Постанова № 53410303, 10.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2015 р. Справа№ 910/15645/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ільєнок Т.В.

суддів: Мартюк А.І.

Яковлєва М.Л.

при секретарі

судового засідання: Грабенко В.А.

за участі представників сторін:

позивач Латишева І.В. - дов. №15-8-1/5078 від 30.12.14;

відповідач Мухін А.М. - дов.№3-131100/17914 від 21.09.15

розглянувши матеріали

апеляційної скарги

Публічного акціонерного товариства "Банк

"Фінанси та Кредит"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2015

у справі № 910/15645/15 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Державне підприємство спеціального зв'язку

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Банк

"Фінанси та Кредит"

про зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач Державне підприємство спеціального зв'язку звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про зобов'язання вчинити певні дії.

08.07.2015 року через загальний відділ діловодства суду першої інстанції від позивача в порядку ст. 22 ГПК України надійшла Заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій він просив зобов'язати ПАТ "Банк "Фінанси і Кредит" виконати Платіжні доручення на загальну суму 742 000,00 грн., тобто договірні зобов'язання по Договору на розрахунково-касове обслуговування від 21.05.2007 № 065-07/АНВ, а саме: перерахувати з поточного рахунку Державного підприємства спеціального зв'язку відкритому в ПАТ "Банк "Фінанси і Кредит" грошові кошти згідно з платіжними дорученнями № 160 від 21.05.2015 на суму 240 000,00 грн., № 161 від 21.05.2015 на суму 240 000,00 грн., № 162 від 21.05.2015 на суму 245 000,00 грн. та № 163 від 03.06.2015 на суму 17 000,00 грн. про сплату ПДВ до державного бюджету на рахунок, що зазначений у вказаних платіжних дорученнях та стягнути з ПАТ "Банк "Фінанси і Кредит" на користь Державного підприємства спеціального зв'язку пеню за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 43 561,15 грн. (з них 8 908,15 грн. по платіжним дорученням №№ 125-128 від 03.03.2015 і №№ 5-6 та 130 від 04.03.2015 та 34 653,00 грн. за платіжні доручення №№ 160-162 від 21.05.2015 і № 163 від 03.06.2015) і проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3 572.15 грн. (з них 723,96 грн. по платіжним дорученням №№ 125-128 від 03.03.2015 і №№ 5-6 та 130 від 04.03.2015 та 2 848,19 грн. за платіжні доручення №№ 160-162 від 21.05.2015 і № 163 від 03.06.2015). та інфляційні втрати за червень у розмірі 2 900.00 грн.. Вказану Заяву про збільшення розміру позовних вимог судом першої інстанції було прийнято, подальший розгляд цієї справи здійснювався з врахуванням даної Заяви.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 № 910/15645/15 позов Державного підприємства спеціального зв'язку задоволено частково, зобов'язано ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" перерахувати з поточного рахунку Державного підприємства спеціального зв'язку відкритого в ПАТ "Банк "Фінанси і Кредит" грошові кошти згідно з Платіжними дорученнями № 160 від 21.05.2015 на суму 240 000 грн. 00 коп., № 161 від 21.05.2015 на суму 240 000 грн. 00 коп., № 162 від 21.05.2015 р. на суму 245 000 грн. 00 коп. та № 163 від 03.06.2015 на суму 17 000 грн. 00 коп. про сплату ПДВ до державного бюджету на рахунок, зазначений у вказаних платіжних дорученнях; стягнути з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Державного підприємства спеціального зв'язку пеню у розмірі 34 653,00 грн., 3% річних у розмірі 2 848,19 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 900,00 грн., в іншій частині позову відмовлено, як заявленого необґрунтовано.

Не погоджуючись з прийнятим Рішенням, відповідач ПАТ "Банк "Фінанси і Кредит" звернувся до Київського апеляційного господарського суду із скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 № 910/15645/15 скасувати частково «в частині стягнення пені, процентів за користування чужими коштами та інфляційних нарахувань».

Під час судового засідання від 22.09.2015 представником відповідача було надано Заяву від 22.09.2015, за якою він просив «у позові Державного підприємства спеціального зв'язку до АТ "Банк "Фінанси та Кредит" щодо зобов'язання вчинити дії відмовити повністю».

Колегією суддів під час судового засідання від 22.09.2015 представнику банка було поставлено питання про уточнення апеляційних вимог? На вказане запитання ним було надано колегії суддів відповідь: «прошу скасувати оскаржуване рішення в повному обсязі, а не лише в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат», що зафіксовано Протоколом судового засідання від 22.09.2015.

Під час останнього судового засідання від 10.11.2015 представником банку було повторно уточнено апеляційні вимоги, за якими він просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 № 910/15645/15 повністю та прийняти нове судове рішення, за яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач у своєму Відзиві на апеляційну скаргу від 14.09.2015 № 15-10/3691 та Доповненні до Відзиву від 03.11.2015 № 15-10/4425 просить колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 № 910/15645/15 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Ухвалою КАГС від 14.08.2015 № 910/15645/15 порушено апеляційне провадження за скаргою відповідача та призначено судове засідання (колегія суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Тарасенко К.В., Яковлєва М.Л.).

За Розпорядженням секретаря судової палати КАГС від 22.09.2015 у зв'язку з виходом з відпустки судді Куксова В.В., який входить до постійного складу судової колегії, склад колегії суддів змінено, для розгляду даної справи було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді Куксов В.В., Яковлєв М.Л..

За Ухвалою КАГС від 22.09.2015 № 910/15645/15 прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження колегією суддів у складі: головуючої судді Ільєнок Т.В., суддів: Куксова В.В., Яковлєва М.Л..

За Розпорядженням заступника голови КАГС від 10.11.2015 в зв'язку із перебуванням судді Куксова В.В. у черговій відпустці, склад колегії суддів змінено, для розгляду даної справи було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді: Мартюк А.І., Яковлєв М.Л..

За Ухвалою КАГС від 10.11.2015 № 910/15645/15 прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження колегією суддів у складі: головуючої судді Ільєнок Т.В., суддів: Мартюк А.І., Яковлєва М.Л..

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу відповідач ПАТ "Банк "Фінанси і Кредит" залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 по даній справі залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21.05.2007 між Державним підприємством спеціального зв'язку (Клієнт) та ТОВ Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", (Банк) було укладено Договір на розрахунково - касове обслуговування №065-07/АНВ, відповідно до умов якого Банк відкриває Клієнту поточний рахунок у національній валюті №26003003221101 і (або) поточні рахунки в іноземній валюті: №26003003221101 в доларах, №26003003221101 в євро та зобов"язується здійснювати його розрахунково - касове обслуговування, а Клієнт зобов"язався оплачувати послуги Банку згідно Тарифів Банку в порядку і на умовах, визначених Договором.

Відповідно до п.2.1 Договору Банк здійснює розрахунково - касове обслуговування Рахунку в операційний день Банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами.

Згідно з п.2.2 Договору списання Банком грошових коштів з Рахунку здійснюється за дорученням Клієнта або без його доручення у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Підпунктом 3.3.2 Договору передбачено, що Банк зобов"язується вести комплексне розрахунково - касове обслуговування Рахунку та виконувати за дорученням Клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами. Надання інших послуг, що безпосередньо не відносяться до розрахунково - касового обслуговування (кредитування, операції з цінними паперами, факторинг, лізинг та інші операції), здійснюються на підставі окремих договорів, укладених між Банком і Клієнтом.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов"язань за Договором, Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

У п.8.1 Договору визначено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє протягом невизначеного строку.

Сторонами по даній справі неодноразово були укладені Додаткові угоди до Договору на розрахунково - касове обслуговування №065-07/АНВ від 21.05.2007. Так, Додатковою угодою №065-07/АНВ від 23.05.2007 Банк зобов"язався проводити розрахункове обслуговування Клієнта з використанням системи електронних платежів "Клієнт - Банк", тобто проводити розрахункові операції за дорученням Клієнта з використанням розрахункових документів в електронній формі, які передаються каналами електронного зв"язку на умовах, передбачених Договором.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначав, що у період з 03.03.2015 по 04.03.2015 ним були подані платіжні доручення №125 на суму 130 244 грн. 59 коп., №126 на суму 496 692 грн. 35 коп., №127 на суму 651 грн. 22 коп., №128 на суму 2 483 грн. 46 коп., №5 на суму 32 879 грн. 74 коп., №06 на суму 18 298 грн. 65 коп., №130 на суму 255 грн. 89 коп., проте платіжні доручення були виконані Банком з простроченням. Крім того, 21.05.2015 та 03.06.2015 позивачем подано на виконання платіжні доручення №160 про перерахування ПДВ до держбюджету 240 000 грн. 00 коп., №162 на суму 245 000 грн. 00 коп., №163 на суму 17 000 грн. 00 коп., які не було виконано Банком з невідомих причин. Таким чином, позивач просив суд першої інстанції зобов'язати ПАТ "Банк "Фінанси і Кредит" перерахувати з поточного рахунку Державного підприємства спеціального зв'язку в ПАТ "Банк "Фінанси і Кредит" грошові кошти згідно з платіжними дорученнями № 160 від 21.05.2015 на суму 240 000 грн. 00 коп., № 161 від 21.05.2015 на суму 240 000 грн. 00 коп., № 162 від 21.05.2015 на суму 245 000 грн. 00 коп. та № 163 від 03.06.2015 на суму 17 000 грн. 00 коп. про сплату ПДВ до державного бюджету на рахунок, що зазначений у вказаних платіжних дорученнях, та стягнути з ПАТ "Банк"Фінанси і Кредит" пеню за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 43 561 грн. 15 коп., 3% річних в розмірі 3 572 грн. 15 коп. та інфляційні втрати у розмірі 2 900 грн. 00 коп..

Судом першої інстанції встановлено, що 20.03.2015 позивачем на адресу відповідача була надіслана Претензія № 10/34-1315 з вимогою виконати названі платіжні доручення на перерахування грошових коштів, а також перерахувати пеню і 3% річних, яка залишена без відповіді і виконання.

Враховуючи вищенаведене, місцевий господарський суд, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України визначено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 21.05.2015 по 03.06.2015 позивачем через систему "Клієнт - Банк" були подані відповідачу платіжні доручення на перерахування грошових коштів № 160 від 21.05.2015 на суму 240 000 грн. 00 коп., № 161 від 21.05.2015 на суму 240 000 грн. 00 коп., № 162 від 21.05.2015 на суму 245 000 грн. 00 коп. та № 163 від 03.06.2015 на суму 17 000 грн. 00 коп., які було отримано Банком в той же день, проте залишені без виконання, що не заперечувалось представником відповідача в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем неодноразово були надіслані на адресу відповідача Листи №10/34-2314 від 02.06.2015, №10/34-2347 від 04.06.2015 з вимогою підтвердити, що вищезазначені платіжні доручення мають статус відправлених в банк, але не проведені та чекають подальшого виконання, проте вказані Листи також залишені без відповіді і виконання.

Як вбачається з Виписки по рахунку позивача, станом на 03.06.2015 року на рахунку Державного підприємства спеціального зв'язку знаходяться грошові кошти в розмірі - 742 837 грн. 32 коп..

Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка, зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом, за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. (ст. 1068 Цивільного кодексу України)

Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. (ст. 1074 Цивільного кодексу України )

Відповідно до п. 7.1.2. ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Пунктом 1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до ст. 8 вказаного Закону, банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Пунктом 8.4 ст.8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов'язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки. (ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Пунктом 1.12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 встановлено, що банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання/стягнення коштів з рахунка клієнта банку в установлений законодавством України термін, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов'язаний: узяти розрахунковий документ платника/стягувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини; ужити заходів для відновлення своєї платоспроможності. Платник/стягувач, отримавши повідомлення банку, для забезпечення своїх прав щодо розрахунків може вжити заходів відповідно до законодавства України.

Підпунктом 3.3.2 Договору передбачено, що Банк зобов"язується вести комплексне розрахунково - касове обслуговування Рахунку та виконувати за дорученням Клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами. Надання інших послуг, що безпосередньо не відносяться до розрахунково - касового обслуговування (кредитування, операції з цінними паперами, факторинг, лізинг та інші операції), здійснюються на підставі окремих договорів, укладених між Банком і Клієнтом.

Згідно зі ст. 1066 Цивільного кодексу України, банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму". Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми. (ч. 2 ст. 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність")

Судом першої інстанції встановлено, що станом на час звернення до місцевого господасрького суду з позовною заявою, подані позивачем на виконання до Банку розрахункові документи не були повернуті останньому та залишилися невиконаними Банком.

З огляду на вищевикладене, за оцінкою господарського суду, банк, не виконуючи платіжні доручення клієнта без поважних причин, порушив норми чинного законодавства, зокрема, ст.1068 ЦК України, п.8.4 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", умови Договору та права Клієнта банку.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги позивача про зобов'язання ПАТ "Банк "Фінанси і Кредит" перерахувати з поточного рахунку Державного підприємства спеціального зв'язку в ПАТ "Банк "Фінанси і Кредит" грошові кошти згідно з платіжними дорученнями № 160 від 21.05.2015 на суму 240 000 грн. 00 коп., № 161 від 21.05.2015 на суму 240 000 грн. 00 коп., № 162 від 21.05.2015 на суму 245 000 грн. 00 коп. та № 163 від 03.06.2015 на суму 17 000 грн. 00 коп. про сплату ПДВ до державного бюджету на рахунок, що зазначений у вказаних платіжних дорученнях, є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню, посилаючись на те, що відповідачем, в свою чергу, не доведено належними засобами доказування в розумінні ст.ст. 33, 34, 36 ГПК України неможливості виконання розпоряджень Державного підприємства спеціального зв'язку про перерахування грошових коштів на момент їх подання до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Серед іншого, позивач також просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочення з 04.03.2015 по 17.03.2015 у розмірі 8 908 грн. 15 коп. та пеню за загальний період прострочення з 22.05.2015 року по 08.07.2015 року у розмірі 34 653 грн. 00 коп.. З приводу наведених вимог місцевим господарським судом відзначено наступне.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов"язань за Договором, Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Статтею 32.2 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання відповідачем його зобов'язання по перерахуванню грошових коштів на підставі платіжних доручень № 160 від 21.05.2015 на суму 240 000 грн. 00 коп., № 161 від 21.05.2015 на суму 240 000 грн. 00 коп., № 162 від 21.05.2015 на суму 245 000 грн. 00 коп. та № 163 від 03.06.2015 на суму 17 000 грн. 00 коп. з 22.05.2015 року по 08.07.2015 року у розмірі 34 653 грн. 00 коп. вважає, що оскільки право на стягнення з Банка суми пені за порушення строків виконання доручення клієнта на переказ передбачено чинним законодавством України, а заявлена позивачем сума пені не перевищує 10% від суми простроченого платежу, то позовні вимоги і в цій частині є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Що стосується вимог в частині стягнення з відповідача пені за загальний період прострочки виконання відповідачем його зобов'язання по перерахуванню грошових коштів на підставі платіжних доручень №№125-128 від 03.03.2015, №№5-6, 130 від 04.03.2015 з 04.03.2015 року по 17.03.2015 року у розмірі 8 908 грн. 15 коп., місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними засобами доказування відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 ГПК України факту пред"явлення вказаних розрахункових документів до виконання, а також періоду прострочки відповідача виконання його договірного зобов"язання.

При зверненні до суду першої інстанції позивач також просив стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочки з 04.03.2015 по 17.03.2015 у розмірі 723 грн. 96 коп. та 3% річних за загальний період прострочки з 22.05.2015 по 08.07.2015 в розмірі 2 848 грн. 19 коп..

За Постановою Верховного Суду України від 25.03.2015 №910/9232/14 встановлено, що зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка носять майново-грошовий характер.

Пунктом 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем його зобов'язання по перерахуванню грошових коштів на підставі платіжних доручень № 160 від 21.05.2015 на суму 240 000 грн. 00 коп., № 161 від 21.05.2015 на суму 240 000 грн. 00 коп., № 162 від 21.05.2015 на суму 245 000 грн. 00 коп. та № 163 від 03.06.2015 на суму 17 000 грн. 00 коп. з 22.05.2015 року по 08.07.2015 року вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі та до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 3% річних у розмірі 2 848 грн. 19 коп., як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання Відповідачем його грошового зобов'язання за загальний період з 22.05.2015 по 08.07.2015.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних за загальний період прострочки виконання відповідачем його зобов'язання по перерахуванню грошових коштів на підставі платіжних доручень №№125-128 від 03.03.2015, №№5-6, 130 від 04.03.2015 з 04.03.2015 року по 17.03.2015 року у розмірі 723 грн. 96 коп., суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними засобами доказування відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 ГПК України факту пред"явлення вказаних розрахункових документів до виконання, а також періоду прострочки відповідачем виконання його договірного зобов"язання.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період червень 2015 в розмірі - 2 900 грн. 00 коп.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов"язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання наданий позивачем, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 2 900 грн. 00 коп. за період червень 2015 року є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Позивач Державне підприємство спеціального зв'язку у доводах апеляційного оскарження наголошує на тому, висновки суду по даній справі є необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи. При цьому, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" посилається на те, що банківська система на теперішній час знаходиться у важкій ситуації, під впливом об'єктивно обумовлених негативних макроекономічних факторів, які необхідно врахувати з метою всебічного, повного дослідження обставин даної справи. Банк стверджує, що він не погоджується з розрахунком позивача в частині стягнення пені, процентів та інфляційних втрат, а тому оскаржує судове рішення в цій частині.

Позивач, заперечуючи наведені доводи апеляційного оскарження наголошує на тому, що відповідачем не виконано договірні зобов'язання за Договором на розрахунково-касове обслуговування №065-07/АНВ від 21.05.2007, в результаті чого Державне підприємство спеціального зв'язку позбавлене можливості вільно розпоряджатися коштами з поточного рахунку, що відритий в ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит". Вважає, що судом першої інстанції на законних підставах стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за неналежне виконання умов Договору на розрахунково-касове обслуговування №065-07/АНВ від 21.05.2007, укладеного між Державним підприємством спеціального зв'язку та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит". Наголошує на тому, що його розрахунки з приводу стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат перевірені судом першої інстанції, визнані обґрунтованими та арифметично вірними. До того ж, стверджує позивач, що банком як у суді першої інстанції, так і апеляційному суді, не надано жодного контррозрахунку щодо стягнення похідних вимог.

Під час судового засідання від 22.09.2015, представником відповідача було надано Заяву від 22.09.2015 за якою він просив «у позові Державного підприємства спеціального зв'язку до АТ "Банк "Фінанси та Кредит" щодо зобов'язання вчинити дії відмовити повністю».

Колегією суддів під час судового засідання від 22.09.2015 представнику банка було поставлено питання про уточнення апеляційних вимог? На вказане запитання ним було надано колегії суддів відповідь: «прошу скасувати оскаржуване рішення в повному обсязі, а не лише в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат», що зафіксовано Протоколом судового засідання від 22.09.2015.

У судовому засіданні від 10.11.2015 представником банку було повторно уточнено апеляційні вимоги, за якими він просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 № 910/15645/15 повністю та прийняти нове судове рішення, за яким відмовити в задоволенні позову, що зафіксовано Протоколом судового засідання від 10.11.2015.

В обґрунтування уточнених апеляційних вимог представник банку наголошував на тому, що відповідно до Постанови Правління Національного банку України № 612 від 17.09.2015 ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" було віднесено до категорії неплатоспроможних, а на підставі Рішення дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 171 від 17.09.2015 в ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" введено тимчасову адміністрацію з 18.09.2015 по 17.12.2015.

Відтак, за ствердженням банку, між сторонами у даній справі склались зобов'язальні правовідносини на підставі Договору на розрахунково - касове обслуговування №065-07/АНВ віж 21.05.2007, які носять майново-грошовий характер, а отже позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядженням належними йому коштами, а відповідач є боржником у спірних правовідносинах, і вказані вимоги підпадають під обмеження встановленні положеннями п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Таким чином, на думку банку, діючим законодавством заборонено задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Колегія суддів, враховуючи уточненні апеляційні вимоги скаржника, погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити про наступне.

Так, дійсно, Відповідно до Постанови Правління Національного банку України № 612 від 17.09.2015 ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" було віднесено до категорії неплатоспроможних, а на підставі Рішення дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 171 від 17.09.2015 в ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" введено тимчасову адміністрацію з 18.09.2015 по 17.12.2015.

Проте, за оцінкою колегії суддів, наведені доводи апеляційного оскарження не заслуговують на увагу, в зв'язку з тим, що жодних законодавчих обмежень у відповідності до ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» станом на дату подання позову у даній справі не існувало, оскільки оскаржуване судове рішення прийнято 14.07.2015, тобто до введення 17.09.2015 тимчасової адміністрації банку.

Слід зазначити, що позивач не позбавлений можливості захистити свої права на грошові кошти, які знаходяться на його рахунку у банку відповідача, в порядку п. 3 ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" шляхом звернення до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про продовження здійснення банком операції з перерахування спірних сум або в порядку розділу VIIІ Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у разі прийняття рішення про ліквідацію банку.

Крім того, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37, ч.ч. 1, 2 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі запровадження тимчасової адміністрації банку-боржника до закінчення строку дії зазначеної обставини, про що державний виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про таку обставину, виносить вмотивовану постанову, яка затверджується начальником або заступником начальника відділу, якому підпорядкований державний виконавець.

Згідно з п. 31 ч. 1, ч. 5 ст. 49 вказаного закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Постанова про закінчення виконавчого провадження у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника виноситься державним виконавцем не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. При цьому виконавчий документ надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Тобто, у разі прийняття рішення про ліквідацію банку відповідача право позивача на належну йому суму заборгованості, стягнуту за рішенням господарського суду міста Києва у даній справі, захищено автоматично шляхом передачі виконавчого документу до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб згідно з вимогами закону.

Аналогічна правова позиція щодо відсутності підстав для відмови для задоволенні позовних вимог у зв'язку з введенням у банку тимчасової адміністрації викладена у Постанові Вищого Господарського суду України від 01.10.2015 №910/5836/15-г.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги відповідача ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого Рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 № 910/15645/15 залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 № 910/15645/15 набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 № 910/15645/15 може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк.

Матеріали справи № 910/15645/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Т.В. Ільєнок

Судді А.І. Мартюк

М.Л. Яковлєв