Ухвала суду № 53428425, 11.11.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Перепелюк Л. М.

суддів: Винту Ю.М., Кулянди М.І.

секретар: Вівчарик Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 08 вересня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог: Кельменецька районна державна адміністрації Чернівецької області про відібрання дитини, -

встановила:

До Кельменецького районного суду Чернівецької області 10.06.2015 року звернулася ОСОБА_3 із позовною заявою до ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог - Кельменецька районна державна адміністрації Чернівецької області - про відібрання дитини.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_3 вказувала, що в травні 2014 року її колишній чоловік ОСОБА_4 вивіз їх сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, із місця його постійного проживання до своєї матері, відповідачки ОСОБА_1

Вказувала, що під час перебування сина в Україні вона постійно підтримувала з ним контакт. Проте, у вересні 2014 року через погіршення стосунків з колишнім чоловіком, вона фактично втратила можливість вільно спілкуватись із своїм сином. З того часу відповідачка чинить перешкоди у спільному проживанні її з сином та участі у його вихованні, не віддає їй сина для перевезення до місця його постійного проживання. Під час її приїздів з 10 по 14 грудня 2014 року та з 4 по 7 січня 2015 надавала можливість лише декілька годин на побачення з сином в межах її домоволодіння.

В результаті протидії відповідачки можливість спілкування її, позивачки,

22-ц/794/1424/15. Головуючий у І інстанції Телешиман О.В.

Категорія 48 Доповідач Перепелюк Л.М.

з дитиною стала вкрай обмеженою. 26.03.2015року під час її спроби відвідати сина вона зазнала тілесних ушкоджень від ОСОБА_1 Таким чином, агресивна поведінка ОСОБА_1, постійне переховування нею сина у численних родичів, внаслідок чого його позбавлено можливості пересвідчитись у стані її фізичного та психологічного здоров'я та нормальності умов її проживання, викликає у неї, як матері, серйозні занепокоєння, а тому, задля повернення сина до неї, вона була змушена використовувати всі відомі їй правові механізми.

Рішенням Сургутського міського суду від 27 лютого 2015 року її малолітньому сину ОСОБА_5, громадянину Російської Федерації, визнано право проживати зі нею, а тому визначено місцем його проживання її помешкання за адресою: АДРЕСА_1. На підставі цього рішення видано до негайного виконання виконавчий лист від 23.03.2015р. 02.06.2015 року вказане рішення вступило в законну силу.

Просила суд відібрати у ОСОБА_1 її малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживає у АДРЕСА_3 та передати його їй.

Рішенням Кельменецького районного суд Чернівецької області від 08 вересня 2015 року позов задоволено і вирішено: відібрати у ОСОБА_1 малолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_3 та передати його ОСОБА_3.

Вирішено питання про судові витрати.

Допущено негайне виконання даного рішення в частині відібрання у ОСОБА_1 малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_3 та передачі його ОСОБА_3.

На дане рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права та є незаконним.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог: Кельменецька районна державна адміністрації Чернівецької області про відібрання дитини, суд 1-ї інстанції зробив правильний висновок про необхідність відібрання дитини у ОСОБА_1 і передачу його позивачці ОСОБА_3

Такий висновок зроблено судом 1-ї інстанції на підставі наявних у матеріалах справи та досліджених судом доказах та відповідно до норм матеріального права.

Так, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 є матір'ю малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, а відповідачка ОСОБА_1 є його бабою. В травні 2014 року чоловік позивачки ОСОБА_4 за її згодою перевіз малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в смт. Кельменці по місцю проживання його матері, де дитина залишилася тимчасово проживати.

Осінню 2014 року між позивачкою ОСОБА_3 та її чоловіком ОСОБА_4 погіршилися стосунки. 4 січня 2015 року позивачка приїхала в смт. Кельменці по місцю проживання ОСОБА_1 з метою забрати малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, проте ОСОБА_1 відмовилася повернути їй дитину, оскільки про це її попросив ОСОБА_4, тобто батько дитини.

Відповідно до рішень судів Російської Федерації шлюб між ОСОБА_4 та позивачкою розірвано та визначено місце проживання дитини з матір'ю, тобто позивачкою, за адресою: АДРЕСА_1. Незважаючи на наявне рішення відповідачка відмовилася повернути дитину позивачці.

Згідно ч.1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ч.1 ст.161 СК України, якщо матір або батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.

Судом 1-ї інстанції також встановлено, що малолітня дитина незаконно утримується відповідачкою на території України без згоди позивачки. При цьому, суд вважає, що права матері дитини до її переміщення в Україну ефективно здійснювались, своєї згоди на постійне проживання дитини в Україні вона не давала.

На території України відповідачка забезпечила дитину належними умовами проживання, належним піклуванням із свого боку, але ці обставини свідчать лише про належне ставлення відповідачки до дитини, як баби, і повернення дитини до матері не свідчить, що таким чином обмежуються права відповідачки як баби відносно свого онука.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конвенції про права дитини покладає обов'язок доведення обставин, які можуть бути винятковими підставами для неповернення дитини, покладається саме на особу, яка вчинила вивезення дитини та/або її утримує. У цьому разі зазначене формулювання відображає загальне правове правило, що той, хто стверджує про наявність певного факту, повинен його довести.

Відповідачкою та її представником не надано доказів на підтвердження наявності обставин, які б дозволяли відмовити у поверненні дитини матерідо держави її постійного місця проживання. Зокрема, не доведено фактів того, що позивачка фактично не здійснювала права піклування на момент утримування, або дала згоду утримування, або згодом дала мовчазну згоду на утримування, а також того, що існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди, або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, як наявність підстав для відмови у поверненні дитини відповідно до статті 13 Конвенції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відсутні виняткові обставини для розлучення малолітньої дитини з матір'ю, повернення малолітньої дитини не створить їй нестерпної обстановки з огляду на потреби забезпечення його найвищих інтересів, що полягають, серед іншого, в необхідності забезпечити дитині такі умови розвитку, за яких дитина зможе у майбутньому самостійно реалізувати право на самоідентифікацію мовну, етнічну, за кровним спорідненням тощо, чому навпаки суперечать односторонні дії відповідачки, які реально загрожують звуженню кругозору дитини через суттєве обмеження спілкування матері з сином.

Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, досліджені належні та допустимі докази, які їх підтверджують, ухвалене законне та обґрунтоване судове рішення, підстави до скасування якого в межах доводів апеляційної скарги апелянта відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Усупереч вимогам ст. 60 ЦПК України, апелянт не надав суду належні та допустимі докази на спростування висновків суду першої інстанції.

Твердження апелянта про те, що суд обмежив її у процесуальних правах, не допитавши як свідка її сина ОСОБА_4, який проживає в Російській Федерації, спростовується мотивувальною частиною оскаржуваного рішення суду.

Крім того, посилання апелянта на те, що спір між позивачкою та нею щодо відібрання дитини навмисно спровокований позивачкою, щоб у майбутньому взагалі заборонити побачення малолітнього ОСОБА_5 з його батьком ОСОБА_4, є надуманим, оскільки правовідносини щодо перебування онука у відповідачки ОСОБА_1, які склались між нею і позивачкою ОСОБА_3, не є тотожними правовідносинами, які існують між батьками малолітнього ОСОБА_5 щодо його тутримання та виховання. Більше того, обоє батьків проживають на території Російської Федерації, а тому за умови виникнення будь-якого спору між ними він буде вирішуватись судом Російської Федерації, причому без участі апелянта.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 08 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту вступу її в законну силу.

Головуючий:

Судді: