Ухвала суду № 53417242, 10.11.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/19970/15-ц

Провадження № 2/760/8247/15

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

10 листопада 2015 року м. Киї

Суддя Солом'янського районного суду м. Києва Шевченко Л. В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Київгаз», про захист прав споживачів,

в с т а н о в и в:

06.11.2015 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Київгаз», про захист прав споживачів.

Позовна заява не відповідає вимогам, встановленим статтею 119 ЦПК, зокрема, щодо сплати судового збору; викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.

У пункті 7 постанови № 2 від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що «позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам статті 119 ЦПК. У зв'язку з цим суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладенні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину».

Звертаючись до суду, позивач свої вимоги обґрунтовує як нормами Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», так і Законом України «Про захист прав споживачів».

Посилаючись на норми Закону України «Про захист прав споживачів», позивач з урахуванням вимог цього Закону не виклав обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, та не зазначив доказів, що підтверджують кожну обставину, а саме, які норми Закону України « Про захисти прав споживачів» були порушені відповідачем, коли саме та в який спосіб; відсутнє посилання на докази, якими підтверджується порушення норм цього Закону щодо позивача; який спосіб захисту, передбачений саме цим Законом, просить обрати позивач, оскільки він регулює різні підстави та форми захисту; якщо позивач просить захисти його порушене право на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», то позовна заява має містити вимоги про спосіб захисту порушеного права, передбаченого саме цим Законом.

Враховуючи принцип диспозитивності, суд обмежений у можливості виявляти свою ініціативу. Суд зобов'язаний вирішувати спори лише в межах заявлених фізичними чи юридичними особами вимог і на підставі поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів. Таким чином, суд обмежений у праві витребувати докази щодо розміру заборгованості у судовому засіданні.

Крім цього, частина п'ята статті 119 ЦПК передбачає, що до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору є Закон України «Про судовий збір». Отже, посилання позивача на пункт 10 статті 4 Декрету КМУ «Про державне мито» як на підставу звільнення її від сплати судового збору, є безпідставним.

З 01.09.2015 Закон України «Про судовий збір» діє у новій редакції. Із статті 5 цього Закону, яка визначає пільги щодо сплати судового збору, виключено пункт, який встановлював, що від сплати судового збору звільняються споживачі за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав.

Отже, з 01.09.2015 позови споживачів оплачуються судовим збором за ставками, встановленими Законом.

Подаючи позов, позивач зазначив, що він звільнений від сплати судового збору відповідно до статті 24 Закону України «Про захист прав споживачів» та пункту 10 статті 4 Декрету КМУ «Про державне мито».

Однак, стаття 24 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачає підстав звільнення від сплат судового збору, таке право споживача закріплене в частині третій статті 22 вищезазначеного закону.

Так, частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка діє з 01.11.2011, визначає, що «споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав».

Тобто, на день подання позову про захист прав споживачів діють нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному регулюють питання оплати судового збору.

Згідно з статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах застосуванню підлягають положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Як зазначалося вище, Закон України «Про судовий збір» у редакції, що діє з 01.09.2015, виключив споживачів з переліку пільгової категорії осіб, які звільняються від сплати судового збору.

Таким чином, позивачу належить сплатити судовий збір у встановленому Законом розмірі.

Позивач додав до позовної заяви квитанцію № 1 від 04.11.2015 про сплату судового збору в розмірі 40 грн.

Однак, відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору складає 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, тобто 487,20 грн.

Таким чином, позивачу належить доплатити судовий збір у розмірі 447,20 грн. Реквізитами для сплати судового збору є: розрахунковий рахунок №31212206700010, утримувач коштів ГУДКСУ у Солом'янському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38050812, банк отримувача: ГУ ДК у м. Києві, код банку отримувача (МФО) 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу 22030001; 050, «судовий збір».

Згідно з частиною першою статті 121 ЦПК «суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали».

Враховуючи вищезазначене, позовну заяву належить залишити без руху, встановивши спосіб усунення недоліків шляхом подання нової, належним чином оформленої, позовної заяви, а також належного доказу сплати судового збору.

Керуючись статтями 119, 121 ЦПК, суддя

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Київгаз», про захист прав споживачів - залишити без руху.

Надати строк для усунення недоліків - три дні з дня отримання копії ухвали.

Роз'яснити, що у разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Л. В. Шевченко