Ухвала суду № 53421928, 04.11.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/10582/13 Головуючий у 1 інстанції: Лозинський Б.М.

Провадження № 22-ц/783/5321/15 Доповідач в 2-й інстанції: Мусіна Т. Г.

Категорія: 43

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - Мусіної Т.Г.

суддів - Бермеса І.В., Савуляка Р.В.

за участі секретаря - Фейір К.О.

з участю: позивача за первісним та відповідача за зустрічним позовом -

ОСОБА_2 та представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 -

ОСОБА_4,

представника відповідача за первісним та позивача за зустрічним

позовом ОСОБА_5- ОСОБА_6

відповідача за первісним позовом ОСОБА_7,

представника відповідача за первісним позовом ТзОВ

«Львіватокомплектація» - Гораля А.Р.,

представника третьої особи Франківської РА - Науменко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_11, ОСОБА_3 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 03 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_11, ОСОБА_3 в своїх інтересах та як законних представників неповнолітнього ОСОБА_12 та малолітнього ОСОБА_13, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація», Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», з участю третьої особи - органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання за позивачами права користування та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні кімнатою АДРЕСА_1 та позовом ОСОБА_11, ОСОБА_3 в своїх інтересах та як законних представників неповнолітнього ОСОБА_12 та малолітнього ОСОБА_13, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація», Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», ОСОБА_14, ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_5, з участю третьої особи - Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання недійсним ордеру № 299 на кімнату АДРЕСА_1; визнання недійсним ордеру №200 від 20.10.2010 року на кімнати АДРЕСА_2; визнання за позивачами ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_12 та малолітнім ОСОБА_13 право користування житловими кімнатами АДРЕСА_2 та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_11 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_12, з участю третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація», Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом звільнення незаконно зайнятого житлового приміщення, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року ОСОБА_11, ОСОБА_3 в своїх інтересах та як законні представники неповнолітнього ОСОБА_12 та малолітнього ОСОБА_13, звернулися до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація», Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», з участю третьої особи - органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, в якому просили визнати за ними право користування кімнатою АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідачів не чинити перешкод у користуванні позивачами вказаною кімнатою.

Свої позовні вимоги обґрунтовували тим, що у 1994 році позивачів ОСОБА_11 та ОСОБА_3 як подружжя у зв'язку з перебуванням ОСОБА_11 в трудових відносинах з Львівським автобусним заводом було вселено в гуртожиток по АДРЕСА_1, якому відповідно до рішення виконкому Львівської міської ради № 154 від 28.02.2003р. надано статусу гуртожитку для проживання сімей. Відповідно до ордера № 532 від 18 квітня 2005 року, виданого на підставі рішення адміністрації і профспілкового комітету ВАТ «Львівський автобусний завод» № 10 від 22 березня 2005 року, сім'ї позивачів в складі ОСОБА_11, ОСОБА_3 та їхнього сина ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1., надано кімнату НОМЕР_5 у вищевказаному гуртожитку. На підставі ордера № 15 без дати, який підписаний директором ТзОВ «Львівавтокомплектація» та скріплений печаткою підприємства, позивачі переселились у кімнату НОМЕР_1 у цьому ж гуртожитку, де проживають і по даний час. Згодом ТзОВ «Львівавтокоплектація» та ТзОВ «Львівські автобусні заводи» було прийнято рішення та видано ордер на вселення в дану кімнату ОСОБА_7 та членів його сім'ї. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 27 червня 2013р. визнано незаконним рішення адміністрації і профкому ТзОВ «Львівські автобусні заводи» від 13.10.2010р. про переселення ОСОБА_11 з кімнати НОМЕР_1 на ліжко-місце в к. АДРЕСА_3 та про надання кімнати НОМЕР_1 ОСОБА_7 і членам його сім'ї, визнано недійсним ордер № 200 від 20.10.2010р. виданий ТзОВ «Львівавтокомплектація» на заселення кімнати НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_14 Цим же рішенням визнано недійсним ордер № 15 без дати, виданий ТзОВ «Львівавтокомплектація» на заселення кімнати НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_11, але відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_7 і ОСОБА_14 про виселення ОСОБА_11 з цієї кімнати. Зазначають, що вони мають право на проживання у вказаній кімнаті, проте відповідач ТзОВ «Львівавтокомплектація» не визнає їхнього права на проживання в кімнаті АДРЕСА_1, відмовив позивачам у видачі ордера на проживання у вказаній кімнаті, не надає позивачам іншого жилого приміщення, чинить перешкоди у користуванні позивачами вказаною кімнатою. На підставі наведеного просили задовольнити їхній позов.

У травні 2014 року ОСОБА_11, ОСОБА_3 в своїх інтересах та як законні представники неповнолітнього ОСОБА_12 та малолітнього ОСОБА_13, звернулися до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація», Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», ОСОБА_14, ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_5, з участю третьої особи - Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, в якому просили:

- визнати недійсним ордер № 299 на кімнату АДРЕСА_1, виданий на підставі рішення адміністрації ТзОВ «Львівавтокомплектація» та профкому ТзОВ «Львівські автобусні заводи» № 15 від 29.08.2013р. для проживання та реєстрації в ній ОСОБА_5 і членам його сімї - дочці ОСОБА_14, зятю ОСОБА_7 та онуку ОСОБА_15;

- визнати недійсним ордер №200 від 20.10.2010 року виданий ТзОВ «Львівавтокомплектація» відповідачам ОСОБА_14, ОСОБА_7 та ОСОБА_15 в частині заселення кімнат АДРЕСА_2;

- визнати за позивачами ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_12 та малолітнім ОСОБА_13 право користування житловими кімнатами АДРЕСА_2.

Свої позовні вимоги обґрунтовували тим, що ордер № 299 на кімнату АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_5 і членам його сім"ї - дочці ОСОБА_14, зятю ОСОБА_7 та онуку ОСОБА_15 є недійсним, оскільки на час його видання у спірній кімнаті проживали і проживають позивачі, рішення суду про їх виселення із цієї кімнати не ухвалювалось, іншого житлового приміщення позивачам не надано. Також вважають недійсним ордер №200 від 20.10.2010 року виданий відповідачам ОСОБА_14, ОСОБА_7 та ОСОБА_15 в частині заселення кімнат АДРЕСА_2, посилаючись на те, що законних підстав для надання вказаним особам для проживання кімнат НОМЕР_2 та НОМЕР_3 немає, оскільки відповідачі ОСОБА_14, ОСОБА_7, ОСОБА_15 не перебувають у трудових відносинах ні з ТзОВ «Львіватокомплектація», ні з ТзОВ «Львівські автобусні заводи». Крім цього вказують, що сім'я позивачів в складі 4-х осіб проживає в одній кімнаті НОМЕР_1 площею 16,8 кв.м., тобто на одного члена сім'ї припадає 4,2 кв.м., що є меншим за норму 6 кв.м. встановлену п. 12 Примірного положення про гуртожитки, тому вважають, що за ними слід визнати право користування житловими кімнатами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 для забезпечення їхніх житлових прав. Посилаючись на вказане просили задовольнити їхній позов.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 26 червня 2014 року вказані позови об'єднано в одне провадження.

У вересні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_11 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_12, з участю третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація», Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, в якому просив усунути перешкоди у користуванні кімнатою АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_11, ОСОБА_3 та ОСОБА_12 звільнити кімнату НОМЕР_1 у вказаному гуртожитку.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовував тим, що 27 серпня 2013 року йому на основі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ТзОВ «Львівавтокомплектація» було видано ордер на кімнату АДРЕСА_1. У даній кімнаті крім ОСОБА_5 зареєстровані ОСОБА_14, ОСОБА_7 та ОСОБА_15 Вказує, що ОСОБА_11 та члени його сім'ї не отримували документів, які надають їм право на вселення у вказану кімнату, не були зареєстровані та не проживали в ній. Зазначає, що ОСОБА_11 був вселений в гуртожиток на ліжкомісце НОМЕР_4 та здійснив самовільне переселення у кімнату НОМЕР_1, що заборонено п. 19 Примірного положення про гуртожитки. Посилаючись на вказане, просив відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 03 липня 2015 року у задоволенні позовів ОСОБА_11, ОСОБА_3 в своїх інтересах та як законних представників неповнолітнього ОСОБА_12 та малолітнього ОСОБА_13, відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено та усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_5 кімнатою АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання ОСОБА_11, ОСОБА_3 та ОСОБА_12 звільнити кімнату НОМЕР_1 гуртожитку.

