Ухвала суду № 53434906, 29.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10182/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Парамонов М.Л. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М. У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати по розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі

головуючого: судді Білич І.М

суддів Болотова Є.В., Поліщук Н.В.

при секретарі Абдуллаєвій Е.Б., Горбачовій І.В.

за участю: позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4

представників позивачів ОСОБА_5,ОСОБА_6

представників відповідача ОСОБА_7, ОСОБА_8

розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 квітня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради, ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_4, Головне управління юстиції в м. Києві, Десята Київська державна нотаріальна контора, Садівниче товариство «Восточне» про визнання права власності на 1/3 частину земельної ділянки в порядку спадкування;

та за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Київська міська рада, Головне управління юстиції у м. Києві про визнання права власності на земельну ділянку

та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_9, Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_3, Головне управління юстиції у м. Києві, Десята Київська державна нотаріальна контора про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на 1/2 частину садового будинку та 1/3 частину земельної ділянки.

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_10 звертаючись у березні 2014 року з вищевказаним позовом вказувала на те, що 09.06.2000 року на підставі рішення Київської міської ради від 18.11.1999 року № 99-5/601 її матірю ОСОБА_11 було отримано у приватну власність земельну ділянку АДРЕСА_1 та на неї оформлено державний акт про право власності на земельну ділянку. Після смерті матері відкрилась спадщина на її майно, в тому числі на вказану земельну ділянку. У визначений законом строк вона як і інші спадкоємці звернулись до 10 Київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. Згідно листа нотаріальної контори №1226/02-14 від 28.03.2013 року їй (ОСОБА_10) було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку ( 1/3 частину) у зв'язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Оскільки земельна ділянка разом із багаторічними насадженнями має спадкуватись у рівних частках всіма спадкоємцями за законом, вважала, що вона має право на отримання у власність 1/3 частину зазначеної земельної ділянки. Тому просила суд задовольнити її вимоги.

ОСОБА_9 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, 3 особи - Київська міська рада, Головне управління юстиції у м. Києві про визнання права власності на всю зазначену земельну ділянку. Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що його матір набула права власності у 2000 році, однак членом СТ «Восточне» вона була з 1979 року, і відвід земельної ділянки було здійснено під будівництво садового будинку. А так як мати залишила заповіт від 24.11.1994 року, згідно якого вона заповіла садовий будинок АДРЕСА_1 йому (ОСОБА_9) і цей заповіт на день смерті ОСОБА_11 не змінений та не скасований, позивач вважав, що волевиявлення заповідача було спрямоване на перехід права власності на його користь всієї земельної ділянки, на якій розташований садовий будинок з зеленими насадженнями та будівлями, у межах садового товариства, як цілісний садовий комплекс, який не підлягає поділу.

ОСОБА_4, також було подано позовну заяву про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на 1/2 частину садового будинку та 1/3 частину земельної ділянки. З посиланням на те, що її мати ОСОБА_11 та ОСОБА_12( батько) перебували в зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу батьками був збудований садовий будинок на земельній ділянці за вищевказаною адресою, членом СТ «Східне» з 1979 року була мати, яка у 1995 році отримала свідоцтво про право власності на садовий будинок на своє ім'я.

Відтак, складаючи заповіт на весь садовий будинок і зелені насадження, а не на свою частку у спільному майні подружжя, як це мало бути, мати після смерті чоловіка відмовилась від своєї частки у спадщині на її користь. Позивач ОСОБА_4 в порядку спадкування після смерті батька, отримала свідоцтва про право на спадщину ( квартиру та грошові кошти). Про існування у матері свідоцтва про право власності на садовий будинок їй відомо не було.

Оскільки у лютому 2011 року (після звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини) їй стало відомо про існування заповіту складеного матір'ю на користь ОСОБА_9, якому було 23.09.2013 року нотаріальною конторою на підставі заповіту видано свідоцтво про право на спадщину на садовий будинок без урахування її частки (як іншого власника садового будинку ) просила постановити судове рішення, яким: визнати недійсним заповіт ОСОБА_11 від 24.11.1994 року в частині, що передбачає спадкування ОСОБА_9 всього садового будинку; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом - від 23.09.2013 року на ім'я ОСОБА_9; визнати за нею право власності на 1/2 частину садового будинку №10 з відповідними надвірними будівлями та спорудами та на 1/3 частину земельної ділянки АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_1).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 квітня 2015 року позов ОСОБА_9 було задоволено.

Визнано за ОСОБА_9 право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1).

