Ухвала суду № 53428215, 06.11.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа №642/2750/15ц

Провадження №22-ц/790/6607/15

Головуючий 1 інст. - Шрамко Л.Л.

Категорія: поділ майна подружжя Доповідач - Гуцал Л.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Гуцал Л.В.,

суддів - Пилипчик Н.П., Піддубного Р.М.,

за участю секретаря - Литвин О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 10 серпня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поновлення порушеного права, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою, визнання квартири особистою власністю, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом. В уточнених позовних вимогах просила:

- вселити її в квартиру АДРЕСА_1;

- зобов'язати ОСОБА_1 не чинити їй перешкоди у користуванні вказаною квартирою;

- визначити порядок користування квартирою між нею і малолітнім сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.126.127).

Посилалась на те, що з 2002 року вона є власником вказаної квартири. В цій квартирі зареєстровані вона, відповідач ОСОБА_4 та їх син ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1. Проте, вона не має можливості проживати за місцем реєстрації, оскільки в квартирі проживає колишній чоловік ОСОБА_4 з іншою жінкою. Відповідач чинить їй перешкоди у користуванні квартирою, вчиняє сварки, не пускає її в квартиру, поміняв на вхідній двері секретку в замку. Син тривалий час проживав разом з батьком у спірній квартирі, де має облагоджену дитячу кімнату.

Відповідач ОСОБА_4 позов не визнав та пред'явив зустрічний позов. Просив:

- визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірною квартирою;

- визнати квартиру АДРЕСА_1 його особистою власністю (а.с.82-88).

В обґрунтування позову зазначав, що з 26 січня 2010 року ОСОБА_2 постійно проживає в АДРЕСА_3, яку він придбав за власні кошти. З 26 січня 2010 року за спільною згодою подружжя вони мешкають окремо, у спірній квартирі ОСОБА_2 не проживає, комунальні платежі не сплачує, інтересу до цього житла не проявляє. Оскільки ОСОБА_2 добровільно залишила спірну квартиру, то на підставі ст.ст.71,72 ЖК України втратила право користування цим житлом.

Спірна квартира є його особистою власністю, оскільки була придбана за кошти, які він отримав у січні 2002 року від продажу своєї частки у розмірі 90% у статутному капіталі ТОВ «Президент» за 80 000 гривень. Саме за ці кошти 10 квітня 2002 року він придбав квартиру АДРЕСА_2, яку оформив на ім'я ОСОБА_2, оскільки довіряв їй та гадав, що вони будуть нерозлучною сім'єю. 28 серпня 2002 року ОСОБА_2, за попередньою домовленістю, був укладений договір міни зазначеної квартири на спірну квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 зустрічний позов не визнала.

Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 10 серпня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково: суд вирішив вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язав ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні вказаною квартирою; в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 суд відмовив та відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1.

ОСОБА_2 рішення суду не оскаржує.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, а його позов задовольнити.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, ОСОБА_2 проти задоволення скарги заперечувала.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою рішення суду не оскаржується, та судом апеляційної інстанції не переглядається.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судовим розглядом встановлено, що з 02 лютого 2002 року по 06 жовтня 2014 року сторони перебували у шлюбі, мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

28 серпня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в нотаріальному порядку був укладений договір міни, за яким останні обміняли належну їм на праві власності 4-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 на 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_2, яка належала на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 2002 року.

Право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

У цій квартирі зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_3.

Фактично у спірній квартирі проживає ОСОБА_4 та тривалий час з ним проживав син сторін ОСОБА_3.

Задовольняючи позов в частині вселення ОСОБА_2 у спірну квартиру та зобов'язуючи відповідача не чинити позивачу перешкод у користуванні цим житлом, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із наявності підстав, передбачених ст.41 Конституції України, ст.ст.317 321, 383, 391 ЦК України, ст.150 ЖК України для усунення перешкод та вселення позивача до вищевказаної квартири, оскільки судом був встановлений той факт, що відповідач чинить ОСОБА_2 перешкоди у користуванні власністю.

Судова колегія з таким висновком погоджується.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач не довела того факту, що ОСОБА_4 чинить їй перешкоди у користуванні квартирою є безпідставним. Ця обставина була предметом дослідження суду першої інстанції і їй надана відповідна правова оцінка. На підтвердження позовних вимог в цій частині ОСОБА_2 надавала докази свого звернення до правоохоронних органів. Крім того, за змістом особистих пояснень ОСОБА_4 суду апеляційної інстанції він визнає той факт, що між сторонами склалися вкрай неприязні стосунки, він проживає з іншою жінкою і категорично заперечує проти вселення позивача в спірну квартиру, яку вважає своєю особистою власністю.

Посилання ОСОБА_4 на наявність письмової сумісної заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про встановлення між подружжям режиму окремого проживання не може обмежувати останню у правах власника.

Обґрунтованим є і висновок суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірною квартирою.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1.

Право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), а тому ОСОБА_2 не може бути визнана такою, що втратила право користування спірним житлом ні на підставі ст.ст.71,72 ЖК України, ні відповідно до ст.ст. 405,406 ЦК України на які посилається ОСОБА_4 в апеляційній скарзі.

З огляду на зазначене посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не були прийняті до уваги надані ним докази не проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі з 2010 року на правильність висновків суду не впливають, оскільки такі докази не мають правового значення для вирішення позовних вимог про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила права користування спірною квартирою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 в частині визнання за ним права особистої власності на квартиру АДРЕСА_1, суд виходив з їх безпідставності.

Такий висновок ґрунтується на законі та відповідає встановленим у справі обставинам.

За змістом ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судом встановлено і не заперечується ОСОБА_2, що спірна квартира була набута позивачем у період шлюбу, на підставі договору міни, відповідно до якого ОСОБА_2 обміняла належну їй на праві власності 2-кімнатну квартиру на спірну 4-кімнатну. Право власності на спірне житло зареєстровано за ОСОБА_2.

З 2002 року ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 не оспорював, питання про визнання його покупцем за цим договором у передбаченому законом порядку не порушував та не порушує наразі. Не оспорює ОСОБА_1 і договір міни, на підставі якого право власності на спірне житло зареєстровано також за ОСОБА_2.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд при вирішенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_4 права особистої власності на спірну квартиру не взяв до уваги надані ним доказів щодо придбання цього майна виключно за кошти останнього, та не застосував до цих правовідносин положення ст.57 СК України, не ґрунтується на законі.

Слід зазначити, що на даний час в провадженні Ленінського районного суду м.Харкова знаходиться позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, до складу якого входить і спірна квартира.

Рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Підстав, передбачених ст.309 ЦПК України для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ч. 1 ст. 303, ст. 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315,317,319 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 10 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді