Постанова № 53435717, 20.10.2011, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2011 р. Справа № 2a-3949/10/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Кишинського М.І.

при секретарі Дякун М.М.

за участю сторін:

прокурор: не з'явився.

представник позивача: ОСОБА_1

представникі відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаразд України"

про стягнення коштів в сумі 4186920,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора ІваноФранківської області в інтересах держави в особі державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську (надаліпозивач) звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Гаразд України»(надалівідповідач) про стягнення коштів в сумі 4186920,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між відповідачем та товариством з обмежною відповідальністю «Модульмонтажгруп»укладено договори підряду на виконня останнім будівельних робіт по будівництву багатоквартирних житлових будинків на загальну суму 4186929,00 грн. Однак, в ході відпрацювання товариства з обмеженою відповідальністю «Модульмонтажгруп»встановлено, що дане товариство не знаходиться за своєю юридичною адресою та підписи поставлені в договорах, в актах виконаних робіт, довідках про вартість виконаних робіт та податкових накладних, які б підтверджували взаєморозрахунки відповідача з товариством з обмежною відповідальністю «Модульмонтажгруп»виконані не посадовими особами товариства з обмежною відповідальністю «Модульмонтажгруп», а іншими особами. Зазначає, що товариство з обмежною відповідальністю «Модульмонтажгруп»з метою отримання ліцензії на проведення будівельної діяльності внесено неправдиві дані в довідку про професійну структуру та рівень кваліфікації інженернотехнічних працівників, оскільки на момент отримання ліцензії на вищезазначеному товаристві працювала лише одна особа. Крім того, зазначає, що товариство з обмежною відповідальністю «Модульмонтажгруп»придбавало продукцію в інших субєктів господарської діяльності, які в свою чергу не знаходяться за своїм місцем реєстрації. Таким чином, позивач вважає, що укладені договори підряду між відповідачем та товариством з обмежною відповідальністю «Модульмонтажгруп»в силу закону є нікчемними, оскільки відповідачем прийнято до виконання документи, що порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави.

Прокурор в судове засідання не зявився, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги викладені з обставин зазначених в позовній заяві підтримала в повному обсязі. Просить позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти заявленого позову заперечив, надавши суду письмове зперечення, яке мотивоване тим, що при укладенні підрядних договорів на будівельні роботи між відповідачем та товариством з обмежною відповідальністю «Модульмонтажгруп»дотримано усіх вимог чинного законодавства, оскільки відповідач перед підписанням підрядних договорів перевіряв у товариства з обмежною відповідальністю «Модульмонтажгруп»усі необхідні установчі документи та дозвільні документи. Зазначачає, що відповідачем подано до податкового органу відповідні податкові накладні, які були прийнятті без жодних зауважень, а також зазначає, що податкові накладні товариства з обмежною відповідальністю «Модульмонтажгруп»не були визнанні недійсними. Крім того, сторонами на момент укладення договорів було дотримано усіх вимог чинного законодавства, оскільки сторони мали відповідні ліцензії та установчі документи, які свідчать про їхню діяльність.

Розглянувши позовну заяву та заперечення, вислухавши представника позивача та представника відповідача, оцінивши та дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, між відповідачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Модульмонтажгруп»укладено ряд договорів, зокрема договір підряду від 01 грудня 2008 року, договір підряду від 02 січня 2009 року, договір підряду від 01 лютого 2009 року, договір підряду від 01 березня 2009 року, договір підряду від 01 квітня 2009 року та договір підряду від 01 травня 2009 року. Згідно умов зазначених договорів, товариство з обмеженою відповідальністю «Модульмонтажгруп», як підрядник бере на себе зобовязання виконати обумовленні роботи (загально будівельні роботи) у встановлені терміни у відповідності до проектів, кошторисів, а також робочих креслень; забезпечити виконання робіт відповідно до чинних норм та правил; провести перевірку виконаних робіт та здати в обумовлені терміни замовнику виконані роботи за даними договорами. Відповідач в свою чергу, як замовник, зобовязується передати до початку робіт необхідні проекти, кошториси, а також робочі креслення; здійснити в обумовлених розмірах оплату робіт, прийняти від підрядника за актами виконані роботи та здійснити розрахунки.

Як встановлено в судовому засіданні, на момент укладення вищезазначених договорів відповідач та його контрагент були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, як юридичні особи та як платники податків.

Окрім того, зважаючи на специфіку їх діяльності (будівельні роботи), які були предметом правочинів, що вищезазначені підприємства мали відповідні ліцензії на здійснення даного виду діяльності видані спеціальними установами та міністерствами.

Вищенаведене свідчить про те, що у відповідності до частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України всі сторони відповідних правочинів на момент їх вчинення були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, були належними платниками податків та інших обовязкових платежів, які виникали при здійсненні ними господарської діяльності, окрім оспорюваних господарських операцій під час перевірки ДПІ в м.ІваноФранківську.

Як вбачається з матеріалів справи та у відповідності до вимог частин 3,5 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасників відповідних правочинів відображено у договорах вчинених у визначеній законом формі, а відповідні акти прийманняпередачі, які повязані з цими договорами відображають фактичне виконання сторонами своїх договірних зобовязань, свідчать що волевиявлення сторін правочинів було вільним, відповідало їх внутрішній волі та спрямованим на реальне настання правових наслідків, що були ними обумовленні.

