Рішення № 53429736, 09.11.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 148/686/15-ц Провадження № 22-ц/772/2366/2015Головуючий в суді першої інстанції Карнаух А. П.Категорія 19 Доповідач Марчук В. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Марчук В.С.

Суддів: Шемети Т.М., Панасюка О.С.,

при секретарі: Сніжко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 16.06.2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ КБ "Приватбанк" за участю третьої особи приватного нотаріусу Тульчинського районного нотаріального округу Ковганич А.В., про визнання недійсним договору іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

26 березня 2015 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись в суд з даним позовом.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 14.12.2007 року між ЗАТ «Приватбанк», яке в подальшому перейменоване в ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №VIUOGI 0000002377.

За цим договором банк зобов'язався надати ОСОБА_3 кредит у сумі 140 000 грн. строком до 14.12.2021 року, а ОСОБА_3 - повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним. В забезпечення виконання кредитного договору, сторони уклали договір іпотеки № VIUOGI0000002377 від 14.12.2007 року. За цим договором ОСОБА_3 надала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, проте вона є власницею лише 2/3 частини цієї квартири. Решта 1/3 частина квартири належить ОСОБА_2 Незважаючи на це, приватний нотаріус Тульчинського районного нотаріального округу Ковганич A.B. нотаріально посвідчила передачу в іпотеку всієї квартири. У вступній частині договору іпотеки нотаріус вказала, що стороною договору є також ОСОБА_2, але остання договір іпотеки не підписувала.

У п. 1.1 Договору іпотеки зазначено, що 2/3 частини квартири, що передається в іпотеку, складається з : коридора 29-1, вбиральні 29-2, ванни 29-3, кухні 29-4, кімнати 29-5, 29-7; кладової 29- 6 та балкона 29-8, що не відповідає дійсності, тому що вказані складові становлять 100 % квартири, а не її 2/3 частини.

У п.1.2 Договору вказано, що предмет іпотеки зареєстрований, як окремий виділений в натурі об`єкт права власності, в той час, як 2/3 частини квартири не було виділено в натурі та не було зареєстровано право власності на цю частину квартири, як на окремий об`єкт нерухомого майна.

Про невідповідність умов договору іпотеки діючому законодавству позивачам стало відомо лише в 2015 році при розгляді іншої цивільної справи за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Просили суд поновити строк звернення до суду за захистом свого порушеного права щодо визнання недійсним договору іпотеки та визнати недійсним договір іпотеки від 14 грудня 2007 року, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 16 червня 2015 року позов задоволено, поновлено позивачам строк звернення до суду та визнано недійсним договір іпотеки від 14 грудня 2007 року, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3, з підстав, що предметом договору іпотеки стало майно, яке не могло бути передане в іпотеку в силу норми ст. 5 ЗУ «Про іпотеку» та виходячи з того, що в договорі іпотеки внесені відомості про предмет іпотеки, які не відповідають дійсності. Рішенням суду вирішене питання судових витрат.

Представник відповідача оскаржив зазначене рішення суду, як незаконне, ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та за невідповідності висновків суду обставинам справи. Просить скасувати дане рішення і ухвалити нове, яким в позовних вимогах відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає що апеляційна скарга підлягає до задоволення у зв`язку з наступним.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, при вирішенні даної справи, судом зазначених вимоги закону не було дотримано.

Так, в ході розгляду справи було встановлено, що згідно договору іпотеки № V1UOGI 0000002377 від 14.12.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Ковганич А.В., ОСОБА_3 передала в іпотеку ЗАТ «Приватбанк», 2/3 частини двокімнатної квартири, загальною площею 43,2 кв.м, житловою 27,7 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7-9).

В договорі вказано, що сторонами договору є ЗАТ «Приватбанк», ОСОБА_3 (іпотекодавець) та ОСОБА_2, а підписаний він лише керуючою Тульчинським відділенням Вінницької філії «Приватбанку» Старосуд О.О. та ОСОБА_3

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 38215997 від 28.05.2015 року квартира АДРЕСА_1 є приватною спільною частковою власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2, в якій ОСОБА_3 належить 2/3, а ОСОБА_2 1/3. (а.с. 58-59).

Із листа в.о. начальника КП «Тульчинське МБТІ» №339 від 12.06.2015 року вбачається, що станом на 29.12.2012 року власниками квартири АДРЕСА_1 були ОСОБА_3 (2/3) та ОСОБА_2 (1/3). їх частки в натурі не виділялись. (а.с 74).

Згідно свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1 від 19.03.1993 року квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_2 в рівних частках (а.с 10).

Згідно договору купівлі-продажу частини квартири від 11.10.2006 року, посвідченого нотаріально приватним нотаріусом Тульчинського нотаріального округу Ковганич A.B.. ОСОБА_11 продав свою частку у квартирі ОСОБА_3 (а.с 11).

Із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 12952495 від 19.12.2006 року вбачається, що право власності на придбану 1/3 частку квартири за цим договором купівлі-продажу 19.12.2006 року зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с 12).

Згідно заяви ОСОБА_2 від 14.12.2007 року, підпис на якій посвідчений приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Ковганич A.B., заявниця дала згоду на передачу в іпотеку 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с. 50).

Згідно ухвали Тульчинського районного суду від 22.01.2015 року заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 25.12.2013 року за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення скасоване. В ухвалі вказано, що позивачами отримано копію заочного рішення лише 18.11.2014 року (а.с. 40).

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про поновлення строку звернення до суду, вважав, що саме з того часу позивачі дізнались про порушення свого права на квартиру і в них виникла потреба звертатись до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з норм статей 5 та 6 Закону України «Про іпотеку» і обставин, що частка будинку, яка належить ОСОБА_3, на час укладення договору іпотеки не була виділена в натурі та зареєстрована, як окремий об`єкт нерухомості, тому ОСОБА_3, як іпотекодавець, не могла передавати в іпотеку свої 2\3 частини будинку, навіть за умови згоди на це всіх інших співвласників будинку.

Колегія суддів вважає, що суд неправильно витлумачив та застосував норму ст. 5 Закону України «Про іпотеку», оскільки у її ч.3 вказано, що частина об`акта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї, як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом.

Саме на фразу «Якщо інше не встановлено цим Законом», суд не зреагував.

«Інше» встановлено ч.2 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» та вказано, що майно, яке перебуває у спільній частковій власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників, а якщо воно виділене в натурі та зареєстроване як окремий об`єкт нерухомості - його можна передавати в іпотеку без згоди інших співвласників.

Як видно з заяви на а/с 73, нотаріусом Ковганич А.В. 14.12.2007 року - в день укладання договору іпотеки, була посвідчена згода ОСОБА_2 на передачу в іпотеку 2/3 частин квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3

Дану обставину підтвердила нотаріус Ковганич А.В. та нічим не спростували позивачі.

Право співвласника самостійно розпоряджатися часткою у праві спільної часткової власності також передбачене і ст. 361 ЦК України.

Те, що в оскаржуваному договорі, а саме у його п.1.2 вказано, що предмет іпотеки зареєстрований, як окремий виділений в натурі об`єкт права власності, в той час, як 2/3 частини квартири не було виділено в натурі та не було зареєстровано право власності на цю частину квартири, як на окремий об`єкт нерухомості, не тягне за собою недійсності договору, виходячи з наявності нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_2 на передачу в іпотеку 2/3 частин квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3

Не впливає на законність Договору і те, що в ньому зазначена ОСОБА_2, як сторона договору, підпис якої у договорі відсутній, тому що Договір відбувся між ЗАТ «Приватбанк», яке в подальшому перейменоване в ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_3 Саме такий Договір оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Виходячи з встановлених обставин та вказаних правових норм, оскаржуваний договір на момент його вчинення відповідав всім наявним на той час нормам права, тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права і за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, тому його необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 307,309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 16.06.2015 рокускасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ КБ "Приватбанк" за участю третьої особи - приватного нотаріусу Тульчинського районного нотаріального округу Ковганич А.В., про визнання недійсним договору іпотеки -відмовити.

Рішення набуває законної сили з моменту його проголошення і з цього ж моменту може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча \підпис\

Судді \підписи\

З оригіналом згідно В.С. Марчук