Ухвала суду № 53434848, 10.11.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-кп/796/1059/2015 Головуючий в 1 інст.: Римар Є.П.

Категорія: ч.2 ст.121 КК України Доповідач: Фрич Т.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого: судді Фрич Т.В.,

суддів: Єфімова О.І., Юрдиги О.С.,

секретаря судового засідання Цибульник М.І.,

розглянувши, у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду, кримінальне провадження №12013110100014521 за апеляційними скаргами ст.прокурора прокуратури Оболонського району міста Києва Заслоцької Т.В. та захисника обвинуваченого - адвоката Ілляшенко М.О. на вирок Оболонського районного суду м.Києва від 17 квітня 2015 року щодо

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Новий Буг Миколаївської області, українця, громадянина України, не працюючого, з вищою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2,, раніше неодноразово судимого, -

- в 2007 році вироком Новобузького районного суду Миколаївської області за ч.3 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі;

- 22.10.2008 року Ленінським районним судом м.Миколаєва за ч.2 ст.185, ч.4 ст.70 КК України до 5 років позбавлення волі, постановою Центрального районного суду м.Миколаєва не відбута частина покарання у вигляді 1 року 10 місяців 23 днів замінена на виправні роботи, з відрахуванням на користь держави 15% заробітку,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, -

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора Горбаня В.В.,

обвинуваченого ОСОБА_3,

захисника Ілляшенко М.О.,

в с т а н о в и л а:

Вироком Оболонського районного суду м.Києва від 17 квітня 2015 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України та призначено йому покарання у виді 7 років 10 місяців позбавлення волі. Запобіжний захід ОСОБА_3, у виді тримання під вартою, залишено без змін. По справі вирішено питання щодо позову про стягнення заподіяних збитків та щодо речових доказів.

Судом визнано доведеним, що 15.09.2013 р., біля 23 год., між ОСОБА_3 та громадянином ОСОБА_4, який перебував в стані алкогольного сп'яніння, у квартирі АДРЕСА_1, виник конфлікт, який полягав у тому, що ОСОБА_3 намагався заспокоїти ОСОБА_4, який штовхав та наносив удари мешканці вказаної квартири ОСОБА_5, від чого остання впала на підлогу та плакала.

ОСОБА_3 почав робити зауваження ОСОБА_4 та зупиняти останнього, внаслідок чого потерпілий взяв праску та наніс нею удар по голові обвинуваченого. Після удару ОСОБА_3 пішов на кухню змивати з голови кров.

Під час цього у ОСОБА_3, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин щодо ОСОБА_4 внаслідок вказаного конфлікту, виник раптовий намір, спрямований на спричинення останньому тяжких тілесних ушкоджень, реалізуючі який, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи завдати ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень небезпечних для життя в момент заподіяння, діючи умисно, за допомогою ножа, який взяв зі стола в кухні у праву руку, наніс останньому 2 удари в живіт та область грудної клітини, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_4 21.09.2013 року помер в Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги.

Не погоджуючись з вироком суду ст.прокурор прокуратури Оболонського району міста Києва Заслоцька Т.В. та захисник обвинуваченого - адвокат Ілляшенко М.О. подали апеляційні скарги.

В поданій апеляційній скарзі ст.прокурор прокуратури Оболонського району міста Києва Заслоцька Т.В. просить вирок Оболонського районного суду м.Києва від 17 квітня 2015 року в частині призначеного покарання скасувати та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_3 покарання у виді 10 років позбавлення волі. В іншій частині вирок залишити без змін.

Апелянт не оспорюючи фактичні обставини вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення та кваліфікацію його дій, посилається на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення внаслідок м'якості.

Зазначає, що злочин, вчинений ОСОБА_3, відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, у ході судового розгляду вину в інкримінованому йому злочині визнав частково, не має офіційного джерела прибутку, раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності та на шлях виправлення не став.

В поданій апеляційній скарзі зі змінами та доповненнями захисник обвинуваченого - адвокат Ілляшенко М.О. просить вирок Оболонського районного суду м.Києва від 17 квітня 2015 року змінити, а саме змінити кваліфікацію вчиненого кримінального правопорушення з ч.2 ст.121 КК України на ст.118 КК України; звільнити ОСОБА_3 з-під варти в залі суду в зв'язку з відбуттям максимального покарання, передбаченого санкцією ст.118 КК України.

Мотивуючи це тим, що дії ОСОБА_3 не вірно кваліфіковані за ч.2 ст.121 КК України та їх необхідно перекваліфікувати на ст.118 КК України, оскільки ОСОБА_3 обороняючись від потерпілого ОСОБА_4 фактично перевищив межі необхідної оборони.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, проти апеляційної скарги захисника обвинуваченого заперечував, обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану апеляційну скаргу з доповненнями та змінами захисника, проти апеляційної скарги прокурора заперечували, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та захисника обвинуваченого задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах поданої апеляційної скарги.