Рішення суду оскаржили позивачі ОСОБА_11, ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення їхнього позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Зокрема, вказують на те, що відповідно до ордера № 532 від 18.04.2005р. сім'ї позивача було надано кімнату АДРЕСА_4, у якій вони проживали. Згодом на підставі ордера № 15 без дати ОСОБА_11 було надано кімнату НОМЕР_1 в цьому ж гуртожитку, однак вказаний ордер було визнано недійсним рішенням суду, проте переселитись у кімнату НОМЕР_5 вони не можуть у зв'язку з тим, що вона зайнята. Вважають, що на підставі ст. 117 ЖК України позивачі не можуть бути виселені з кімнати НОМЕР_1 гуртожитку без надання їм іншого житла, тому їм повинна бути надана кімната НОМЕР_1 та інші кімнати в цьому блоці НОМЕР_2 і НОМЕР_3 з метою забезпечення їх житлових прав на забезпечення належною площею не менше 24 кв.м. вважають, що видача ордера № 299 від 29.08.2013р. ОСОБА_5 на кімнату НОМЕР_1 є незаконною, оскільки вказана кімната була зайнята, ОСОБА_5 та інші члени його сім'ї не пов'язані трудовими відносинами з підприємством, забезпечені житлом у м. Львові. Суд не дав належної оцінки письмовим доказам у справі, які підтверджують правомірність проживання сім'ї ОСОБА_11 в кімнаті НОМЕР_1 гуртожитку та під ставність зустрічного позову.

Заперечуючи проти апеляційної скарги ТзОВ «Львівавтокомплектація» вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши доводи осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є кімната АДРЕСА_1, на проживання в якій претендують позивачі за первісним позовом, кімнати НОМЕР_2 та НОМЕР_3 в цьому ж гуртожитку, на закріплення яких за позивачами ОСОБА_11 претендують останні, ордер № 229 від 29.08.2013р. на кімнату НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_5 та членів його сім'ї, ордер № 200 від 20.10.2010р. виданий ОСОБА_14, ОСОБА_7, ОСОБА_15 в частині заселення кімнат НОМЕР_2, НОМЕР_3 гуртожитку та визнання за позивачами ОСОБА_11 права користування вказаними кімнатами.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що правові підстави для його задоволення відсутні.

Матеріалами справи підтверджується, що будинок АДРЕСА_1 до 2003р. мав статус гуртожитку у ВАТ «Львівський автобусний завод» для проживання одиноких громадян.

Згідно п.4 Примірного положення про гуртожитки в гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян жилі приміщення знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках.

Цим же пунктом 4 передбачено, що у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян, при необхідності, з дозволу виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради можуть бути виділені приміщення для проживання сімей. Ці приміщення повинні розташовуватись в окремих під'їздах (секціях) жилого будинку.

Позивачі ОСОБА_11 та ОСОБА_3 у позовній заяві стверджують, що були заселені у вказаний гуртожиток автобусного заводу як подружжя у 1994р., однак жодних підтверджуючих документів, або інших належних доказів, які б підтверджували вказані обставини суду не надали.

Згідно записів будинкової книги цього гуртожитку ОСОБА_16 вперше був зареєстрований в гуртожитку з 23.07.1998р., що також підтверджується відміткою про реєстрацію місця проживання в паспорті ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_1 з відміткою гурт., тобто без надання відособленого жилого приміщення (кімнати) - а.с. 190 т.1.

Судом встановлено, що дружина позивача ОСОБА_3 та їх син ОСОБА_12 ніколи не були зареєстровані в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, що окрім довідки ТзОВ «Львівавтокомплектація» від 10.04.2014р. (а.с.189 т.1) підтверджується відміткою в паспорті ОСОБА_3 про реєстрацію місця проживання з 14.04.1997р. за адресою: с.Зелений Гай Городоцького району, Львівської області, а з 16.02.2004р. за адресою: АДРЕСА_5.

