Рішення № 53409694, 02.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2015Справа №910/23991/15

За позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Укрбізнесбанк» в інтересах Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг»

про стягнення 57 746,78 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Пріцак І.Є.

від відповідача: Антощук Е.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Укрбізнесбанк» звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг» про стягнення заборгованості у розмірі 57 746, 78 грн. за кредитним договором № 233Ю від 03.10.2013 р. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Як вбачається зі змісту позову, заявлена до стягнення сума складається із основної заборгованості у розмірі 55 421, 19 грн., 2 031, 49 грн. - проценти за користування кредитом та 293, 67 грн. - пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/23991/15 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05.10.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник відповідача подав клопотання про призначення експертизи щодо відповідності наявного у справі розрахунку заборгованості (по сплаті процентів за кредит та погашення основної суми боргу, нарахування пені за простроченими процентами, нарахування процентів за простроченим основним боргом) умовам укладеного кредитного договору та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту за договором; щодо відповідності методу нарахування позивачем процентів за кредитним договором від 03.10.2013 р. № 233/Ю вимогам положення про кредитування Публічного акціонерного товариства «Укрбізнесбанк та чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Розглянувши подане відповідачем клопотання, суд дійшов висновку, що наведені відповідачем для вирішення судового експерта питання є суто правовими та підлягають оцінці безпосередньо судом з урахуванням конкретних обставин справи і наявних документів та не потребують спеціальних знань.

За таких обставин, суд визнає необґрунтованим клопотання відповідача про призначення у даній справі судової експертизи та відмовляє у його задоволенні.

Також відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі № 910/23991/15 до вирішення пов'язаної х нею іншої справи № 905/2813/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг» до Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк» про визнання пунктів кредитного договору від 03.10.2013 р. № 233/Ю недійсним.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Згідно з п. 3.16. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

В той же час суд відзначає, що обставини, які мають суттєве значення для розгляду справи № 910/23991/15, суд може встановити безпосередньо в межах даної справи, а відтак - у суду відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг».

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, однак письмовий відзив на позов не надав.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 02.11.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.10.2013 р. між Публічним акціонерним товариством «Український Бізнес Банк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг» укладено кредитний договір № 233/Ю, за умовами якого позивач зобов'язався за наявності вільних грошових коштів надати відповідачу довгостроковий кредит у формі непоновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 121 800, 00 грн. на придбання основних засобів строком до 26.09.2016 р. зі сплатою 21 % річних.

Відповідно до п. 1.1. договору проценти за користування кредитом нараховуються за кожен календарний день за методом «факт/360», тобто для розрахунку використовується умовно 360 днів у році.

Відповідно до п. 4.1. договору в процесі користування кредитом відповідач зобов'язався дотримуватись принципу строковості, зворотності, платності, цільового використання та забезпеченості кредиту.

У відповідності до п.п. 4.5., 4.6. договору відповідач зобов'язався погашати кредит згідно графіком погашення, викладеним у додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною договору. У разі невиконання передбачених п. 4.5. договору зобов'язань, відповідач сплачує проценти у розмірі 50 % річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

Згідно з п. 5.3. договору позивач має право вимагати дострокового погашення суми кредиту, зокрема, у випадку недотримання відповідачем умов договору, який зобов'язаний протягом 30-ти днів з моменту отримання письмової вимоги позивача достроково повернути кредит, сплатити проценти, комісію, неустойку, передбачені договором.

14.10.202014 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору від 03.10.2013 р. № 233/Ю, відповідно до якої сторони встановили проценти за користування з кредитом з 03.10.2013 р. до 30.09.2014 р. - 21 % та з 01.10.2014 р. до 26.09.2016 р. - 15 % річних за невиконання зобов'язань, передбачених п. 4.5. договору, відповідач сплачує проценти у розмірі 50 % річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення за період з 03.10.2013 р. до 30.09.2014 р. та 15 % річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення за період з 01.10.2014 р. до 26.09.2016 р.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору від 03.10.2013 р. № 233/Ю позивачем надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг» кредит на суму 121 800, 00 грн., що підтверджується наявними у справі банківськими виписками.

Також в матеріалах справи містяться засвідчені копії платіжних доручень, з яких вбачається, що відповідачем частково повернуто кредит за договором від 03.10.2013 р. № 233/Ю у розмірі 66 378, 81 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем порушено умови договору від 03.10.2013 р. № 233/Ю в частині погашення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за кредитом у сумі 55 421, 19 грн. та 2 031, 92 грн. - за процентами.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Проаналізувавши зміст договору від 03.10.2013 р. № 233/Ю, а також положення цивільного законодавства України суд дійшов висновку, що цивільні відносини між сторонами за своїми правовими ознаками фактично є кредитним договором, особливості укладання та виконання яких, регулюються нормами ст.ст. 1049-1054 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу положень ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Статтею 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач заявлені до нього вимоги не спростував, доказів погашення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами не надав. обґрунтованих причин неможливості виконання договірних зобов'язань не навів.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 55 421, 19 грн. та 2 031, 92 грн. - за процентами обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 293, 67 грн. за несвоєчасне повернення кредиту.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом ст. 524, 533 Цивільного кодексу України грошовим визнається виражене в грошовій одиниці України або грошовому еквіваленті в іноземній валюті зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Тож, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду доказів вжиття ним заходів щодо уникнення прострочення виконання зобов'язань, суд вважає обґрунтованим притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно розрахунку позивача за загальний період з 28.02.2015 р. (дата виникнення прострочення) до 27.08.2015 р. (дата визначена позивачем самостійно) розмір пені становить 293, 67 грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені, судом встановлено, що заявлена до стягнення суми не перевищує розрахунок суду та розрахована арифметично вірно.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Укрбізнесбанк» в інтересах Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг» (03680, м. Київ, вул. Предславинська 13, оф. 211, код ЄДРПОУ 38291386), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства «Укрбізнесбанк» (83001, м. