Рішення № 53424122, 29.09.2015, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

29.09.2015 Єдиний унікальний номер 205/578/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 рокум. ДніпропетровськСправа № 205/578/14-ц 2/205/1920/15

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Нижного А.В., за участю секретаря судового засідання Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, яка діє у свої інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Орган опіки та піклування Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

ВСТАНОВИВ:

14.01.2014р. позивач звернувся до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_1, яка діє у свої інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Орган опіки та піклування Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради, у якому з урахуванням уточнененої позовної заяви просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNG0G100002220 від 22.06.2007р. в розмірі 23826,43 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 02.12.2013р. складає 190373,18 грн.:

звернути стягнення на будинок загальною площею 54.30 кв.м., житловою площею 23.30 кв.м., який розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.Нарвська, буд. 74, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №DNG0G100002220 від 22.06.2007р.) ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем; з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки;

виселити відповідачів, які зареєстровані та проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.Нарвська, буд. 74.

Позов мотивований тим, що 22.06.2007р. між ПАТ КБ «Приватбанк» (далі позивач) та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 24000,00 доларів США на термін до 22.06.2027р. зі сплатою 12 % річних на суму залишку заборгованості. На забезпечення виконання за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого остання надала в іпотеку нерухоме майно будинок загальною площею 54,30 кв.м., житловою 23,30 кв.м., розташований за адресою: вул. Нарвська, 74 у м. Дніпропетровську. Таким чином, у звязку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, у позивача, на його думку, виникло право вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Рішенням Ленінського районного суду від 10.10.2014р. у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03.12.2014р. рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.10.2014р. залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.04.2015р. рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 10.10.2014р. та ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03.12.2014р. скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У судове засідання представник позивача не зявився, натомість звернуся до суду із заявою, у якій заявлені вимоги підтримав та просить розглядати справу без його участі.

Відповідачі або їх представники у судове засідання не з'явились, хоча про день, місце і час судового засідання повідомлялись належним чином.

Представник Органу опіки та піклування Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради у судове засідання не з'явився, хоча про день, місце і час судового засідання повідомлявся належним чином.

За змістом ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 22.06.2007р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNG0G100002220 (далі Кредитний договір), відповідно до п.7.1 якого банк зобовязався надати позичальникові кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 30 0000,00доларів США строком до 22.06.2027р., зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 12,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитним договором, а ОСОБА_1 зобов'язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитні кошти були надані на наступні цілі: 24000,00 доларів США на придбання нерухомості; 6000,00 Доларів США на сплату страхових платежів (а.с.14-16).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТКБ«ПриватБанк» і ОСОБА_1 22.06.2007 р. уклали договір іпотеки №DNG0G100002220, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 148 (далі Договір іпотеки), згідно з яким ОСОБА_1 в іпотеку передане нерухоме майно, а саме домоволодіння №74, яке знаходиться за адресою м.Дніпропетровськ, вул. Нарвська, та складається з: А-1 житловий будинок, шл/бл, загальною площею 54,3 кв.м., житловою площею 23,3 кв.м, Б погріб, шл/бет., В, Д літня кухня, шл/бл., Г сарай, дерево, О, И вбиральні, цегла, д, Ж сарай, цегла, шл-бл., Е погріб, шл/бл., З, Н, Л сараї (тим час. Л), цегла, шл/бл., К 1-5, І, ІІ, ІІІ споруди. Предмет іпотеки належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22.06.2007р., реєстр № 1291 посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (а.с.21-22).

На виконання Кредитного договору 22.06.2007р. відповідачем отримані грошові кошти в сумі 30 000,00 доларів США, що підтверджується ордерами розпорядженнями №DNG0G100002220 та № DNG0G200002220від 22.06.2007р. (а.с.17).

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Всупереч вищевикладеним положенням, відповідач свої зобовязання за Кредитним договором належним чином не виконала, допустила прострочення повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого зобовязання, передбачених п.п.2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобовязується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Згідно з п. 5.4 Кредитного договору при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобовязань, передбачених Кредитним договором більш ніж на 30 днів, у звязку з чим Банк змушений буде звернутись до суду, позичальник зобовязаний сплатити штраф у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову.

Враховуючи невиконання ОСОБА_1 зобовязань за Кредитним договором у неї станом на 02.12.2013р. утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 23826,43 доларів США, у т.ч.: заборгованість за кредитом у розмірі 22052,29 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 602,62 долара США, заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 0,00 доларів США, заборгованості з пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором у розмірі 7,13 доларів, штраф (фіксована частини) у розмірі 31,29 доларів США. та штраф (процентна складова) у розмірі 1133,10 доларів США (а.с.5-8).

Доказів зворотного всупереч ст.60 ЦПК України відповідачі суду не надали.

Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив передбачену ст. 35 Закону України «Про іпотеку» вимогу про усунення порушення відповідачу, яка була отримана 02.11.2013р., проте доказів виконання такої вимоги відповідачем суду не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а відповідно до ч. 3 ст. 33 цього ж Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом п. 5.2 Договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобовязання, якщо у момент настання строку виконання зобовязань за Кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений Кредитним договором строк суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлений Кредитним договором строк сум процентів; та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені Кредитним договором строки сум неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до п. 24 Договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.

Зважаючи на невиконання відповідачем основного зобовязання за Кредитним договором у позивача виникло право вимагати стягнення заборгованості за таким договором за рахунок предмету іпотеки.

Водночас, положеннями ч. 1 ст. 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст.ст. 38, 39 Закону «Про іпотеку», суд доходить висновку, що у розумінні норми ст. 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 27.05.2015р. №6-61цс15, а тому має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права відповідно до ч. 1 ст. 3607 ЦПК України.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладання від імені ОСОБА_1 договору купівлі продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.

Водночас, наслідком звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладання від імені іпотекодавця договору купівлі продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем є перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок погашення заборгованості позичальника перед кредитодавцем. Виходячи з принципу правової визначеності у такому випадку з рішення суду повинно бути зрозуміло, яка сума заборгованості за кредитними зобовязаннями погашається в результаті переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а відтак суд доходить висновку, що вимоги ст.39Закону України «Про іпотеку» щодо обовязкового зазначення у рішенні суду про звернення стягнення на предмет іпотеки початкової ціни предмету іпотеки для його подальшої реалізації поширюються і на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладання від імені іпотекодавця договору купівлі продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.

При цьому суд зазначає, що правила визначення початкової ціни предмета іпотеки, передбачені у п.24 Договору іпотеки, стосуються лише випадків позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, а відтак не поширюються на спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому, за змістом ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, при зверненні до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки позивачем не вказано початкову ціну предмета іпотеки у грошовому вираженні, визначену відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону «Про іпотеку», а також не надано на підтвердження такої ціни відповідного звіту про оцінку предмету іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, а відтак суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.2 ст.39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст.109 ЖК Української РСР, у ч.1 якої передбачені підстави виселення.

Оскільки вимоги позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не задоволені, суд також не вбачає підстав для задоволення позову в частині виселення відповідачів зі спірного домоволодіння.

За таких обставин, відповідно до ст.88 ЦПК України судові витрати у даній справі підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ч. 6 ст. 38, ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про іпотеку», а також ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд ,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, яка діє у свої інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Орган опіки та піклування Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяОСОБА_5