Наведеним спростовуються доводи позивачів про те, що вони були заселені у гуртожиток як сім'я з 1994р.

Судом встановлено, що позивачам ОСОБА_3 не надавався дозвіл виконавчого комітету міської чи районної в м. Львові ради для виділення окремого приміщення позивачам ОСОБА_3 як подружжю для проживання в гуртожитку для одиноких громадян.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 154 від 28.02.2003р. змінено статус гуртожитку ВАТ «Львівський автобусний завод» на АДРЕСА_1 з гуртожитку для проживання одиноких на статус гуртожитку для проживання сімей (а.с. 4 т.1).

Відповідно до ордера № 532 від 18.04.2005р. виданого на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ВАТ «Львівський автобусний завод» № 10 від 22.03.2005р., сім'ї позивачів в складі ОСОБА_11, ОСОБА_3 та ОСОБА_12 надано кімнату АДРЕСА_4 (а.с. 21 т.1).

Таким чином позивачі на законних підставах були забезпечені житлом у вказаному гуртожитку та претендують на користування ще іншими кімнатами гуртожитку НОМЕР_1, НОМЕР_2 та НОМЕР_3.

Наявним в матеріалах справи дублікатом реєстраційного посвідчення підтверджується, що гуртожиток по АДРЕСА_1 зареєстрований на праві приватної власності 18.09.2006р. за ТзОВ «Львівавтокомплектація» (а.с. 57 т.2).

Згідно ст. 128 ЖК України, п.9 Примірного положення про гуртожиток жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.

Відповідно до ст. 129 ЖК України та п. 10 Примірного положення про гуртожитки на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану житлову площу.

При одержанні ордера пред'являються паспорта всіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання .

Бланки ордерів зберігаються як документи суворої звітності.

Пунктом 19 Примірного положення про гуртожитки мешканцям гуртожитку забороняється самовільно переселятись з одного приміщення в інше.

Переселення в разі необхідності громадян з одного жилого приміщення в інше в даному гуртожитку проводиться за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та профспілкового комітету з видачею нового ордера.

Судом встановлено, що спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету про виділення в користування жилих кімнат НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_3, ОСОБА_13 взагалі не приймалось і ордери на заселення даних жилих кімнат не видавались, тому вони не набули права на користування вказаними приміщеннями.

Поданий позивачем ОСОБА_11 бланк ордера № 15 без номера, дати, без зазначення рішення адміністрації та профкому як підстави для його видачі, виданий на ім'я ОСОБА_11 на одну особу на право заселення кімнати НОМЕР_1, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с. 22 т.1) в підтвердження правомірності його користування кімнатою НОМЕР_1 визнаний недійсним саме з цих підстав рішенням Франківського районного суду м. Львова від 27.06.2013р. (а.с. 185-188).

У вказаному судовому рішенні суд не зазначив і не встановив внаслідок чиїх неправомірних дій був виданий ордер № 15 без дати.

Ураховуючи, що рішення адміністрації та профкому про надання позивачам ОСОБА_11 кімнати НОМЕР_1 - не приймалось, відсутність даних в адміністрації підприємства ТзОВ «Львівавтокомплектація» про видачу ордеру № 15 на кВ. НОМЕР_1 (немає корінця такого ордеру), відсутність дозволу адміністрації та профкому на переселення ОСОБА_11 з кімнати НОМЕР_5 у кімнату АДРЕСА_1, відсутність реєстрації позивачів ОСОБА_11 у вказаній кімнаті, а позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в гуртожитку взагалі, які зберігають офіційне місце своєї реєстрації за межами гуртожитку, відсутність офіційних рахунків виписаних адміністрацією на ім'я ОСОБА_11 про оплату комунальних послуг по кімнаті НОМЕР_1, дає підстави прийняти до висновку щодо неправомірних дій ОСОБА_11 при одержанні ордеру № 15 та неправомірних дій позивачів по заселенню кімнати НОМЕР_1 у вказаному гуртожитку.