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Київської міської ради, ОСОБА_9, треті особи - ОСОБА_4, Головне управління юстиції у м. Києві, Десята Київська державна нотаріальна контора, Садівниче товариство «Восточне» про визнання права власності на 1/3 частину земельної ділянки АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1), в порядку спадкування за законом - відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_9, Київської міської ради, треті особи - ОСОБА_3, Головне управління юстиції у м. Києві, Десята Київська державна нотаріальна контора про визнання недійсними заповіту ОСОБА_11 від 24.11.1994 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23.09.2013 року - на ім'я ОСОБА_9; про визнання права власності на Ѕ частину садового будинку та 1/3 частину земельної ділянки АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_4- ОСОБА_6 та представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подали апеляційні скарги.

Представник ОСОБА_4 ставив питання про скасування рішення суду та постановлення нового про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 у повному обсязі.

Представник ОСОБА_3 ставив питання про скасування рішення суду та постановлення нового рішення, яким визнати за ОСОБА_3 права власності на 1/3 частину земельної ділянки АДРЕСА_1, разом із розташованими на ній зеленими (багаторічними насадженнями).

При цьому апелянтами вказувалося про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб що зявилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Так судом при розгляді справи було встановлено, що спадкодавець ОСОБА_11 і ОСОБА_12 перебували в зареєстрованому шлюбі з 21.10.1970 року.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 є дочкою ОСОБА_12 і ОСОБА_11; ОСОБА_9 та ОСОБА_3 є сином та донькою ОСОБА_11 від першого шлюбу.

ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року; ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Згідно матеріалів спадкової справи №1296 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року звернулися спадкоємці: ОСОБА_9 - 11.11.2010 року, ОСОБА_4 - 04.02.2011 року та ОСОБА_3 - 05.02.2011 року.

ОСОБА_11 залишила заповіт від 24.11.1994 року, що був посвідчений державним нотаріусом 13-ої Київської державної нотаріальної контори за № 2у-1418, згідно якого вона заповідала садовий будинок АДРЕСА_1 - ОСОБА_9. Заповіт на день смерті ОСОБА_11. не змінений та не скасований.

ОСОБА_4 зверталась в 2011 році з позовом до ОСОБА_9 та ОСОБА_3, 3 особи - Головне управління юстиції у м. Києві, Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Головне управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання заповіту від 24.11.1994 року ОСОБА_11 на користь ОСОБА_9 недійсним; визнання за нею права власності на 4/6 частини садового будинку та земельної ділянки під АДРЕСА_1 - в порядку спадкування за законом після смерті батьків - ОСОБА_12 та ОСОБА_11 та зобов'язання ОСОБА_9 не чинити їй перешкоди у здійсненні права власності на частину садового будинку та земельної ділянки за зазначеною адресою.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21.06.2012 року в задоволенні позову ОСОБА_4 було відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 вересня 2012 року, рішення апеляційного суду було залишено без змін.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23.09.2013 року, виданого державним нотаріусом за реєстровим № 6-594, на імя ОСОБА_9 йому було передано спадкове майно - садовий будинок АДРЕСА_1.

Згідно Державного акта на право приватної власності на землю НОМЕР_2 від 09.06.2000 року, виданого на підставі рішення Київської міської ради від 18.11.1999 року №99-5/601, земельна ділянка АДРЕСА_1, площею 0,0611 га була передана у приватну власність ОСОБА_11

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_9 про визнання за ним права власності на земельну ділянку, суд першої інстанції вказував на те, що у відповідності до положень ст. 1233 ЦК України заповіт є особистим розпорядженням фізичної особи на випадок своєї смерті.

Враховуючи те, що ОСОБА_11 24.11.1994 році залишила заповіт, за яким вона заповіла садовий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_9. І не змінювала цей заповіт до дня своєї смерті, в тому числі з моменту набуття нею права власності на земельну ділянку (спірну) у 2000 році, суд вважав, що волевиявлення заповідача було спрямоване на перехід права власності на земельну ділянку після її смерті саме на користь ОСОБА_9 у тому числі і на земельну ділянку, на якій розташований садовий будинок з зеленими насадженнями та будівлями, у межах садового товариства, як цілісного садового комплексу, що передбачає також збереження цільового призначення земельної ділянки, - є обґрунтованими, та такими, що відповідають положенням ст.1225 ЦК України.

За встановлених обставин, оскільки підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_9 за зустрічним позовом, враховуючи преюдиційне значення рішення Апеляційного суду м. Києва від 21.06.2012 року у справі №2-705/12 за позовом ОСОБА_4 щодо її спадкових прав на садовий будинок та земельну ділянку АДРЕСА_1, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, та ОСОБА_3

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Звертаючись до суду з апеляційними скаргами апелянти вказували на те, що позиція суду щодо задоволення вимог ОСОБА_9 спростовується як обставинами справи так і положеннями чинного законодавства. Зокрема, положення ст. 1225 ЦК у даному випадку мають загальний характер і не підлягають застосуванню, оскільки положення ст. 1245 ЦК чітко вказують на те що: частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Згідно до заповіту спадкодавиця в 1994 році здійснила розпорядження на випадок своєї смерті щодо садового будинку та зелених насаджень. При цьому заповіт не містить будь-яких розпоряджень щодо земельної ділянки, яка є окремим об'єктом цивільних прав.

