Рішення № 53409725, 10.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2015Справа №910/23678/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Білої І.В.

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг»

про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 310 058,78 грн.

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін:

від позивача Пріцак І.Є. (представник за довіреністю);

від відповідача не з'явились.

В судовому засіданні 10 листопада 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Український бізнес банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Білої І.В., 04 вересня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 4867 від 28.08.2015 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг", про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 310 058,78 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.10.2013 року Банком та Позичальником було укладено Кредитний договір № 254/Ю, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі непоновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 599 760,00 грн. на придбання основних засобів та супутні витрати по ним, проте Позичальник вчасно тіло кредиту не повернув, а також не сплатив проценти, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість за вказаним правочином.

Ухвалою суду від 07.09.2015 року порушено провадження у справі № 910/23678/15, призначено розгляд справи на 06.10.2015 року.

Через відділ діловодства суду 05.10.2015 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та надання часу для ознайомлення з матеріалами справи, яке було долучено судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 06.10.2015 року від позивача надійшли для долучення до матеріалів справи документи на виконання вимог ухвали суду, які було долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 06.10.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору, а також заявив клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів. Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року судом, за клопотанням представника позивача, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено до 10.11.2015 року.

В судове засідання 10.11.2015 року представник позивача з'явився, дав усні пояснення по суті спору та підтримав позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимог ухвали не виконав, про місце та час проведення засідання був повідомлений належним чином, правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

25 жовтня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Український Бізнес Банк" (далі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" (далі - Позичальник) було укладено Кредитний договір №254/Ю(належним чином засвідчена копія договору наявна в матеріалах справи, по тексту - Договір або Кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого Банк за наявності вільних грошових коштів надає Позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі неповновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 599 760,00 грн. на придбання основних засобів та супутні витрати по ним, строком до 16 жовтня 2016 року зі сплатою 21% річних.

Відповідно до п. 4.2 Договору Позичальник зобов'язується щомісячно, не пізніше сьомого числа місяця, наступного за звітним, перераховувати на рахунок № 37393321973128 суму процентів за користування кредитом у відповідності до Договору. У разі, якщо дата погашення процентів припадає на вихідний або святковий день, то платежі у погашення заборгованості повинні бути здійснені не пізніше наступного банківського дня.

Як визначено пунктом 4.12 кредитного договору, позичальник зобов'язується забезпечити об'єм кредитових надходжень на поточний рахунок № 26005032197310, відкритий у ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК", у сумі не менше 16 600,00 гривень впродовж кожного місяця, починаючи з жовтня 2013 року.

За приписами п. 5.3 Договору Банк має право вимагати від Позичальника дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення суми кредиту, процентів, комісій, неустойок та збитків у разі, зокрема, непогашення Позичальником процентів та/або щомісячного внеску за кредитом згідно з графіком впродовж двох місяців, недотримання Позичальником умов цього Договору, виникнення у Позичальника простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами та/або комісіями за іншими кредитними договорами, укладеними з Банком. Про намір достроково розірвати кредитний договір та/або вимогу достроково погасити суму кредиту, процентів, комісій, неустойок та збитків банк письмово повідомляє позичальника. Позичальник зобов'язаний протягом 30 днів з моменту отримання письмової вимоги Банку достроково повернути кредит, сплатити проценти, комісії, неустойку, передбачені даним Договором.

При порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій (п.4.2, 4.3, 4.5) Банк має право вимагати від Позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитом (п.5.10 Договору).

Пунктом п. 8.12. кредитного договору визначено, що строк дії цього договору встановлюється з дня підписання цього договору і до повного погашення позичальником усіх зобов'язань за цим договором.

Додатковою угодою № 1 від 14.10.2014 року до кредитного договору сторони домовились внести зміни до п. 1.1. договору та викласти його наступній редакції: "Банк, за наявності вільних грошових коштів, надає позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі непоновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 599 760,00 грн. на придбання основних засобів та супутні витрати по ним строком до 16 жовтня 2016 року зі сплатою:

- у період з 25 жовтня 2013 року до 30 вересня 2014 року включно - 21 % річних;

- у період з 01 жовтня 2014 року до 16 жовтня 2016 року включно - 15 % річних".

Також, вказаною додатковою угодою сторони погодили, що відповідно до 4.6. кредитного договору, позичальник зобов'язується у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5. кредитного договору сплатити банку проценти у розмірі:

- у період з 11 липня 2013 року до 30 вересня 2014 року включно - 50 % річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення;

- у період з 01 жовтня 2014 року - 15 % річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

Додатковою угодою №2 від 04.12.2014 року до кредитного договору сторонами було викладено пункт 4.12 у наступній редакції: "Позичальник зобов'язується забезпечити об'єм кредитових надходжень на поточний рахунок № 26005032197310, відкритий у ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК", у сумі не менше 0 (нуль) гривень та 00 копійок впродовж кожного місяця, починаючи з жовтня 2013 року".

