Рішення № 53419495, 12.11.2015, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/5242/15-ц

2/310/3249/15

РІШЕННЯ

Іменем України

12 листопада 2015 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

у складі: головуючого - судді Пустовіт З.П.

при секретарі: Гоноболіній О.І.

з участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року позивач звернувся до Бердянського міськрайонного суду із зазначеним позовом до відповідача, який уточнив у червні 2015 року, в обґрунтування якого послався на те, що 03 червня 2013 року ОСОБА_4 за усним договором позики під розписку позичила у нього 75000 доларів СМША, що на 27.05.2015 року відповідно до офіційного курсу НБУ гривні до долара США (21,423473 грн. за 1 долар США) становить 1606760,00 грн. Також відповідно до умов договору та розписки, ОСОБА_4 зобовязалася виплачувати винагороду 3% від суми основного боргу, що становить 2250 доларів США (75000 х 3%= 250) на місяць або 48202 грн. З липня 2013 року відповідач взяті на себе зобовязання виконувала не в повному обсязі, так як за липень 2013 року не доплатила йому 150 доларів США, що становить 3213 грн. У грудні 2013 року ОСОБА_4 не доплатила 250 доларів США, що становить 5356 грн., у лютому 2014 року не доплатила 550 доларів США, що становить 11783 грн. Таким чином заборгованість по сплаті винагороди з липня 2013 року по лютий 2014 року включно складає 1050 доларів США, або 22495 грн. З березня 2014 року по теперішній час ОСОБА_4 винагороду за користування його коштами перестала сплачувати взагалі, таким чином, з березня 2014 року по травень 2015 року включно заборгованість по сплаті винагороди за 15 місяців складає 33750 доларів США, що становить 723042 грн., тому заборгованістьі ОСОБА_4 по сплаті винагороди за користування його коштами складає 745537 грн., а загальна сума боргу на 01.06.2015 року становить 2352397 грн., з яких 1606760 грн. - основна сума боргу, 745537 грн.- заборгованість по сплаті винагороди. На його неодноразові звернення про повернення боргу ОСОБА_4 не реагує, відмовляється повертати кошти позики та провокує конфліктні ситуації з метою не повертати йому борг.

У вересні 2015 року до початку розгляду по суті відповідач звернулася до ОСОБА_1 із зустрічною позовною заявою, в якій просила визнати недійсним договір позики, укладений між нею та ОСОБА_1, оформлений розпискою від 03.06.2015 року, посилаючись на відсутність у ньому графіку погашення, який є істотною умовою договору. Крім цього, одночасно з зустрічним позовом подала до суду заяву від 16.09.2015 року про відстрочку та розстрочку судового рішення, в якому, в разі задоволення позову ОСОБА_1, просила відстрочити його виконання до повноліття сина, ОСОБА_5, тобто до 18.02.2023 року та розстрочити його виконання, стягуючи рівними сумами на рік, починаючи з 18.02.2023 року.

Проте згодом, у судовому засіданні 15 жовтня 2015 року, від представника відповідача надійшла письмова заява про залишення зустрічного позову ОСОБА_4 без розгляду на підставі ст.207 ЦПК України, яка ухвалою суду від 15.10.2015 року була задоволена.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги повністю, просили задовольнити. При цьому позивач додатково пояснив, що за усною домовленістю, про що не було відображено в розписці, ОСОБА_4 обіцяла йому повертати основну суму боргу один раз на рік рівними частками на протязі 3-х років по 25000 доларів США, тому і зазначено в розписці, що розмір винагороди 3% щомісячно залежно від суми залишку. Проте позику вона взагалі не погашала, а винагороду сплачувала частково до березня 2014 року, після чого припинила взагалі. Представник позивача доповнив, що у ОСОБА_1 виникло право вимагати дострокового повернення суми позики, бо позичальник перестала виконувати свої зобовязання за договором позики. При цьому, на даний час робить усе, щоб кошти не повертати: будинок оформила на неповнолітнього сина. Крім цього, відповідач займається бізнесом, пасажирськими перевезеннями, тиому щоденно отримує пристойний дохід та в змозі виконувати зобовязання.

Представник відповідача за договором ОСОБА_3 спочатку позов не визнавав, пізніше погодився з тим, що у ОСОБА_4 виникли зобовязання по сплаті щомісячної винагороди, які є похідними від основного зобовязання за договором позики, проте просив суд у рішенні вирішити заяву відповідача про розстрочку та відстрочку виконання рішення.

Заслухавши позивача, його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши в сукупності обставини та надані докази, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом установлено, що 03 червня 2013 року ОСОБА_4 позичила у ОСОБА_1 75000,00 доларів США та зобовязалася повернути борг до 01.06.2016 року.

Крім цього, за користування коштами зобовязалася сплачувати 3% (три) в місяць від фактичної суми залишку до повного погашення. У випадку порушення умов договору зобовязувалася розрахуватися належним їй рухомим або нерухомим майном. В якості основного завдатку надає автобуси, які придбані нею та оформлені на її імя, які зобовязалася не відчужувати без письмової згоди ОСОБА_1

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Наявність оригіналу розписки у ОСОБА_1 свідчить про те, що він позичив відповідачу ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 75000,00 доларів США, що в еквіваленті на час звернення до суду становлять 1606760,00 грн.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6 - 63 цс 13, яка, згідно зі ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для усіх судів України.

Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судом встановлено, що відповідач свої щомісячні зобовязання по виплаті винагороди в розмірі 3% від суми, що складає розмір позики, оскільки вона її не повертала в добровільному порядку, виконувала не в повному розмірі. Як вбачається з самої позовної заяви та наведених у ній розрахунках, проти чого не заперечував представник відповідача, за період з липня 2013 року по лютий 2014 року включно відповідач не доплатила позивачу 1050 доларів США, або 22495 грн. за офіційним курсом НБУ на час звернення до суду 21,423473 грн. за 1 долар США.

Крім цього, з березня 2014 року по теперішній час ОСОБА_4 винагороду за користування коштами не сплачувала взагалі, таким чином, з березня 2014 року по травень 2015 року включно заборгованість по сплаті винагороди за 15 місяців складає 33750 доларів США, що становить 723042 грн.

Відповідно до ст.1052 ЦК України, у разі невиконання позичальником обовязків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Як вбачається з умов договору позики, позичальник ОСОБА_4 зобовязувалася в разі порушення умов договору розрахуватися з ОСОБА_1 належним їй нерухомим чи рухомим майном, однак, переставши з березня 2014 року виконувати свої щомісячні зобовязання по виплаті винагороди за користування коштами, до теперішнього часу цього не зробила і кошти не повернула.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову і стягненні з відповідача в національній валюті, відповідно до положень ст.99 Конституції України, ст.ст.192, 533 ЦК України, суми основного боргу в розмірі 1606760,00 грн., заборгованості по виплаті винагороди за користування коштами в розмірі 745537,00 грн., а всього 2352297,00 грн.

Представником відповідача до суду подано заяву, в якій він просив, в разі задоволення позову, відстрочити виконання рішення суду до повноліття сина відповідача, ОСОБА_5, тобто до 18.02.2023 року, та розстрочити його виконання, стягуючи рівними сумами на рік, починаючи з 18.02.2023 року, долучивши в її обґрунтування копію свідоцтва про смерть чоловіка відповідача, ОСОБА_6, який помер 17.09.2010 року, та копію свідоцтва про народження сина.

Так, дійсно, статтею 217 ЦПК України передбачена можливість визначити порядок виконання рішення, надання відстрочки або розстрочки, про що судом зазначається в рішенні.

Позивач та його представник категорично заперечували проти відстрочення та розстрочення виконання рішення, посилаючись на те, що ОСОБА_4 отримувала кошти в позику через три роки після смерті чоловіка, тому ці обставини на той час вже існували, крім цього, вона займається бізнесом та має високий щоденний дохід.

На тверде переконання суду, підстав для відстрочки і розстрочки виконання рішення суду наразі немає, оскільки відсутні обставини, які можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення, передбачені ст.ст.373 ЦПК України, ст.33 Закону України «Про виконавче провадження», бо сама відповідач у розписці, виданій ОСОБА_1, вказує про можливість повернення позики за рахунок належного їй рухомого та нерухомого майна, тому заява задоволенню не підлягає.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 3654,00 грн.

Керуючись ст.ст.3, 10,11, 57-60, 62, 64, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 192, 202, 207, 533, 1046- 1048, 1050, 1052 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) суму коштів за договором позики від 03 червня 2013 року в розмірі 2352297,00 (два мільйона триста пятдесят дві тисячі двісті девяносто сім) гривень, з яких: 1606 760,00 (один мільйон шістсот шість тисяч сімсот шістдесят) гривень - основна сума позики, 745 537,00 ( сімсот сорок пять тисяч пятсот тридцять сім) гривень - винагорода за користування коштами.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3654,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяОСОБА_7