповідно до абз. 10 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. N 996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до п. 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Суд погоджується з твердженням контролюючого органу, викладеним в акті перевірки, про те, що виписані ТОВ «НВП «Відродження» видаткові накладні від 01.07.2011 № 100, від 01.07.2011 № 101, від 15.08.2011 № 148, від 15.08.2011 № 149, від 01.11.2011 № 199, від 17.01.2012 № 1, від 25.04.2012 № 34 не містять таких реквізитів як посади та прізвища осіб, які їх підписали, та місце складання, проте вказані обставини не є підставою для висновку про фіктивність та безтоварність господарських операцій позивача зі вказаним контрагентом, оскільки їх реальність підтверджується іншими доказами, які підлягають оцінці в сукупності.

Так, як було зазначено вище, на кожну партію придбаного товару позивачем додатково оформлялася прибуткова накладна, при цьому подальша реалізація товару покупцям підтверджується відповідними доказами: видатковими та податковими накладними; довіреностями на придбання товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортними накладними; замовленнями та квитанціями на приймання вантажу тощо (т. 3, а.с.1-250; т. 4, а.с. 1-200; т. 5, а.с. 1-235; т. 6, а.с. 1-108; т. 7, а.с. 47-202; т.8, а.с. 1-237).

Таким чином, наявність окремих недоліків в оформленні видаткових накладних не є свідченням того, що господарські операції не здійснювалися, оскільки іншими належними чином оформленими первинними документами підтверджується рух активів Дочірнього підприємства "Атлантіс-Пак Україна" в процесі здійснення господарської діяльності.

Більш того, під час розгляду справи відповідачем не доведено, що в ході проведення перевірки ним вчинялися якісь дії, направлені на з'ясування осіб, зазначених у видаткових накладних в якості отримувачів товару (направлення запитів платнику податків, дослідження штатних розписів, наказів про прийняття на роботу, посадових інструкцій, звітів 1-ДФ тощо).

З урахуванням цього, суд дійшов висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарських операцій з ТОВ «НВП «Відродження» та правомірність віднесення позивачем витрат, пов'язаних з придбанням товарів у цього контрагента, до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів.

При цьому, суд звертає увагу на те, що контролюючим органом зі складу собівартості були виключені витрати позивача лише на підставі видаткових накладних, без з'ясування того факту, чи були віднесені такі витрати позивачем до складу витрат цих спірних періодів, що суперечить положенням пункту 138.4 статті 138 ПК України.

Крім того, стверджуючи про завищення позивачем адміністративних витрат у ІІІ кварталі 2012 року на 8110 грн. в частині віднесення до них витрат по придбанню графічного планшету у ТОВ «Техно-Торг», контролюючим органом не було враховано, що вартість цього товару була віднесена позивачем до складу витрат лише в частині амортизаційних відрахувань.

Так, зазначений планшет за наказом №1-ОЗ від 03.01.2013 був введений в експлуатацію з 03.01.2013 зі встановленим строком корисного використання у 60 місяців та закріпленням прямолінійного методу амортизації.

За актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) від 03.01.2013 планшет був переданий до відділу комерційного дизайну та обліковується у вказаному відділу, що підтверджується інвентарною карткою обліку основних засобів.

Згідно з карткою рахунку 131 амортизовані відрахування з вартості графічного планшету станом на червень 2014 року склали 2298,06 грн.

Відповідно до пункту 144.1 статті 144 ПК України амортизації підлягають, зокрема, витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 145.1.2 пункту 145.1 статті 145 ПК України нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в пункті 145.1 і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації).

Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів: 1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів (п. п. 145.1.5 п. 145.1 ст. 145 ПК України).

Таким чином, твердження податкового органу, викладені в акті перевірки про завищення позивачем витрат, що враховуються при визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, на 8110 грн. внаслідок віднесення до їх складу витрат, пов'язаних з придбанням у ТОВ «Техно-Торг» графічного планшету не відповідають вищевказаним положенням Податкового кодексу України та фактичним обставинам справи, оскільки вартість придбаного планшету відносилася позивачем до складу витрат лише в частині амортизаційних відрахувань.

Крім того, з приводу посилань контролюючого органу на акт ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві від 11.10.2013 №385/3-22-08-35791183 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Техно-Торг» як на доказ безтоварності господарських операцій позивача зі вказаним контрагентом, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України не ставиться в залежність право платника на формування валових витрат чи податкового кредиту від можливості податкового органу провести зустрічну звірку постачальника такого платника.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до абз. 2 п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України зустрічною звіркою вважається порівняння даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами ДПС з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Згідно з п. п. 6, 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1232, у разі отримання від суб'єкта господарювання інформації, визначеної у запиті, та її документального підтвердження (протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження суб'єкту господарювання запиту) орган державної податкової служби проводить зустрічну звірку. За результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб'єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби.