З врахуванням наведеного є підстави прийти до висновку, що дії позивачів по вселенню в кімнату НОМЕР_1 гуртожитку є самочинними, тому з врахуванням вищезазначеного положення ч.2 ст. 117 ЖК України про те, що сім'я позивачів не підлягає виселенню з кімнати НОМЕР_1 гуртожитку без надання їм іншого житлового приміщення , а саме кімнат НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 не підлягають застосуванню

Ордер № 532 від 18 квітня 2005р., виданий на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ВАТ «Львівський автобусний завод» № 10 від 22.03.2005р. сім'ї ОСОБА_11 не визнаний у встановленому законом порядку, тому позивачі ОСОБА_11 мають право на користування тим приміщенням, яке надавалось їм у встановленому законом порядку бувшим роботодавцем.

Трудовими відносинами з ТзОВ «Львівавтокомплектаація», який є власником гуртожитку, позивачі не пов'язані і на обліку у нього по покращенню житлових умов не перебувають.

Доводи апеляційної скарги про те, що правомірність проживання позивачів у кімнаті НОМЕР_1 підтверджується різними листами-відповідями ТзОВ «Львівавтокомплектація» по заявах ОСОБА_11 не заслуговують на увагу.

Акт № 243 від 13.04.2010р., в якому вказано, що ОСОБА_11 дійсно проживає в кімнаті НОМЕР_1 вказаного гуртожитку разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_12 без реєстрації та Інвентаризаційний акт від 20.09.2010р., у якому вказано, що ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_12 проживають в кімнаті НОМЕР_1 гуртожитку лише засвідчили факт проживання вказаних осіб у кімнаті НОМЕР_1 на дату складання актів, проте не підтверджують правомірність заселення їх у цю кімнату та не узаконюють їх проживання в цій кімнаті.

Листи-відповіді адміністрації ТзОВ «Львівавтокомплектація» по заявах ОСОБА_11 також не підтверджують згоду підприємства на користування позивачами кімнатою НОМЕР_1 та визнання за ними права на користування ще двома кімнатами НОМЕР_2 та НОМЕР_3.

З врахуванням наведеного, суд правильно прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову про визнання за позивачами права на користування кімнатами НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 в гуртожитку по АДРЕСА_1.

З огляду на вказане суд правильно прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог позивачів ОСОБА_11 про визнання недійсним ордеру № 229 від 29 серпня 2013р., виданого на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ТзОВ «Львівавтокомплектація» та ТзОВ «Львівські автобусні заводи» на ім'я ОСОБА_5 на право заселення кімнати АДРЕСА_1 на склад сім'ї 4 особи: ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_7, ОСОБА_17 (а.с. 179 т.1), оскільки процедура видачі ордеру була дотримана і власник гуртожитку вправі був розпорядитись своєю власністю шляхом надання належного йому житла сім'ї Ковальчука-Попович.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив у позові в частині визнання недійсним ордеру № 200 від 20.10.2010р. виданого ТзОВ «Львівавтокомплектація» відповідачам ОСОБА_14, ОСОБА_7 та ОСОБА_15 в частині заселення кімнат АДРЕСА_2, оскільки не врахував рішення Франківського районного суду м. Львові від 27.06.2013р., яким було визнано недійсним ордер № 200 від 20.10.2010р. в частині надання сім'ї ОСОБА_15 кімнати НОМЕР_1, не заслуговують на увагу, оскільки зазначене рішення суду від 27.06.2013р. не створює юридичних наслідків для визначення правомірності видачі ордеру на кімнати НОМЕР_2 та НОМЕР_3, оскільки житлові права позивачів ОСОБА_11 цим ордером не порушені, кімнати НОМЕР_2 та НОМЕР_3 їм ніколи у встановленому законом порядку не надавались.

Враховуючи, що суд першої інстанції повно і правильно встановив фактичні обставини справи, застосував закон, який поширюється на зазначені правовідносини, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку про те, що судом при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які є підставами для скасування рішення суду, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_11, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 03 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуючий Т.Г. Мусіна

Судді: І.В. Бермес

Р.В. Савуляк