Рішення № 53434121, 27.10.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7218/15

Головуючий у першій інстанції Прохоров П. А.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Погорєлової С.О.

суддів - Цюри Т.В., Сидоренко І.П.

при секретарі - Колмакові В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ТОВ «Агентство по торгівлі нерухомістю «Європа» про стягнення коштів,

встановила:

ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів, а саме просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти - 423 106,00 гривень за невиконання умов попереднього договору, передбачений умовами договору штраф у розмірі 78 441,00 гривень та компенсацію моральної шкоди у розмірі 110 000,00 гривень. В процесі слухання справи ОСОБА_2 доповнила позовні вимоги, просила додатково стягнути з ОСОБА_3 на її користь 3 % річних від розміру простроченого грошового забезпечення в сумі 4 305,00 гривень та інфляційні збитки в розмірі 11 241,00 гривень (т.1 а.с.3-7,105-107).

В обґрунтування свого позову посилалася на те, що між сторонами було укладено попередній договір щодо наміру укладення договору купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_2 сплатила ОСОБА_3 передбачену договором суму грошового забезпечення у розмірі 115 898,50 гривень, що еквівалентно 14 500 доларам США, а ОСОБА_3 не виконала свого зобов'язання щодо передачі позивачу нерухомого майна - квартири під будівельним АДРЕСА_1. У зв'язку з чим ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом.

Ухвалою суду від 07.04.2015 року заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на 49/1000 часток житлового будинку по АДРЕСА_2, які належать ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 66).

Ухвалою суду від 21.05.2015 року заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено реєстрацію місця проживання будь-яких осіб в частині 49/1000 житлового будинку по АДРЕСА_2, які належать ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 86).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 липня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 318 590,54 гривень, 3 % річних у розмірі 4 305,00 гривень, штраф у розмірі 26 376,90 гривень та судові витрати у розмірі 2 447,40 гривень. В іншій частині позову відмовлено (т. 1 а. с. 181-183).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення, ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 2 а. с. 1-4).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 просить скасувати рішення, ухвалити нове, яким позов задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 115 898,50 гривень, в решті позову відмовити, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 2 а. с. 18-20).

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга представника ОСОБА_3 відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 02 липня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, предметом якого є квартира під будівельним АДРЕСА_1, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1309 (т. 1 а. с. 8).

Відповідно до умов цього договору Продавець зобов'язалась передати Покупцю у власність вищевказану квартиру, шляхом укладення у майбутньому (у строк до 30.03.2014 року, п. 5 договору) договору купівлі-продажу за умовами встановленими попереднім договором (п. 1 договору).

Відповідно до п. 4 договору, продаж вказаної квартири буде здійснено за 263 769,00 гривень, що еквівалентно 33 000,00 доларів США із розрахунку 7,993 гривень за 1 долар США за курсом НБУ на момент укладання цього договору.

Пунктом 7 договору передбачено обов'язок Покупця сплатити на момент підписання попереднього договору Продавцю грошове забезпечення у розмірі 115 898,50 гривень, що еквівалентно 14 500,00 доларів США; та у майбутньому, у строк до 30.03.2014 року - решту суми у розмірі 147 870,50 гривень, що еквівалентно 18 500 доларів США, які при укладанні основного договору будуть зараховані в рахунок належної з Покупця оплати за вищезазначене нерухоме майно.

Згідно із п. 9, п.5 вказаного договору на Продавця покладено обов'язок у строк до 13.03.2014 року підготувати документи для оформлення договору купівлі-продажу, передати у власність (продати) та підписати договір купівлі-продажу вказаної в цьому договорі нерухомості.

Пункт 14 договору передбачає відповідальність сторін за ухилення від укладення договору у вигляді обов'язку відшкодування завданих другій стороні збитків та сплати штрафник санкцій. У випадку, якщо Продавець відмовиться продавати обумовлене майно (у тому числі з причин, не залежних від неї), то грошова сума, визначена п. 7, нею повертається Покупцю у доларах США, а також Продавець сплачує на користь Покупця штраф у розмірі 10 % від суми невиконаного зобов'язання, а саме суми, зазначеної у п. 4 цього договору.

Згідно вимог статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Необґрунтоване ухилення однієї із сторін від укладення основного договору, передбаченого попереднім договором, може бути підставою для відшкодування другій стороні збитків, завданих простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (частина друга статті 635 ЦК України).

Встановлені судом обставини справи та аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що, вирішуючи спір про повернення авансу та відшкодування збитків, завданих одній із сторін попереднього договору, суд правильно встановив причину не укладення основного договору, встановив, що мало місце необґрунтоване ухилення однієї із сторін від укладення договору, а також з'ясував умови відповідальності, які були встановлені попереднім договором.

Як вбачається з витягу про актуальну інформацію з реєстру прав власності, в супереч взятим на себе зобов'язанням, ОСОБА_3, на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Марченко А.М. 19.02.2015 року за реєстровим № 511, провела відчуження квартири АДРЕСА_1 на користь іншої особи, чим порушила умови попереднього договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_2 02 липня 2013 року.

Суд першої інстанції, виходив із положень ст. ст. 570, 635 ЦК України й дійшов правильного висновку про те, що грошові кошти, одержані відповідачем від позивача як попередня оплата в рахунок суми за основними договорами, є авансом, який підлягає поверненню позивачу.

Довід апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що попередній договір укладений в національній валюті, рахунки сторонами здійснювались також у гривні, а тому розмір авансу, що підлягає поверненню, повинен відповідати авансу, отриманого відповідачем в сумі 115 898,50 гривень, є неспроможним.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Пунктом 14 договору визначено, що у випадку, якщо Продавець відмовиться продавати обумовлене майно (у тому числі з причин, не залежних від неї), то грошова сума, визначена п. 7 повертається нею Покупцю у доларах США, отже коли грошове зобов'язання має бути виконано в одиниці іншої держави, то до суми боргу, що підлягає сплаті, застосовують курс цієї одиниці по відношенню до гривні.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сума заборгованості відповідача перед відповідачем підлягає стягненню в розмірі 318 590,54 гривень, що за курсом Національного банку України на 09.07.2015 року (100 доларів США складає 21,971761 гривень) становить 14 500,00 доларів США (14 500,00 доларів США х 21,971761 гривень = 318 590,54 гривень).

Необґрунтованим є довід апеляційної скарги про можливість стягнення з боржника інфляційного збільшення суми боргу.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру. У випадках, коли грошове зобов'язання виникло у валюті, положення ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині стягнення з боржника інфляційного збільшення суми боргу при його виконанні не застосовуються.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Так, грошове зобов'язання по сплаті відповідачем на користь позивача гривневого еквіваленту 14 500,00 доларів США виникло з 31.03.2015 року, загальний період його прострочення по день ухвалення рішення складає 466 днів, з чого слідує наступний розрахунок 3 % річних від суми простроченого грошового зобов'язання: 14 500,00 х 0,03 / 365 х 466 = 555,37 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає: 555,37 х 21,971761 = 12 202,46 гривень.

Застосовуючи принцип диспозитивності, суд першої інстанції обґрунтовано зменшив суму стягнення до заявлених позивачем вимог в сумі 4 305,00 гривень.

Безпідставним є довід апеляційної скарги про те, що суд необґрунтовано відмовив в задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення на її користь моральної шкоди в розмірі 110 000,00 гривень. Так, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 110 000,00 гривень, оскільки судом встановлено, що між сторонами виникли договірні правовідносини, що регулюються вищевказаним договором та ЦК України, нормами якого стягнення моральної шкоди за порушення умов договору не передбачено. Не передбачено відшкодування моральної шкоди також і укладеним між сторонами договором.

Що стосується позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 штрафу, передбаченого договором № 1309 від 02.07.2013 року, судова колегія виходить з наступного.

В пункт 14 договору передбачено, що Продавець сплачує на користь Покупця штраф у розмірі 10 % від суми невиконаного зобов'язання, а саме суми, зазначеної у п. 4 цього договору.

Пункт 4 попереднього договору передбачає,що продаж вказаної квартири буде здійснено за 263 769,00 гривень, що еквівалентно 33 000,00 доларів США із розрахунку 7,993 гривень за 1 долар США за курсом НБУ на момент укладання цього договору.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з текстового викладу п. 4 цього договору вбачається, що відомості про грошовий еквівалент мають інформативне значення, оскільки такий висновок суду не кореспондується з вимогами ч. 2 ст. 533 ЦК України, якою передбачено, що, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Тобто, сума штрафу підлягає визначенню відповідно до наступного розрахунку: 33 000 доларів США х 21,971761 гривень = 725 068,11 гривень х 10 % = 72 506,81 гривень.

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 штрафу, передбаченого договором № 1309 від 02.07.2013 року підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті заявлених вимог. В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 липня 2015 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 липня 2015 року - змінити в частині визначення суми штрафу.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 штраф, передбачений договором №1309 від 02.07.2013 року в розмірі 75 589,47 гривень.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий С.О.Погорєлова

Судді Т.В.Цюра

І.П.Сидоренко