А відтак апелянти на підставі положень ст. 1223 ЦК України мають право на спадкування земельної ділянки за законом у рівних частках.

Колегія суддів вважає, що зазначені доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.

Так як 23.09.2013 року ОСОБА_9 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на садовий будинок АДРЕСА_1.

Згідно до положень ст. 1225 ЦК України до спадкоємців переходить право власності на земельну ділянку на загальних підстава із збереженням їх цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Аналогічний порядок переходу права власності передбачений і ст. 120 ЗК України. Зазначене вказує, що перехід у спадщину будівлі або споруди можливий лише із одночасним успадкуванням земельної ділянки, яка функціонально забезпечує даний об'єкт.

За текстом заповіту, ОСОБА_9 у власність було передано садовий будинок з надвірними спорудами. Згідно характеристики будинку, господарських будівель та споруд на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 розташовані : садовий будинок, вбиральня, споруди ( огорожа, ворота) - т. 3 а.с. 96- 98.

Статутом СТ «Восточне», а саме п. 1.7 передбачено, що на виділених земельних ділянках можуть будуватися садові будинки площею до 60,0 кв. м, а також господарські будівлі; мінімальні відстані між спорудами садової ділянки повинні бути, зокрема: - від туалету до вікон садового будинку - 12 м, - від меж сусідньої ділянки до садового будинку - 3 м; - від межі сусідньої ділянки до садового будинку - 3 м.

За п. 1.8 Статуту садові ділянки можуть обмежуватися в натурі огорожами, відповідно до естетичних вимог, а літній будинок слід розміщувати з відступом від червоних ліній не менше 3 м. ( п. 1.6).

Зазначене вище свідчить, що з набуттям ОСОБА_9 права власності на споруди визначені у свідоцтві про право власності за заповітом відбувся перехід земельної ділянки в розмірі, яка функціонально забезпечує обслуговування даного об'єкту з урахуванням обов'язкових мінімумів визначених відповідно до положень Статуту товариства.

Крім того, слід також враховувати, що в заповіті йдеться мова про зелені насадження, що знаходяться в АДРЕСА_1.

У ході розгляду справи сторонами ( в тому числі і апелянтами ) було визнано той факт, що на спірній земельній ділянці знаходяться зелені насадження. При цьому апелянтами не було надано до суду доказів на підтвердження того, що зелені насадження про які йде мова не є багаторічними.

У той час як багаторічні насадження не можуть розглядатися як окремий об'єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони розташовані, оскільки є складовою цієї частини земельної ділянки.

А відтак, слід вважати, що спадкодавець здійснивши розпорядження стосовно зелених насаджень - передавши їх у спадщину ОСОБА_9 здійснила розпорядження і земельною ділянкою на якій вони розташовані.

Враховуючи те, що у ході розгляду справи відповідачами за зустрічним позовом( апелянтами) не було надано доказів щодо відсутності на території спірної земельної ділянки об'єктів визначених заповітом, підстав вважати висновки суду щодо доведеності вимог позивача за зустрічним позовом про визнання за ним права власності в порядку вимог ст. 1225 ЦК нема.

Також не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду і доводи представника апелянта ОСОБА_4 з посиланням на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги факт побудови садового будинку під час перебування спадкодавця у шлюбі з батьком апелянта. У зв'язку з чим даний будинок належав подружжю на праві спільної сумісної власності, у зв'язку з чим частка чоловіка спадкодавця після його смерті підлягала спадкуванню за законом у встановленому порядку. Єдиною спадкоємницею після смерті батька була вона.

Правомірними в цій частині доводів апеляційної скарги є посилання суду першої інстанції на рішення Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2012 року, в ході якого судом було встановлено, що позивач ( апелянт по справі) на час смерті свого батька ( 1997 рік ) та оформлення спадщини знала, що садовий будинок не включений до спадкового майна померлого. А відтак звернувшись до суду в 2011 році з позовними вимогами про визнання заповіту недійсним, визнання права на частину садового будинку пропустила строки позовної давності, що і стало з урахуванням положень ст. 75 та ст. 80 ЦК УРСР ( в редакції 1963 року) підставою для відмови у позові. Дане рішення набрало законної сили.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарський або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В силу положень ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а відтак додаткові доводи щодо помилковості судового рішення викладені апелянтами в додаткових поясненнях до поданих апеляційних скарг не можуть бути предметом апеляційного розгляду.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308 , 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: