Рішення № 53428085, 03.11.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження:№ 22ц/790/4793/15 Головуючий 1 інст. - Гайдук Л.П.

Справа № 638/18500/14-ц Доповідач - Карімова Л.В.

Категорія: інші

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного

суду Харківської області в складі:

головуючого - Карімової Л.В.,

суддів колегії: Бурлака І.В.,

Яцини В.Б.,

за участю секретаря Маковецької О.П.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за

апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 травня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

31 серпня 1997 року в місті Xapковi в районі будинку № 26 по вулиці Архитекторів відбулась дорожньо-транспортна пригода ( далі - ДТП), в результаті якої автомобіль ВАЗ 2106 реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_6 здійснив наїзд на дитячу коляску, в якій знаходилась одинадцятимісячна дитина ОСОБА_5, в наслідок чого дитині були спричинені тяжкі тілесні ушкодження.

15 жовтня 2014 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування на підставі ч.2 ст. 1187 ст.ст. 1167, 1199 ЦК України матеріальної та моральної шкоди. Посилалася на те, що вона внаслідок отриманих при ДТП травм у віці одинадцяти місяців перенесла дві складні операції по видаленню частини кісток черепа та видаленню частини головного мозку, отримала лівосторонній геміпарез, в результаті цього кульгає, не може бігати, виконувати прості фізичні вправи та вести звичний спосіб життя, постійно проходить курси лікування, 09 жовтня 2014 року їй встановлена друга група інвалідності, отримувала освіту за індивідуальною програмою. Відсутність нормального спілкування з однолітками та постійне відвідування лікарів негативно відображується на психоемоційному стані, завдає їй моральних та душевних страждань. На даний час вона потребує значних коштів для проведення операції по встановленню титанової пластини на пошкоджену ділянку кісток черепа, проходження щорічного стаціонарного лікування та реабілітації в спеціальному санаторії.

Зазначала, що тяжкі тілесні ушкодження були отримані нею внаслідок незаконних дій ОСОБА_6, вина якого встановлена вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.03.1999 року. Власником автомобілю на час ДТП була ОСОБА_3, яка повинна відшкодовувати шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки.

Внаслідок вищезазначеного вважала, що має право на відшкодування шкоди, пов'язаної iз втратою працездатності, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати в cyмi 1218 гривень щомісячно, а також моральної шкоди в сумі 50 000 грн., які просила стягнути з ОСОБА_7

Відповідач ОСОБА_7 позов не визнала, посилаючись на недоведеність вимог ОСОБА_5, яка надала до суду старі медичні довідки, і на даний час навчається в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна та веде нормальний спосіб життя. Зазначала, що за рішеннями Дзержинського районного суду м. Xapкова від 27.06.2000р. та від 12.01.2011р. моральна та матеріальна шкода була нею відшкодована батьку та матері ОСОБА_5 Крім того вона (відповідач) є інвалідом другої групи та пенсіонером за віком і не має можливості виплачувати будь-яку компенсацію.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 травня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково: на її користь з ОСОБА_3 стягнуто моральну шкоду в сумі 40000 грн. В частині стягнення матеріальної шкоди - відмовлено.

Вказане рішення оскаржено тільки ОСОБА_3 в особі її представника ОСОБА_4, яка з посиланням на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність тих обставин, які суд вважав встановленими, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 в повному обсязі.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_8 уточнили доводи апеляційної скарги, зазначаючи, що рішення

Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 травня 2015 року оскаржуються тільки в частині задоволення позову ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди в сумі 40 000 гривень.

Зазначають, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_3 не є належним відповідачем за позовом ОСОБА_5, оскільки не є володільцем джерела підвищеної небезпеки та не була визнана винною в спричиненні шкоди позивачу в результаті вищевказаної ДТП. Також вважають недоведеними вимоги ОСОБА_5 в спричиненні їй моральної шкоди.

Вислухавши пояснення учасників процесу, що з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом (ч.2). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у засіданні (ч.3).

Між тим оскаржуване рішення суду першої інстанції в повному обсязі не відповідає вказаним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що доказів на підтвердження вибуття транспортного засобу з володіння ОСОБА_3 внаслідок протиправних дій інших осіб на час ДТП, останньою не надано, тому вона як володілець джерела підвищеної небезпеки повинна відповідати за шкоду, заподіяному цим джерелом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону.

