Рішення № 53424153, 30.09.2015, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

30.09.2015 Єдиний унікальний номер 205/2788/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 рокум. ДніпропетровськСправа № 205/2788/15-ц 2/205/1602/15

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Нижного А.В., за участю секретаря судового засідання Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, Житлово-експлуатаційної контори №25, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Ленінський районний відділ у м.Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визнання рішення та свідоцтва про право власності недійсними, зняття з реєстраційного обліку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська з позовною заявою, у якій просить визнати недійсним розпорядження Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 25.03.2010р. за №6/49-10 про приватизацію квартири 120 у будинку 14 на ж/м Червоний камінь у м.Дніпропетровську; визнати свідоцтво про право власності на квартиру 120 у будинку 14 на ж/м Червоний камінь у м.Дніпропетровську недійсним в частині права власності частини квартири за відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3; зняти відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з реєстраційного обліку по квартирі 120 у будинку 14 на ж/м Червоний камінь у м.Дніпропетровську.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх повністю, посилаючись на те, що відповідачі не є членами його сімї, а відтак спірна квартира була приватизована на трьох осіб виключно у звязку з усною домовленістю між позивачем та ОСОБА_2, згідно з якою вона в обмін на участь у приватизації зобовязалась надавати утримання позивачу, що на сьогоднішній день не виконується. Крім того позивач стверджував, що під час приватизації спірної квартири замість ОСОБА_3 розписувалась його мати ОСОБА_2

У судовому засіданні ОСОБА_2, а також представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на правомірність приватизації спірної квартири та недоведеність позовних вимог.

Інші особи, які беруть участь у справі, явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, хоча про день, місце і час судового засідання повідомлялись належним чином.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши викладені у позовній заяві обставини та вивчивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач був квартиронаймачем квартири відповідно до ордеру від 07.01.1974р.

Протягом 2006-2009 років позивач та ОСОБА_2 проживали однією сімєю за адресою м.Дніпропетровськ, вул. Бр.Трофімових, буд. 157.

У 2009 році у звязку зі смертю рідних позивач залишився єдиним квартиронаймачем квартири за адресою м.Дніпропетровськ, ж/м Червоний каміньАДРЕСА_1.

У 2010 році з його згоди ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були зареєстровані у квартирі за адресою м.Дніпропетровськ, ж/м Червоний каміньАДРЕСА_1, а в подальшому вказана квартира була приватизована та передана у спільну часткову власність ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 25.03.2010р., виданим згідно з розпорядженням від 25.03.2010р. №6/49-10 (а.с. 11).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

За змістом ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Звертаючись до суду з позовом про визнання приватизації квартири недійсною, позивач посилається на те, що відповідачі не є членами його сімї, а відтак спірна квартира була приватизована на трьох осіб виключно у звязку з усною домовленістю між позивачем та ОСОБА_2, згідно з якою вона в обмін на участь у приватизації зобовязалась надавати утримання позивачу, що на сьогоднішній день не виконується. Крім того, позивач стверджував, що під час приватизації спірної квартири замість ОСОБА_3 розписувалась його мати ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Суд не бере до уваги покази сусідки позивача ОСОБА_4, яка була допитана судом у якості свідка та пояснила, що відповідачі ніколи не проживали у спірній квартирі, оскільки вказане спростовується поясненнями орендаря кімнати у квартирі ОСОБА_5, допитаного судом у якості свідка, згідно з якими відповідачі час від часу проживають у належній їм квартирі.

Крім того, оскільки у судовому засіданні позивач підтвердив, що реєстрація відповідачів у спірній квартирі та її подальша приватизація відбувалась з його згоди, пояснення сусідки позивача не можуть слугувати достатнім доказом порушення вимог законодавства та прав позивача під час приватизації відповідної квартири.

При цьому усні домовленості між членами сімї щодо приватизації квартири та її подальшого використання, як і подальше їх виконання або невиконання, не впливають на правомірність відповідної приватизації.

Позивачу на підставі ч. 4 ст. 10 ЦПК України розяснювались правила ч. 1 ст. 60 ЦПК України, а також правила ч. 1 ст. 143 ЦПК України щодо права сторони звернутись до суду з клопотанням про призначення судової експертизи, проте жодних інших доказів на підтвердження обставин, на які посилається позивач, ним не надано. З клопотанням про призначення експертизи для підтвердження факту підробки підписів ОСОБА_3 позивач не звертався, пояснивши це відсутністю у нього коштів для оплати такої експертизи.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що всупереч ч. 1 ст. 60 ЦПК України позивачем не доведено порушення вимог законодавства та його прав при приватизації спірної квартири, а відтак у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

За таких обставин судові витрати відповідно до ст.88 ЦПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 1, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, Житлово-експлуатаційної контори №25, ОСОБА_6, ОСОБА_3, третя особа Ленінський районний відділ у м.Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визнання рішення та свідоцтва про право власності недійсними, зняття з реєстраційного обліку відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяОСОБА_7