Як вбачається з вироку, свої висновки щодо доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд першої інстанції обґрунтував на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені сукупністю доказів, досліджених під час судового розгляду та які суд оцінив у відповідності до вимог, передбачених ст.94 КПК України.

Зокрема, на підтвердження встановлених фактичних обставин кримінального правопорушення, суд першої інстанції обгрунтовано послався на послідовні показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, зазначивши при цьому, що окремі дрібні суперечності в їх показаннях є наслідком суб»єктивного перебігу події, у тому числі з причин знаходження на різній відстані від місця події, знаходження в стані алкогольного сп»яніння, та не впливають на оцінку досліджуваних судом правовідносин в цілому. З таким висновком погоджується і колегія суддів.

Крім того в основу вироку покладено не тільки показання свідків, а і інші дані, які містять матеріали кримінального провадження і які були досліджені судом під час судового засідання з наданням їм правової оцінки.

Зокрема вони містяться у висновку експерта №71-ТР від 02.12.2013 року, Акті судово-психіатричного експерта №10 від 14.01.2014 року, протоколі огляду місця події від 16.09.2013 року, протоколі огляду місця події від 26.09.2013 року, висновку експерта №3589 від 21.11.2013 року, висновку спеціаліста №13/ц від 14.01.2014 року.

Вказані докази судом першої інстанції обґрунтовано визнано належними, допустимими і достовірними.

Доводи сторони захисту про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_3 на ст.118 КК України, та звільнення ОСОБА_3 з-під варти в залі суду в зв'язку з відбуттям максимального покарання, передбаченого санкцією ст.118 КК України. колегія суддів вважає необґрунтованими.

Згідно з законом дії обвинуваченого не можуть кваліфікуватись за ст.118 КК України як умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, якщо не встановлено, що мав місце напад на обвинуваченого з боку потерпілого.

Судом встановлено, що такий напад мав місце, однак між нападом та заподіянням тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_3, що спричинили смерть потерпілого, тривав певний проміжок часу, під час якого обвинувачений, потерпілий та свідки переміщались по квартирі, ОСОБА_3 ходив на кухню обмити обличчя, потерпілий заходив до кімнати, і в цей час ОСОБА_3 мав реальну можливість уникнути наступного конфлікту, однак таких дій не вчинив, а продовжив свої дії направлені на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого.

Вирішуючи питання про відповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_3., колегія суддів виходить із того, що у відповідності до вимог ст.50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.

На думку колегії суддів, покарання обвинуваченому ОСОБА_3 призначено відповідно до вищезазначених вимог.

Як вбачається з вироку, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд першої інстанції, у відповідності до ст.65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який згідно із ст.12 КК України є тяжким злочином, обставини його вчинення, особу обвинуваченого, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, задовільно характеризується за місцем проживання, має суттєві хронічні захворювання та незадовільний стан здоров'я, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Крім цього, обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлено. Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, судом визнано рецидив злочинів.

Тобто, вирішуючи питання про те, яка саме міра покарання повинна бути призначена обвинуваченому ОСОБА_3 і чи повинен він її відбувати реально, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України, врахував всі ті обставини, які повинні бути враховані ним при вирішенні цього питання і прийшов до висновку про призначення ОСОБА_3 покарання в межах санкції відповідної частини статті КК України у виді позбавлення волі ближче до мінімального розміру, що на думку суду, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, з чим і погоджується колегія суддів.

Інших переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду у вироку та були підставою для його скасування чи зміни, апелянтами не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.

Таким чином, вирок щодо обвинуваченого ОСОБА_3 судом першої інстанції ухвалений з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального законодавства. Підстави для його скасування чи зміни - відсутні, а тому апеляційні скарги ст.прокурора прокуратури Оболонського району міста Києва Заслоцької Т.В. та захисника обвинуваченого - адвоката Ілляшенко М.О. задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 409, 418 та 419 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м.Києва, -

п о с т а н о в ил а:

Апеляційні скарги ст.прокурора прокуратури Оболонського району міста Києва Заслоцької Т.В. та захисника обвинуваченого - адвоката Ілляшенко М.О. зі змінами та доповненнями, - залишити без задоволення.

Вирок Оболонського районного суду м.Києва від 17 квітня 2015 року, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим - в той же строк з дня вручення йому копії даної ухвали.

Судді:

___ ___ ___

Фрич Т.В. ЄфімоваО.І. Юрдига О.С.