Отже, висновки щодо підтвердження (не підтвердження) здійснення господарських операцій та відображення (невідображення) їх в податковому обліку можуть міститися виключно в довідці про результати проведення зустрічної звірки, а не в акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, оскільки такі висновки можна робити лише за наслідками проведеної зустрічної звірки.

Таким чином, у податкового органу відсутні повноваження на здійснення в рамках проведення зустрічних звірок (неможливості її проведення) контролю за додержанням податкового законодавства.

Більше того, зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час, як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується останніми шляхом проведення перевірок у випадках та в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

За таких обставин, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може бути покладений в основу висновку про фіктивність (безтоварність) операцій між платниками податків, та, як наслідок, не є підставою для здійснення донарахувань податкових зобов'язань.

Крім того, податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності тощо, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 31.01.2011 р. в адміністративній справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. («Булвес» АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Крім того, слід зауважити, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

До того ж суд звертає увагу на те, що відповідно до частини другої ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ «Техно-Торг», останній був зареєстрований як платник податку на додану вартість, відомості стосовно зазначеного підприємства та його керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у зазначеного контрагента у позивача не виникало. Будь-які докази протилежного відповідачем не були викладені в акті перевірки та не надані суду під час розгляду справи.

За таких обставин суд приходить до висновку про дотримання позивачем необхідних умов для формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, за результатом здійснення господарських операцій з ТОВ «Техно-Торг», та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваних донарахувань.

Крім того, стосовно викладених контролюючим органом тверджень про завищення позивачем адміністративних витрат на 321 140,60 грн. у зв'язку з безпідставним включенням до їх складу вартості послуг по оренді квартири для директора підприємства суд зазначає наступне.

Так, 28.11.2011 між Дочірнім підприємством "Атлантіс-Пак Україна" (Підприємство) в особі єдиного учасника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Атлантіс-Пак» (Власник), та ОСОБА_6 (Працівник) був укладений контракт, який, згідно з пунктом 1.1, є строковим трудовим договором, на підставі якого виникають трудові відносини між Підприємством і Працівником.

Пунктом 1.2 Контракту передбачено, що Працівник приймається на роботу, на посаду директора ДП "Атлантіс-Пак Україна" (надалі - Керівник) і зобов'язується безпосередньо і через сформований апарат здійснювати поточне управління (керівництво) Підприємством, виконувати доручену роботу в обсязі, обумовлену цим Контрактом, Статутом Підприємства, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання та збереження майна Підприємства, а Власник зобов'язується створювати належні умови для роботи Керівника.

Згідно з пунктом 4.1 Контракту Керівнику встановлюється:

- посадовий оклад відповідно до штатного розкладу у розмірі 5700 грн.;

- доплати, надбавки, інші компенсаційні виплати, обумовлені характером виконуваних трудових функцій, відповідно до чинного законодавства України, Колективного договору;

- заохочувальні виплати за рішенням Власника.

Утримання з заробітної плати проводяться у випадках, передбачених Кодексом законів про працю України та іншими законами України (п. 4.3 Контракту).

02.07.2012 між сторонами була укладена додаткова угода, якою контракт був доповнений пунктом 4.12 наступного змісту:

«Власник забезпечує Керівника на весь період роботи житлом у м. Києві, що орендується за рахунок Підприємства. Власник зобов'язується забезпечити комфортні умови проживання для Керівника та членів його родини».

З метою дотримання договірних обов'язків, 09.07.2012 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 (Орендодавець) та Дочірнім підприємством "Атлантіс-Пак Україна" в особі директора ОСОБА_6 (Орендар) був укладений договір найму (оренди) квартири, пунктом 1.1 якого визначено, що Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в строкове платне користування три кімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 74,7 кв. м., надалі - Об'єкт оренди, а Орендар зобов'язується прийняти зазначену квартиру, своєчасно сплачувати орендну плату та після припинення цього договору повернути об'єкт оренди Орендодавцю в належному стані.

Об'єкт оренди надається для проживання директора Орендаря та його родини (п. 1.3 Договору).

Відповідно до пункту 3.1 Договору розмір орендної плати за орендне користування квартирою, що орендується, та майном, що орендується (плата за користування житлом), за цим договором становить еквівалент 1580,00 доларів США за місяць та сплачується в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим на день оплати.

Орендна плата сплачується не пізніше 18 числа кожного місяця в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Орендодавця (п. 3.3 Договору).

На виконання умов договору оренди сторонами були складені та підписані наступні акти надання послуг:

- №АПУ00000001 від 31.07.2012 на суму 9369,86 грн.;

- №АПУ00000002 від 30.08.2012 на суму 12 628,94 грн.;

- №АПУ00000003 від 30.09.2012 на суму 12 628,94 грн.;

- №АПУ00000004 від 31.10.2012 на суму 12 628,94 грн.;

- №АПУ00000005 від 30.11.2012 на суму 12 628,94 грн.;

- №АПУ00000006 від 31.12.2012 на суму 12 628,94 грн.;

- №АПУ00000002 від 31.01.2013 на суму 12 628,94 грн.;

- №АПУ00000006 від 28.02.2013 на суму 12 628,94 грн.;

- №АПУ00000010 від 31.03.2013 на суму 12 628,94 грн.;

- №АПУ00000016 від 30.04.2013 на суму 12 628,94 грн.;

- №АПУ00000015 від 31.05.2013 на суму 12 628,94 грн.;

- №АПУ00000021 від 30.06.2013 на суму 12 628,94 грн.;

- №АПУ00000024 від 31.07.2013 на суму 12 628,94 грн.;

- №АПУ00000027 від 31.08.2013 на суму 12 628,94 грн.;

- №АПУ00000033 від 30.09.2013 на суму 12 628,94 грн.;

- №АПУ00000036 від 31.10.2013 на суму 12 628,94 грн.;

- №АПУ00000039 від 30.11.2013 на суму 12 628,94 грн.;

- №АПУ00000043 від 31.12.2013 на суму 12 628,94 грн.

15.01.2014 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 (Орендодавець) та Дочірнім підприємством "Атлантіс-Пак Україна" в особі директора ОСОБА_6 (Орендар) був укладений договір найму (оренди) квартири, пунктом 1.1 якого визначено, що Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в строкове платне користування три кімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 73,5 кв. м., надалі - Об'єкт оренди, а Орендар зобов'язується прийняти зазначену квартиру, своєчасно сплачувати орендну плату та після припинення цього договору повернути об'єкт оренди Орендодавцю в належному стані.

Об'єкт оренди надається для проживання директора Орендаря та його родини (п. 1.3 Договору).

Відповідно до пункту 3.1 Договору розмір орендної плати за орендне користування квартирою, що орендується, та майном, що орендується (плата за користування житлом), за цим договором становить еквівалент 1580,00 доларів США за місяць та сплачується в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим на день оплати.

Орендна плата сплачується не пізніше 18 числа кожного місяця в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Орендодавця (п. 3.3 Договору).

На виконання умов договору оренди сторонами були складені та підписані наступні акти надання послуг:

- №АПУ00000001 від 31.01.2014 на суму 12 628,94 грн.;

- №АПУ00000005 від 28.02.2014 на суму 13 660,36 грн.;

- №АПУ00000010 від 31.03.2014 на суму 15 736,48 грн.;

- №АПУ00000015 від 30.04.2014 на суму 17 770,98 грн.;

- №АПУ00000017 від 31.05.2014 на суму 18 511,51 грн.;

- №АПУ00000019 від 30.06.2014 на суму 18 730,29 грн.

З наявних в матеріалах справи документів, зокрема, бухгалтерських довідок, звітів форми 1-ДФ, розрахункових листів, вбачається, що на суму заробітної плати та премії директора, а також на суми компенсаційних виплат у вигляді орендної плати за житло позивачем нараховувалися та утримувалися податок на доходи фізичних осіб та єдиний соціальний внесок, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Стверджуючи про неправомірне віднесення позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, витрат на оренду житла для директора підприємства, відповідач посилається на те, що вказані витрати не пов'язані з провадженням господарської діяльності платника податків, оскільки направлені на фінансування особистих потреб директора.

Проте, суд не може погодитися з такою позицією відповідача, з огляду на наступне.

Так, відповідно до пункту 142.1 статті 142 Податкового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін, (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу IV цього Кодексу).

Як було вказано вище, пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Таким чином, платники податку на прибуток підприємств мають право включати до складу витрат витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яку іншу оплату у грошовій або натуральній формі, встановлену за домовленістю сторін за умови документального підтвердження відповідних витрат.

Тобто платник податку на прибуток має право включати до складу своїх витрат виплати найманим працівникам, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, встановлені за домовленістю сторін.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в листі Державної податкової служби України від 07.02.2012 р. N 2330/6/15-1215 «Про надання консультації».

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці».

Так, основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року N 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. за N 114/8713 (надалі- Інструкція), до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Згідно з підпунктом 2.3.4 Інструкції інші заохочувальні та компенсаційні виплати включають виплати соціального характеру у грошовій і натуральній формі, зокрема, інші виплати, що мають індивідуальний характер (оплата квартири та найманого житла, гуртожитків, товарів, продуктових замовлень, абонементів у групи здоров'я, передплати на газети та журнали, протезування, суми компенсації вартості виданого працівникам палива у випадках, не передбачених чинним законодавством).

Таким чином, оскільки оплата квартири для проживання директора підприємства входить у структуру заробітної плати як «інші заохочувальні та компенсаційні виплати», витрати по її сплаті правомірно відносилися позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а тому суд вважає безпідставними висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, щодо неправомірного формування позивачем витрат за цим епізодом.

Судом встановлено, що визначення належної до сплати суми податку на прибуток здійснювалося контролюючим органом шляхом множення податкової бази (грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування) на відповідну ставку податку.

Загальна сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток за охоплений перевіркою період становить 838 135 грн. та вираховувалася контролюючим органом наступним чином:

1. за 2011 рік - 2 143 543 грн. (сума завищених витрат по операціям позивача з ТОВ «НВП «Відродження») х 23% (ставка податку на прибуток у 2011 році) = 493 015 грн.

2. за 2012 рік - 1 506 311 грн. (43 604 грн. (сума занижених доходів у зв'язку з невідображенням у податковій звітності доходів, які рахувалися на рахунку 718) + 1 382 083 грн. (сума завищених витрат по операціям позивача з ТОВ «НВП «Відродження») + 72 514 грн. (сума завищених витрат у зв'язку з віднесенням до складу витрат вартості орендної плати за квартиру для проживання директора) + 8 110 грн. (сума завищених витрат по операції позивача з ТОВ «Техно-Торг»)) х 21% (ставка податку на прибуток у 2012 році) = 316 326 грн.

3. за 2013 рік - 151 548 грн. (сума завищених витрат у зв'язку з віднесенням до складу витрат вартості орендної плати за квартиру для проживання директора) х 19% (ставка податку на прибуток у 2013 році) = 28 794 грн.

4. за 2014 рік - 125 223 (28 144 грн. (сума занижених доходів у зв'язку з ненарахуванням умовних відсотків за користування поворотною фінансовою допомогою, отриманою від ПАТ «ПентоПак») + 97 079 грн. (сума завищених витрат у зв'язку з віднесенням до складу витрат вартості орендної плати за квартиру для проживання директора)) х 19% (ставка податку на прибуток у 2014 році) = 23 792 грн.

При цьому, суд звертає окрему увагу на помилкове застосування контролюючим органом ставки податку в 2014 році на рівні 19%, оскільки згідно зі статтею 151 Податкового кодексу України (з урахуванням пункту 10 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу) відповідна ставка складала 18%, у зв'язку з чим сума донарахувань за 2014 рік мала дорівнювати 22 540 грн. (125 223 грн. х 18%).

Під час розгляду справи позивач погодився з висновком відповідача щодо заниження Дочірнім підприємством "Атлантіс-Пак Україна" доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, на суму 71 748,00 грн., у зв'язку з чим дослідження відповідних обставин заниження доходу судом не здійснюється.

Проте, суд звертає увагу на те, що відповідні порушення не призвели до ненадходження до бюджету суми податку у зв'язку з наявністю у позивача станом на момент винесення спірного податкового повідомлення-рішення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, у зв'язку з чим виявлення контролюючим органом фактів заниження доходів мало бути підставою для винесення податкового повідомлення-рішення про зменшення від'ємного значення за формою згідно з додатком 9 до Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 N 1236 (форма "П").

Так, відповідно до пункту 2.3 вказаного Порядку у разі зменшення (збільшення) органом державної податкової служби суми бюджетного відшкодування, зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платнику податків направляються (вручаються) окремі податкові повідомлення-рішення.

Отже, виявлений відповідачем факт заниження доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є підставою для зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування, а не донарахування збільшеного грошового зобов'язання.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про безпідставне складання відповідачем оспорюваних податкових повідомлень-рішень № 0000512200 від 09.02.2015 та № 0000502200 від 09.02.2015, що є підставою для визнання їх протиправними та скасування, а отже - задоволення позову в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, сплачений позивачем судовий збір в сумі 487 грн. 20 коп. підлягає стягненню на його користь з відповідача у справі.

У судовому засіданні 29.09.2015 були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Повний текст постанови складений та підписаний 05.10.2015.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області №0000512200 від 09.02.2015 та №0000502200 від 09.02.2015.

3. Стягнути на користь Дочірнього підприємства "Атлантіс-Пак Україна" (08131, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Леніна, 15, ідентифікаційний код 30220957) судовий збір в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Ломоносова, 34, ідентифікаційний код 39471029).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.