Ухвала суду № 53422595, 15.10.2015, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 604/337/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Могачевська В.Й. Провадження № 22-ц/789/1295/15 Доповідач - Кузьма Р.М.Категорія - 21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Кузьми Р.М.

суддів - Сташків Б. І., Костів О. З.,

при секретарі - Баляс Т.І.

з участю апелянта, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який представляє інтереси ОСОБА_2 на рішення Підволочиського районного суду від 20 серпня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Підволочиського районного нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2015 року ОСОБА_2 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Підволочиського районного нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору дарування житлового будинку, розташованого у м. Скалат по вул. Замкова, 7, Підволочиського району, Тернопільської області недійсним.

Посилається на те, що вона є власницею даного житлового будинку, який належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_6, який помер 20 вересня 1992 року, де вона проживає сама, оскільки дітей у них не було.

В 2002 році у будинку почав протікати дах і треба було негайно провести його ремонт. У зв'язку із станом здоров'я, віком та скрутним матеріальним становищем, позивачка не могла самостійно зробити ремонт і найняти за кошти працівників для цього, а тому звернулася до знайомого ОСОБА_3, який проживає недалеко від неї із сім'єю, щоб він допоміг зробити ремонт даху, за що пообіцяла йому скласти на нього заповіт на цей будинок. Після цього, вона разом з ОСОБА_3 і його дружиною поїхали в смт. Підволочиськ до приватного нотаріуса оформляти заповіт.

Під час укладення вказаного договору у приватного нотаріуса ОСОБА_5, позивачка вважала, що укладає заповіт на ОСОБА_3 Після укладення цього договору, відповідач прийшов до неї на господарство, оглянув будинок, зробив ремонт даху, поставив огорожу, при цьому з нею не радився, нічого у неї не питав. Про те, що було укладено було договір дарування, а не заповіт вона дізналася лише нещодавно, близько одного року тому, коли їй необхідні були документи на будинок.

На її вимогу віддати документи ОСОБА_3 відповів, що ніяких документів на неї вже немає, а він все оформив на свою дочку. Після того в них почалися конфлікти, відповідач неодноразово погрожував їй, що вижене її з її ж будинку. Якщо це станеться, вона залишиться без даху над головою, оскільки іншого житла в неї не має. Так як вона була введена в оману і не розуміла, що підписує, тому просила суд визнати договір дарування її житлового будинку недійсним.

В травні 2015 року у заяві про уточнення позовних вимог позивачка наголосила, що вона не мала на меті відчужувати свій будинок в користь відповідача. Даний будинок є її єдиним житлом і якби не помилка в правовій природі правочину та його правових наслідках, спірний договір не був би нею укладений. Оспорюваний договір вона вважала заповітом, згідно якого право розпорядження її нерухомим майном перейшло б до відповідача лише після її смерті в порядку спадкування за заповітом. Вона постійно проживала і проживає в даному будинку, завжди оплачує всі комунальні послуги. Ключів від будинку вона ніколи не передавала ні ОСОБА_3 ні його дочці. Тільки тепер вона дізналася, що помилилася щодо правової природи правочину, прав і обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачем.

Тому, на підставі зазначеного, просила суд її позов задовольнити, оскільки її волевиявлення було направлено на підписання заповіту, а не договору дарування.

Рішенням Підволочиського районного суду від 20 серпня 2015 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про поновлення пропущеного строку позовної давності, оскільки він пропущений без поважних причин та відмовлено у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, який представляє інтереси ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд безпідставно не прийняв до уваги те, що відповідачі, які вважають себе власниками будинку, починаючи з 2002 року по даний час будь-якої участі в утриманні майна не приймають.

Крім того, апелянт вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки вона дізналася про оспорюваний договір дарування близько 2013 року, звернувшись в Підволочиське районне БТІ за отриманням документів для оформлення субсидій.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник підтримали апеляційну скаргу, зіславшись на доводи, викладені в ній, просять її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 апеляційної скарги не визнав, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних мотивів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з положень ст. ст. 229, 257, 268, 717 ЦК України та прийшов до правильного висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду за захистом свого цивільного права.

З таким висновком суду погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.

Так у відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 15 січня 2002 року приватним нотаріусом Підволочиського районного нотаріального округу ОСОБА_5 було посвідчено договір дарування житлового будинку ОСОБА_2, належного їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Підволочиською державною нотаріальною конторою 23 липня 1993 року розташованого в місті Скалат по вул. Замкова №7 Підволочиського району Тернопільської області неповнолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, інтереси якої представляв її батько ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 59.

24 січня 2002 року вказаний в даному договорі житловий будинок (будинковолодіння) зареєстрований в Підволочиському районному бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_4, внесено в реєстр за № 07, що стверджується відміткою на копії договору дарування, долученого позивачкою до позовної заяви.

Твердження апелянта про те, що вона, підписуючи даний договір думала що підписує заповіт, спростовуються перевіреним в суді першої інстанції доказами: поясненнями відповідача, приватного нотаріуса, довідкою характеристикою № 808 від 31 грудня 2001 року виготовленою Підволочиським БТІ за зверненням самої позивачки де зазначено - «для звернення в нотаріальну контору з метою відчуження будинку»; довідкою Скалатської міської ради № 01-1-21 від 02.01. 2001 року про те, що належний ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, розташований за адресою м. Скалат вул.. Замкова 7 під забороною (арештом) не перебуває, поясненнями свідків ОСОБА_7 - представника Скалатської міської ради та ОСОБА_8 - представника Підволочиського БТІ, які повідомили, що такі довідки могли бути виготовлені і видані лише за особистим зверненням власника або його довірителя, при наявності в останнього довіреності, власноручним підписом на договорі дарування самої позивачки, подальшими її діями, передача ключів від господарських і підсобних приміщень відповідачу .

Згідно з ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

За приписами ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

З роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 вбачається, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Проте позивачем не наданого жодного належного та допустимого доказу того, що все ж таки насправді вони з відповідачем мали укласти заповіт.

Відповідно до вимог ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В суді першої інстанції встановлено що після підписання в нотаріальній конторі договору дарування, що мало місце в січні 2002 року, жодних документів на будинок в позивачки не було, що свідчить про те, що їй було відомо про те, що будинок перейшов у власність іншої особи, однак з позовом до суду вона звернулася лише 12 березня 2015 року, тобто більш як через тринадцять років.

Отже, суд першої інстанції правильно визначився з характером правовідносин, що виникли між сторонами та застосував до них відповідні норми права.

Висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

Ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який представляє інтереси ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Підволочиського районного суду від 20 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_9