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що він належним чином виконав умови Кредитного договору, проте відповідач в порушення умов вказаного Договору допустив прострочення виконання договірних зобов'язань. Станом на 27.08.2015 року у відповідача наявна заборгованість за Кредитним договором в розмірі 310 058,78 грн., з яких: сума заборгованості за основним боргом - 289 481,73 грн., сума заборгованості за нарахованими процентами - 10 493,94 грн., сума заборгованості по сплаті пені - 8 770,72 грн., сума заборгованості за штрафами - 1 312,39 грн.

Таким чином, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" заборгованість у розмірі 310 058,78 грн.

20 липня 2015 року позивачем була направлена вимога № 3831 на адресу відповідача, в якій позивач, посилаючись на п. 5.3. Кредитного договору, вимагав протягом тридцяти днів сплатити заборгованість по кредиту, по відсоткам та пені, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 21.07.2015 р. та квитанцією про сплату поштових послуг, яка залишена без відповіді та виконання.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Кредитного договору № 254/Ю від 25.10.2013 року та додаткових угод до нього між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Кредитного договору № 254/Ю від 25.10.2013 року позивачем було видано Товариству з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" грошові кошти у розмірі 599 760,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 823_31 від 25.10.2013 року та довідкою про стан заборгованості станом на 27.08.2015 р., наданою позивачем (зазначені документи наявні в матеріалах справи).

Судом встановлено, що за умовами Договору перед Позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" утворилась заборгованість за основним боргом - 289 481,73 грн. та заборгованість за нарахованими процентами - 10 493,94 грн.

Суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів на підтвердження повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" Публічному акціонерному товариству "Український Бізнес Банк" грошових коштів за Кредитним договором та не надано доказів сплати процентів за користування такими кредитними коштами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Кредитного договору, не здійснив повернення грошових коштів в розмірі 289 481,73 грн. та не сплатив проценти в розмірі 10 493,94 грн. за користування такими кредитними коштами, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" суми заборгованості за основним боргом у розмірі 289 481,73 грн. та суми заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 10 493,94 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за простроченим основним боргом за загальний період прострочення з 05.05.2015 р. по 26.08.2015 р. у розмірі 7 591,13 грн. та пеню за простроченими процентами за загальний період прострочення з 08.04.2015 р. по 26.08.2015 р. у розмірі 1 179,59 грн.

Відповідно до ст.ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як вже суло встановлено судом, пунктом 5.10 Договору передбачено, що при порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій (п.4.2, 4.3, 4.5) Банк має право вимагати від Позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитом.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за несвоєчасне перерахування кредиту Банк сплачує Позичальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно перерахованого кредиту.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені у розмірі 8 770,72 грн., суд дійшов висновку, що він є правильним, а тому в даній частині позов підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в розмірі 310 058,78 грн.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 23 квітня 2015 року № 265 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24 квітня 2015 р. № 87, "Про початок процедури ліквідації ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Білу Ірину Володимирівну строком на 1 рік з 24 квітня 2015 року до 23 квітня 2016 року включно.

Судовий збір за позовом у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, п. 4.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України, оскільки позивач був звільнений від його сплати на підставі ст. 5 Закону України "Про судовий збір" в редакції станом на день подачі позовної заяви до суду.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" (03680, м. Київ, ВУЛИЦЯ ПРЕДСЛАВИНСЬКА, будинок 13, офіс 211, ЄДРЮОФОП 38291386), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" (83001, Донецька обл., місто Донецьк, ВУЛИЦЯ АРТЕМА, будинок 125, ЄДРЮОФОП 19388768) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основного боргу у розмірі 289 481,73 грн. (двісті вісімдесят дев'ять тисяч чотириста вісімдесят одна гривня 73 копійки), заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 10 493,94 грн. (десять тисяч чотириста дев'яносто три гривні 94 копійки), пеня в розмірі 8 770,72 грн. (вісім тисяч сімсот сімдесят гривень 72 копійки), заборгованість за штрафами - 1 312,39 грн. (одна тисяча триста дванадцять гривень 39 копіойк)

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" (03680, м. Київ, ВУЛИЦЯ ПРЕДСЛАВИНСЬКА, будинок 13, офіс 211, ЄДРЮОФОП 38291386) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, в дохід Державного бюджету України 6 201,18 грн. (шість тисяч двісті одна гривня 18 копійок) судового збору.

4. Копію даного рішення направити відповідачу у справі 910/23678/15.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 12.11.2015 року.

Суддя О.С. Комарова