Рішення № 53425049, 11.11.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4368/15 Справа № 199/1829/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Якименко Л. Г. Доповідач - Романюк М.М.

Категорія 5

11 листопада 2015 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі :

головуючого Романюк М.М.

суддів Болтунової Л.М., Козлова С.П.

при секретарі Безрукавому Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_3, 3-і особи: Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора та відділ реєстрації речових прав реєстраційної служби Алуштинського міського управління юстиції, про визнання права спільної часткової власності, визнання спадкоємцем четвертої черги, зміну черговості на право спадкування та визнання права власності в порядку спадкування, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, 3-і особи: ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання угоди недійсною, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, 3-ї особи ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_3, про визнання правочинів недійсними, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернулася до суду з зазначеним вище позовом 13 лютого 2013 року. В обґрунтування заявлених та уточнених вимог посилалася на те, що з початку 2001 року вона почала проживати однією сім'єю зі ОСОБА_7 та вони разом мешкали у її квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1.

Для ведення комерційної діяльності 08 лютого 2001 року ними було створено ТОВ "Хімпродукт", засновником якого була позивач, а ОСОБА_7 - директором. Весь дохід від сумісного бізнесу вони витрачали у рівних частинах для задоволення особистих потреб, разом відпочивали, купували необхідні речі, здійснювали необхідні ремонти, займались будівництвом, купували об'єкти рухомого та нерухомого майна.

Оскільки на той час ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюб з ОСОБА_4, тому 20 грудня 2001 року, він та позивач, уклали між собою угоду стосовно придбання спільного майна та визначення часток співвласників у даному майні.

Зазначена угода 01 серпня 2002 року ними була скасована та у простій письмовій формі, в присутності свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, укладена друга угода, в якій вони конкретизували існуючі між ними правовідносини, мету придбання спільного рухомого та нерухомого майно, а також належні кожному з них частки. Згідно з вказаною угодою вони вирішили створити спільну часткову власність. За згодою позивача право власності на все придбане рухоме та нерухоме майно було оформлено на ім'я ОСОБА_7, але кожному з них повинно належати по 1/2 частині майна. Іншої домовленості щодо майна у подальшому між ними не укладалось.

Протягом 2001-2012 р.р. вони придбали як рухоме так і нерухоме майно, а також зробили грошовий внесок у банк. На зазначене кожен з них витратив кошти у рівних частинах.

Так, 11 серпня 2002 року позивачем та ОСОБА_7 був придбаний гараж в Споживчому гаражно-лодочному кооперативі риболовів-любителів "Дельфін", який знаходився за адресою: АДРЕСА_3.

Протягом 2002 - 2003 р.р. ними був побудований двоповерховий елінг та перебудований у жиле приміщення гараж. На підставі рішення Лучистівської сільської ради №10 від 13 лютого 2004 року на ім'я ОСОБА_7 було видано Свідоцтво про право власності на елінг НОМЕР_2 в літ.М загальною площею 74,9 м.кв. та гараж НОМЕР_3 в літ.Н загальною площею 15,8 м. кв.

У 2003 році ОСОБА_5 та ОСОБА_7 заселились у вказаний елінг, зустрічали усі свята, відпочивали, в рівних частках брали участь у сплаті всякого роду податків та платежів, спільно несли витрати по утриманню і зберіганню належного їм майна.

18 квітня 2007 року за спільні кошти від комерційної діяльності, в рівних частинах, був придбаний автомобіль "Honda CRV", реєстраційний номер НОМЕР_1, який був зареєстрований на ім'я ОСОБА_7

Окрім цього, з метою відкладання спільних грошових коштів, ОСОБА_7 зі згоди ОСОБА_5, 03 квітня 2012 року відкрив депозитний рахунок "Базовий" № НОМЕР_4 на суму 100 000 грн. у ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", з яких позивачу належало 50 000 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема на елінг НОМЕР_2 площею 74,9 м. кв. та гараж НОМЕР_3 площею 15,8 м. кв., які розташовані в Споживчому гаражно-човновому кооперативі риболовів-любителів "Дельфін" в м.Алушта; на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2; на автомобіль "Honda CRV", реєстраційний номер НОМЕР_1; на депозитний рахунок "Базовий" НОМЕР_4 на суму 100 000 грн. в ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_7 є відповідачі по справі: його батько ОСОБА_2, дружина ОСОБА_4 та сини - ОСОБА_6 і ОСОБА_3