Як встановлено районним судом та підтверджується матеріалами справи 31 серпня 1997 року в місті Xapковi в районі будинку № 26 по вулиці Архитекторів відбулась ДТП, під час якої автомобіль ВАЗ 2106 реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_6 здійснив наїзд на дитячу коляску, в якій знаходилась одинадцятимісячна дитина ОСОБА_5, якій були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, 09 жовтня 2014 року їй відповідно до довідки № 699944 Дзержинської міжрайонної МСЕК встановлена друга група інвалідності безстроково.

Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 березня 1999 року винним в скоєнні вказаного ДТП визнаний ОСОБА_9, який був засуджений за ч.1 ст. 215 КК України.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27.06.2000 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_10 (батька неповнолітньої на той час ОСОБА_5.) стягнуто у відшкодування матеріальної та моральної шкоди 15 152,87 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.01.2011 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_11 (матері неповнолітньої на той час ОСОБА_5.) стягнуто у відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.

Вище вказані судові рішення набули законної сили та не скасовані і не змінені в установленому законом порядку.

Зазначеними судовими рішеннями, які відповідно до вимог ч.3,ч.4 ст. 61 ЦПК України мають преюдиціальне значення, встановлено та не оспорювалося на час їх ухвалення ОСОБА_3, що остання на час скоєння ДТП ОСОБА_6 була володільцем автомобіля ВАЗ 2106 реєстраційний номер НОМЕР_1 на підставі довіреності, виданої їй власником цього транспортного засобу.

Тому доводи апеляційної скарги на те, що ОСОБА_3 не є належним відповідачем за позовом ОСОБА_5, оскільки не була власником вищезазначеного транспортного засобу, є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах ч.2 ст. 1187 ЦК України.

Оскільки ДТП трапилося у 1997 році, застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми ЦК УРСР 1963 року, а після 01 січня 2004 року - норми ЦК України в редакції 2003 року, оскільки ушкодження здоров'я ОСОБА_5 з подальшим встановленням інвалідності відноситься до триваючих у часі наслідків.

Факт продовження лікування ОСОБА_5 від наслідків вищевказаної ДТП підтверджений виписками з історії хвороб медичних закладів, в яких проходила лікування позивач за період з 24.01.2011 до 04.02.2011; з 26.12.11 по 10.01.2012; з 26.03.2012 до 09.04.2012; з 26.12.2012 р. до січня 2013 року; з 23.12.2013 до 14.01.2014; з 25.03.2014 до 04.04.2014(а.с. 18 - 22, 29-32).

Відповідно до вимог ст.. 23, ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

За вказаних обставин районний суд правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_5 продовжує зазнавати моральних та душевних страждань від наслідків вищевказаної ДТП.

Однак при визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5, суд першої інстанції не врахував роз'яснення, які викладені в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно яких poзмip відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних i фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер i тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили, з урахуванням принципу розумності та справедливості.

Так суд першої інстанції зазначив, що позивач ОСОБА_5 тривалий час відчуває себе неповноцінною людиною у зв'язку з порушенням нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження нею активного громадського життя, а саме: індивідуальне навчання, відсутність спілкування з однолітками, порушення стосунків з оточуючими людьми.

Однак матеріали справи містять докази того, що ОСОБА_5 крім занять загальної освіти додатково навчалася на музичному та театральному відділенні в дитячій школі мистецтв №6, на даний час є студенткою Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, навчається за загальною ( а не індивідуальною) програмою, що не свідчить про погіршення здібностей позивача, активно спілкується з людьми, тобто веде спосіб життя, який суттєво приближений до нормальних життєвих зв'язків. Зазначені обставини не спростовані позивачем та її представником як в суді першої так і апеляційної інстанції.

При цьому посилання представника ОСОБА_5 - ОСОБА_11, що дочка потребує значних коштів на подальше лікування з необхідністю оперативного втручання, не є достатньою підставою для збільшення розміру моральної шкоди, оскільки відповідно до медичних даних ОСОБА_11 відмовилася від проведення операції дочці (а.с.31 ) та не позбавлена можливості звернення до суду з відповідним позовом про стягнення витрат, понесених на таке лікування.

У зав'язку з вищезазначеним та враховуючи характер правопорушення, а також розумності та справедливості - неупередженого ставлення до всіх учасників спору, майновий стан відповідача, яка є інвалідом другої групи, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди, визначений районним судом, підлягає зменшенню до 10 000 гривень.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 травня 2015 року в оскаржуваній частині змінити, зменшивши стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 у відшкодування моральної шкоди з 40 000 гривень до 10 000 ( десять тисяч) гривень.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Головуючий:

Судді: