Ухвала суду № 53421905, 10.11.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 453/573/15 Головуючий у 1 інстанції: Ясінський Ю.Є.

Провадження № 22-ц/783/6618/15 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.,

секретаря Симець В.І.,

з участю відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 04 серпня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Ложовської Йоанни Євгенівни, про визнання договору дарування недійсним,-

встановила:

Оскаржуваним рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 04 серпня 2015 року у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, приватного нотаріуса Ложовської Йоанни Євгенівни, про визнання договору дарування 7/8 частин ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1 з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, посвідченого приватним нотаріусом Ложовською Йоанною Євгенівною 30 листопада 2006 року, зареєстрованого в реєстрі за № 493, недійсним - відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, вважає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведено обставини, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що покійна ОСОБА_7 укладаючи договір дарування мала на меті отримати від відповідача необхідну допомогу та догляд, відтак не мала наміру дарувати будинок, що свідчить про укладення договору під впливом помилки, а саме остання помилилася щодо правової природи цього правочину, прав та обов»язків сторін, оскільки вважала що укладає договір довічного утримання, відповідно до умов якого інша сторона договору зобов»язується здійснювати постійний догляд та утримання, а право розпорядження нерухомим майном перейшло б до відповідачки ОСОБА_2 лише після смерті ОСОБА_7

Таким чином, ОСОБА_7 даруючи свій будинок, як особа похилого віку, яка є інвалідом, за станом здоров»я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погоджувалась на передачу нерухомого майна у власність відповідачці ОСОБА_2 лише за умови довічного утримання, й укладаючи спірний договір помилилася щодо правової природи правочину, прав та обов»язків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачкою ОСОБА_2

Просить скасувати рішення Сколівського районного суду Львівської області від 04 серпня 2015 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечили, просять рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач ОСОБА_4 викликався в судове засідання та не з»явився, повідомлення про вручення поштового відправлення повернулось в суд за закінченням терміну зберігання (т. 2 а.с. 39).

Представник позивача ОСОБА_5 та третя особа приватний нотаріус Ложовська Й.Є., будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення їм поштових відправлень (т. 2 а.с. 36, 38), в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явилися.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення відповідача та її представника на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скаргане підлягає до задоволення виходячи з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, зазначений законами України.

Статтями 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог районний суд виходив з того, що дарувальник ОСОБА_7 за життя не заявляла вимоги про розірвання договору дарування, право на яке їй було роз»яснено приватним нотаріусом при нотаріальному посвідченні договору.

Крім цього суд зазначив, що з позовом звернувся ОСОБА_4 (син померлого ОСОБА_8.) в особі уповноваженого представника адвоката ОСОБА_5, який не є ні стороною оспорюваного договору дарування, ні власником будинку, розташованого в АДРЕСА_1, а тому наявні та встановлені факти не дають підстави вважати, що оскаржуваним правочином порушено права позивача.

Виходячи з наявних матеріалів справи, вимог закону та встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується із оскаржуваним рішенням враховуючи таке.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регулює конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права подання позову про визнання недійсним договору дарування, позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивач по справі ОСОБА_4 є сином ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року та, відповідно внуком ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року (т. 1, а.с. 70, 108).

Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 383630 від 16.04.2003 року за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на 7/8 частин будинку в АДРЕСА_1, підстава виникнення права власності рішення Сколівського районного суду Львівської області від 28 січня 2003 року (т. 1, а.с. 104).

Власником решта 1/8 частини будинку АДРЕСА_1, на підставі вказаного вище рішення Сколівського районного суду Львівської області від 28 січня 2003 року, був ОСОБА_8 (т. 1, а.с. 103).

Згідно договору дарування від 30 листопада 2006 року ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар 7/8 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1 з приналежними до нього господарськими будівлями і спорудами (т. 1, а.с. 102).

Даний договір 30 листопада 2006 року посвідчений Ложовською Йоанною Євгенівною, приватним нотаріусом Сколівського районного нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 493.

В подальшому, рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 26 травня 2011 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14.06.2012 року, по цивільній справі № 2-47/2011 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про припинення права на частку, припинено право ОСОБА_8 на 1/8 ідеальних часток житлового будинку, надвірних споруд, будівель та відповідно до даної частки на земельну ділянку в АДРЕСА_1 з виплатою ОСОБА_8 за його 1/8 ідеальних часток житлового будинку, надвірних споруд, будівель в розмірі 29 582 грн. 00 коп. та 1/8 частку земельної ділянки площею 0,125 га. в розмірі 13 101 грн., всього 42 683 грн. (т. 1 а.с. 72-73, 116-117).

Звертаючись із позовною заявою представник позивача покликається на те, що договір дарування 7/8 частин житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_1 укладений під впливом помилки.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом.

Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 5.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК) мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона мала істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно із ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Виходячи з положень ст. ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування

Разом з тим, як вбачається з п. 6 оскаржуваного договору дарування, сторонам договору роз»ясненно зміст ст.ст. 377, 717, 721, 722, 727, 728 ЦК України та ст. 120 ЗК України, які регулюють права, обов»язки сторін, правові наслідки прийняття дарунка, порядок та строки розірвання договору дарування.

Пунктом 8 договору дарування визначено, що сторони свідчать без будь-яких застережень про те, що зміст договору точно відповідає їхнім намірам, на підтвердження чого на договорі наявні підписи сторін - дарувальника ОСОБА_7 та обдаровуваної - ОСОБА_2, що є свідченням того, що вони дійшли згоди стосовно предмету договору і кожна із сторін однаково розуміє значення, умови та його правові наслідки.

Покійна ОСОБА_7 за життя, як сторона договору, не оспорювала договору дарування 7/8 житлового будинку, при цьому, право на розірвання договору на вимогу дарувальника їй було роз»яснено приватним нотаріусом при посвідченні оспорюваного договору.

Таким чином, судова колегія приходить переконання, що місцевим судом при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову правильно встановлено обставини, за яких оспорюваний договір дарування відповідав внутрішній волі дарувальника, яка протягом життя не вважала, що її права порушено укладенням спірного договору, інші доводи апелянта, який між тим не був стороною оспорюваного правочину, не можуть вважатися помилкою в розумінні ст.ст. 203, 229, 717 ЦК України, у зв'язку із чим в апеляційного суду відсутні правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Покликання апелянта на інші судові рішення по справі, судова колегія не приймає до уваги оскільки такі не є предметом оскарження у даній справі та фактично зводяться до незгоди апелянта з такими.

Оцінюючи зібрані по справі докази, у тому числі і покази свідків, суд дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та дав їм належну оцінку.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5відхилити.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 04 серпня 2015 року- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: Ю.Р. Мікуш

О.Ф. Павлишин