Посилаючись на те, що позивач прожила із ОСОБА_7 однією сім'єю без реєстрації шлюбу більше 10 років, доглядала за ним під час хвороби, разом із його синами займалась похованням, організовувала супутні поминальні заходи, отримувала свідоцтво про його смерть, сумісно з молодшим сином ОСОБА_6 оплатили та встановили йому пам'ятник, просить визнати за нею право спільної часткової власності на 1/2 частину елінгу НОМЕР_2 в літ.М загальною площею 74,9 м. кв. та гаражу НОМЕР_3 в літ.Н загальною площею 15,8 м. кв., які розташовані в Споживчому гаражно-лодочому кооперативі риболовів-любителів "Дельфін" за адресою: АДРЕСА_3.; на 1/2 частину автомобіля "Honda CRV", реєстраційний номер НОМЕР_1; на 1/2 частину депозитного рахунку "Базовий" НОМЕР_4 на суму 100 000 гривень в ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", а також визнати її спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_7; змінити черговість одержання права на спадкування після його смерті прирівнявши її до першої черги спадкоємців; та визнати за нею право власності на 1/5 частину спадкового майна, яке складається з: 1/2 частини елінгу НОМЕР_2 площею 74,9 м. кв. та гаражу НОМЕР_3 площею 15,8 м. кв., які розташовані в Споживчому гаражно-човновому кооперативі риболовів-любителів "Дельфін" в м.Алушта; 1/2 частини автомобіля "Honda CRV", реєстраційний номер НОМЕР_1; 1/2 частини депозитного рахунку "Базовий" НОМЕР_4 на суму 100 000 гривень в ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"; 1/3 частини квартири АДРЕСА_2.

Відповідач ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом та посилаючись на те, що надані ОСОБА_5 угоди від 20 грудня 2001 року та 01 серпня 2002 року, згідно висновку експертизи підписані не ОСОБА_7, просила визнати їх недійсними.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом та посилаючись на те, що угода від 20 грудня 2001 року суперечить актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства просив визнати її недійсною, а угоду від 01 серпня 2002 року просив визнати удаваним правочином.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково: визнано за ОСОБА_5 право спільної часткової власності на 1/2 частину: елінгу НОМЕР_2 літ.М загальною площею 74,9 кв.м та гаражу НОМЕР_3 літ.Н загальною площею 15,8 кв.м, розташовані в Споживчому гаражно-лодочному кооперативі риболовів-любителів "Дельфін" за адресою: АДРЕСА_3.; автомобіля "Honda CRV", реєстраційний номер НОМЕР_1; депозитного рахунку "Базовий" НОМЕР_4 на суму 100 000 грн. в ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк". В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 відмовлено.

Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 23 січня 2015 року вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 березня 2015 року виправлені допущені в рішенні описки, а саме: визнано за ОСОБА_5 право спільної часткової власності на 1/2 частину елінгу НОМЕР_2 літ. М загальною площею 74,9 кв.м та 1/2 частину гаражу НОМЕР_3 літ. Н загальною площею 15,8 кв.м, розташовані в Споживчому кооперативі житлово-рекреаційного призначення "Дельфін" за адресою: АДРЕСА_3.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та позовних вимог, колегія суддів, дійшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково на таких підставах.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 щодо визнання за нею право спільної часткової власності на 1/2 частину: елінгу, гаражу, автомобіля "Honda CRV", реєстраційний номер НОМЕР_1; депозитного рахунку на суму 100 000 грн., суд першої інстанції виходив з доведеності того, що позивач ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в період з 2001 - 2002 року стали проживати разом; сумісно у 2001 році, з метою спільного отримання прибутку, створили ТОВ "Хімпродукт"; на підставі укладеної 01 серпня 2002 року угоди придбали спірне рухоме та нерухоме майно, яким ОСОБА_5 з 2002 року постійно та безперешкодно користувалася.

З даним висновком судова колегія не погоджується виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 з 30 жовтня 1965 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

В період з 2001 року до 2012 року на ім'я ОСОБА_7 було зареєстровано наступне майно: елінг НОМЕР_2 літ.М загальною площею 74,9 кв.м та гараж НОМЕР_3 літ.Н загальною площею 15,8 кв.м, розташовані в Споживчому гаражно-лодочному кооперативі риболовів-любителів "Дельфін" за адресою: АДРЕСА_3.; автомобіль "Honda CRV", реєстраційний номер НОМЕР_1. Крім того, на його ім'я було відкрито депозитний рахунок "Базовий" НОМЕР_4 на суму 100 000 грн. в ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Згідно ч.1 ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно ч.1 ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку, що правові підстави для визнання за чоловіком та жінкою, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, права спільної сумісної власності, по-перше виникають з моменту набуття чинності СК України, а по-друге за умови, що чоловік та жінка не перебувають в будь-якому іншому шлюбі.

Таким чином, посилання суду першої інстанції як на обґрунтування задоволення заявлених вимог щодо визнання права власності на ? частину спірного майна, оскільки позивач з 2001 року проживала разом з ОСОБА_7 та відповідний висновок є помилковими, оскільки факт проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не має правового значення при вирішенні заявлених позовних вимог.

Крім того, судом було встановлено, що 08 лютого 2001 року було створено ТОВ "Хімпродукт", засновниками якого є ОСОБА_5 та ОСОБА_10

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Хімпродукт" від 16 листопада 2001 року були внесені зміни до установчих документів та засновником товариства разом з ОСОБА_5 став син ОСОБА_7 - ОСОБА_6

Рішенням загальних зборів засновників ТОВ "Хімпродукт" від 28 грудня 2001 року на посаду директора зазначеного товариства було призначено ОСОБА_7, на якій до 01 квітня 2004 року він працював за сумісництвом.

Висновок суду про те, що ТОВ "Хімпродукт" було створено сумісно ОСОБА_7 та ОСОБА_5 з метою спільного отримання прибутку судом першої інстанції не обґрунтований та належними та допустимими доказами не підтверджений.

Той факт, що з приводу діяльності даного товариства усі рішення приймалися за участю ОСОБА_7, не свідчить про те, що товариство було створено сумісно ОСОБА_7 та ОСОБА_5 з метою спільного отримання прибутку, оскільки за займаною посадою - директора, ОСОБА_7 повинен був приймати участь при вирішенні питань пов'язаних з діяльністю підприємства. Те що іншим засновником товариства був син ОСОБА_7 також не підтверджує висновок суду щодо сумісного створення товариства ОСОБА_7 та ОСОБА_5

Судом встановлено, що 11 серпня 2002 року на ім'я ОСОБА_7 був придбаний гараж в Споживчому гаражно-лодочному кооперативі риболовів-любителів "Дельфін", який знаходився за адресою: АДРЕСА_3. На цьому місці згодом був зведений елінг.

На підставі рішення Лучистівської сільської ради №10 від 13 лютого 2004 року на ім'я ОСОБА_7 було видано Свідоцтво про право власності на елінг НОМЕР_2 в літ. М заг. площею 74,9 м.кв. та гараж НОМЕР_3 в літ.Н заг. площею 15,8 м. кв.

Згідно ч.1 ст.112 ЦК України, 1963 року чинного на час виникнення спірних правовідносин, майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України "Про власність", який був чинним на той час, майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року N 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону "Про власність", статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України "Про власність") тощо.

Таким чином, для визнання спільної власності на майно придбане внаслідок спільної праці громадян, суду необхідно встановити, що громадяни об'єдналися для спільної діяльності, та укладеною між ними письмовою угодою визначено, що придбане майно є спільною сумісною власністю.

Згідно укладеної 01 серпня 2002 року угоди між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, на все придбане в період спільної комерційної діяльності рухоме та нерухоме майно вони мають рівні права та визнають право кожного на 1/2 частину цього майна; ОСОБА_5 не заперечувала проти оформлення правовстановлюючих документів на все майно на ім'я ОСОБА_7, а ОСОБА_7 зобов'язувався на першу вимогу ОСОБА_5 оформити за нею належну їй 1/2 частину майна.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачем ОСОБА_5 не надано суду належних та допустимих доказів того, що вона та ОСОБА_7 об'єдналися для спільної діяльності, будь яких доказів ведення спільної комерційної діяльності також не надано. Крім того, матеріали справи не містять даних про доходи позивача, а також ТОВ "Хімпродукт", які б свідчили про те, що позивач мала матеріальну можливість на придбання спірного майна.

Висновок суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на ? частку майна. оскільки з 2003 року ОСОБА_5 та ОСОБА_7 заселились у вказаний елінг, зустрічали усі свята, відпочивали разом, в рівних частках брали участь у сплаті податків та платежів, спільно несли витрати по оплаті будівництва, проведенню ремонту, утриманню і зберіганню спільного майна, є помилковим, оскільки само по собі користування спірним майном, несення витрат по його утриманню, а також зазначення в розписках про отримання платежів на будівництво та ремонт елінгу разом з прізвищем ОСОБА_7 прізвища ОСОБА_5 не дає підстав вважати, що спірне майно було придбано за спільні гроші, отримані від сумісної діяльності.

Крім того, судом було встановлено, що у 2008 році на ім'я ОСОБА_7 був придбаний автомобіль "Honda CRV", реєстраційний номер НОМЕР_1, також на його ім'я 03 квітня 2012 року було відкрито депозитний рахунок "Базовий" НОМЕР_4 на суму 100 000 грн. в ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Суд першої інстанції дійшов до висновку що спірний автомобіль та грошові кошти є спільною власністю позивача та ОСОБА_7 посилаючись на те, що згідно пояснень свідків під час придбання автомобіля та відкриття рахунку позивач була разом із ОСОБА_7 Однак даний висновок є помилковим, оскільки сама по собі присутність позивача при купівлі автомобіля та відкритті рахунку не дає підстав вважати, що витрачені гроші були отримані в наслідок спільної праці, або комерційної діяльності.

Крім того, згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно ч.1 ст.62, ст.ст.63, 64 ЦПК України сторони, треті особи та їхні представники за їх згодою можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи. Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Таким чином, суд першої інстанції помилково прийняв як допустимий доказ письмові пояснення відповідача ОСОБА_6, який не давав пояснення як сторона по справи та не був допитаний, як свідок.

З урахуванням викладеного, та приймаючи до уваги, що відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, судова колегія дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання права власності на ? частину спірного майна підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні зазначених вимог.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.

З даним висновком судова колегія погоджується виходячи з наступного.

Згідно висновку Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових №3117-13 від 17 січня 2014 року: підпис від імені ОСОБА_7 на угоді від 20 грудня 2001 року про придбання сумісної власності виконаний не ОСОБА_7, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_7; підпис від імені ОСОБА_7 на угоді від 01 серпня 2002 року про придбання рухомого та нерухомого майна та встановлення часток, виконаний не ОСОБА_7, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_7

Згідно висновку сектору №2 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управління МВС Київської області №227 від 23 травня 2014 року: відповісти на питання "чи виконано підпис на угоді від 20.12.2001 року про придбання сумісної власності ОСОБА_7 чи іншою особою?" - не представляється можливим, у зв'язку з не чітким відображенням вищевказаного підпису, відсутністю окремих ділянок в штрихах, що могло призвести до втрати ряду ознак; підпис від імені ОСОБА_7 на угоді від 01.08.2002 року про придбання рухомого та нерухомого майна та встановлення часток, ймовірно виконаний ОСОБА_7.

Як роз'яснено у п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30.05.1997 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що згідно зі ст. 67 КПК чи ст. 62 ЦПК висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

З урахуванням викладеного, та приймаючи до уваги, що висновки, які містяться в обох актах судових почеркознавчих експертиз, не дають однозначного ствердження про те, що підпис на спірних угодах виконаний ОСОБА_7 або не ним, а також відсутність правових підстав передбачених ЦК України, 1963 року, для визнання угоди недійсною, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог зустрічних позовів.

Керуючись ст.309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 грудня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 про визнання права спільної часткової власності - скасувати та у задоволенні зазначених вимог відмовити.

В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 грудня 2014 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.М.Романюк

Судді Л.М.Болтунова

С.П.Козлов