Суд вважає, що дії чи бездіяльність третьої особи, які не повязані безпосередньо з виконання своїх договірних зобовязань, а стосуються виключно його прав та обовязків як платника податків, не можуть впливати на іншу сторону правочину, однак можуть породжувати ті чи інші правові наслідки виключно для особи, яка допустилася відповідних порушень.

Так, в силу редакцій частини 1 статті 207 Господарського кодексу України та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади може бути визнаний судом недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаних договорів недійсними з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з субєктивної оцінки позивача. Однак з даного приводу позивач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції позивача.

Щодо посилання позивача на статтю 228 Цивільного кодексу України, то суд зазначає, що дана норма стосується виключно правочинів, які порушують публічний порядок. В чому законодавець вбачає порушення публічного порядку ним зазначено в частині 1 статті 228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття порушення публічного порядку та недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як субєкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобовязує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб. Крім того, факт відсутності контрагента відповідача по місцю реєстрації зафіксований податковими органами на момент проведення перевірки, яка здійснювалась, після повного виконання договоріних сторін своїх зобов'язань, що жодним чином не доводить висновки позивача про нікчемність укладених між відповідачем та його контрагентом правочинів.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Однак, позивач не зазначає, якою саме нормою закону встановлено недійсність відповідних правочинів і якою нормою визначено його оскаржувані дії, як правовий наслідок недійсного чи нікчемного правочину. Натомість частина 1, 3 статті 115 Цивільного кодексу України з врахуванням положень статті 203 Цивільного кодексу України, визначено лише підстави визнання оскаржуваного правочину недійсним в судовому порядку.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Аналогічні положення визначено і в частині 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Однак, як вже зазначалося судом ніхто з даного приводу до суду не звертався, а тому згідно частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У звязку з виконанням умов договорів, товариство з обмеженою відповідальністю «Модульмонтажгруп»виконало всі будівельні роботи передбачені умовами договорів, на підставі чого було підписано відповідні акти виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт наявних в матеріалах справи.

Суд зазначає, що відповідач не може нести відповідальності за свого контрагента, за можливу недостовірність відомостей про нього в Єдиному державному реєстрі за умови його необізнаності, а також, щодо внутрішньої діяльності свого контрагента відносно чисельності робитників на його підприємстві. Відповідач, не зобовязаний перевіряти наявність чи відсутність трудових відносин свого контрагента з його працівниками та перевіряти кількість працюючих на підприємстві у свого контрагента, оскільки законодавством України не передбачено такого обовязку для сторони. Така відповідальність контрагента відповідача покладається виключно на нього та на органи державної влади, а в разі встановленого порушення контрагентом, правові наслідки настають виключно для нього. Таким чином, відповідач не може нести відповідальності за порушення з боку свого контрагента, оскільки, як вже зазначалось вище законодавством України не передбачено такого обовязку для сторони. Отже, якщо контрагент допустив порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства, суд не може погодитись з висновками позивача про те, що господарські операції, які мали місце між договірними сторонами ОСОБА_4 "Гаразд України" та його контрагентом ОСОБА_4 "Модульмонтажгруп" згідно договорів підряду від 01 грудня 2008 року, від 02 січня 2009 року, від 01 лютого 2009 року, від 01 березня 2009 року, від 01 квітня 2009 року та від 01 травня 2009 року є безтоварними та такими що не спричинили реальних наслідків.

Тому висновок позивача зроблений в акті планової виїзної перевірки від 16 липня 2010 року №12652/23-2/32077713 про нікчемність вищезазначених угод укладених між відповідачем та його контрагентом ОСОБА_4 "Модульмонтажгруп" є безпідставним.

Щодо посилання позивача на ту обставину, що на підставі висновку Служби безпеки України в ІваноФранківській області встановлено, що підписи наявні у вищезазначених договорах, актах виконаних робіт, податкових накладних зроблені не посадовими особами контрагента відповідача, а іншими особами, то суд не приймає до уваги, оскільки судова експертизаце дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. Орган служби безпеки у відповідності до статті 1 Закону України «Про службу безпеки України»є державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, а не спеціальною ліцензованою експертною установою. Крім того, як зазначає сам позивач, що при дослідженні органом служби безпеки документів, щодо діяльності відповідача з його контрагентом, надавались копії даних документів, що також не дає можливості в повному обсязі зробити суду висновок про достовірність експертного дослідження.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що як в момент укладення відповідачем договорів з товариством з обмеженою відповідальністю «Модульмонтажгруп», так і в процесі їх виконання, сторонами було додержано всіх вимог чинного законодавства, а тому висновки відповідача про нікчемність правочинів є безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що в задоволенні позову ДПІ в м.Івано-Франківську про стягнення з відповідача ОСОБА_4 "Гаразд України" коштів одержаних за нікчемними правочинами слід відмовити.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 < Текст > Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Кишинський М.І.

Постанова складена в повному обсязі 25 жовтня 2011 року.