Ухвала суду № 53428258, 11.11.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Провадження № 22ц/790/7084/15 Головуючий 1 інст. - Бородіна Н.М.

Справа № 640/14228/14-ц

Категорія : договірні Доповідач - Черкасов В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого судді - Черкасова В.В.

суддів - Бобровського В.В., Кокоші В.В,

за участю секретаря - Лашаковій Д.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1

на заочне рішення Київського районного суду м.Харкова від 01 грудня 2014 року,

на ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 11 вересня 2015 року

по цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Харківводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2014 року КП «Харківводоканал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення.

В обгрунтування позовних вимог КП «Харківводоканал» вказував, що відповідачка є споживачем послуг централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язання по сплаті житлово-комунальних послуг відповідачка належним чином не виконує. За період з 01 березня 2000 року по 31 липня 2014 року ОСОБА_1 має заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення розміром 3 313,87 грн. З урахуванням прострочення сплати послуг відповідачці нараховано 3% річних від простроченої суми та індекс інфляції.

Тому, КП «Харківводоканал», з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд стягнути зі ОСОБА_1 на користь підприємства заборгованість за послуги централізованого водопостачання та водовідведення у розмірі 3 313,87 грн., з яких 2 423,76 грн. - за дані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 вересня 2002 року по 31 липня 2014 року; 663,83 грн. - за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 вересня 2009 року по 31 липня 2014 року; 62,69 грн. - 3% річних від простроченої суми; 163,59 грн. - індекс інфляції. Судові витрати покласти на відповідачку.

Заочним рішенням Київського районного суду м.Харкова від 01 грудня 2014 року задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь КП «Харківводоканал» заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення в сумі 3 313,87 грн., а також судові витрати розміром 243,60 грн.

Ухвалою Київського районного м.Харкова від 13 серпня 2015 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про часткове скасування рішення суду першої інстанції з поверненням справи на новий розгляд; накласти матеріальну відповідальність з оплати житлово-комунальних послуг на посадових осіб ГНПП «Об'єднання Комунар», які винні в незаконному її звільненні.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вказує, що матеріальної змоги сплачувати житлово-комунальні послуги вона не має можливості, бо її пенсія складає 1 168 грн. Своєчасна невиплата їй ГНПП «Об'єднання Комунар» зарплати та пенсії робить неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 11 вересня 2015 року стягнуто зі ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 121,80 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування ухвали суду першої інстанції про стягнення з неї судового збору з постановленням нової ухвали про звільнення її від його сплати.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги на ухвалу суду заявник також посилається на своє скрутне матеріальне становище.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та ухвали районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційні скарги такими, що задоволенню не підлягають.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведеності факту заборгованості ОСОБА_1 за надані позивачем послуги з водопостачання та водовідведення, які підлягають стягненню з відповідачки. Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року .

Відповідно до статті 7 цього Закону встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги та затвердження норм споживання та якості житлово-комунальних послуг, контроль за їх дотриманням відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування.

На виконання приписів зазначених Законів постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (з наступними змінами) затверджені Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила), які безпосередньо регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець), і фізичною та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (послуги).

Згідно пункту 2 Правил централізоване постачання холодної води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкової системи холодного водопостачання.

Централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових централізованих систем водовідведення.

Згідно з пунктом 21 Правил у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання - з розрахунку на одну особу та на ведення особистого підсобного господарства.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5).

За період з 01 березня 2000 року по 31 липня 2014 року ОСОБА_1 має заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення розміром 3 313,87 грн.

Відповідно до вимог пункту 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Пунктом 1 частини 2 статті 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10 січня 2002 року (із змінами та доповненнями) споживач зобов'язаний своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць; плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги - водопостачання, газ, електричну і теплову енергію, інші послуги - стягується по затвердженим у встановленому порядку тарифам.

Правовідносини, які склалися між сторонами про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок по оплаті отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Таким чином, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Вказана позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 20 червня 2012 року у справі № 6-68цс12, що відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, відповідачкою не заявлені вимоги про застосування строків позовної давності, з урахуванням того, що позовні вимоги заявлені поза їх межами.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові №6-246цс14 від 11 лютого 2015 року, яка згідно ч. 2 ст. 214 ЦПК України повинна бути врахована судом при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Нормою ч. 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення ч. 3 ст. 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність є диспозитивною, а не імперативною у застосуванні.

Отже, без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони (висновки Верховного Суду України, викладені у постановах № 6-738цс15 від 24 червня 2015 року, № 6-25цс15 від 18 березня 2015 року).

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 борг визнала у повному обсязі, просила суд в рахунок заборгованності перед позивачем стягнути її заборгованість по заробітній платі з ДНПП "Обєднання Комунар"

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про неможливість сплати комунальних послуг через її скрутне матеріальне становище не приймається колегією суддів до уваги, оскільки вказані ОСОБА_1 доводи не є підставою для звільнення її від обов'язку щодо сплати боргу за надані послуги з водопостачання та водовідведення.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції від 11 вересня 2015 року про стягнення з відповідачки суму судового збору, - колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог чинного законодавства виходячи з наступного.

Приймаючи заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції врахував зазначення апеляційного суду Харківської області та розглянув вказану заяву.

Проте, підстав для звільнення ОСОБА_1 від судового збору матеріали справи не містять, тому, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про стягнення судового збору з відповідачки за розгляд заяви про перегляд заочного рішення.

Статтею 88 ЦПК України передбачено порядок розподілу судових витрат.

З урахуванням відстрочення сплати судового збору ОСОБА_1. до ухвалення судового рішення по справі, колегія суддів, постановляючи ухвалу, вирішує питання судових витрат.

Рішення та ухвала суду першої інстанції є законними і обґрунтованими, постановлені з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1ч.1ст.307, ст..ст.308,313,314,315,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 - відхилити.

Заочне рішення Київського районного суду м.Харкова від 01 грудня 2014 року та ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 11 вересня 2015 року - залишити без змін.

Стягнути зі ОСОБА_1 121,80 грн. на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги на заочне рішення Київського районного суду м.Харкова від 01 грудня 2014 року, а також 243,60 грн. на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги на ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 11 вересня 2015 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді: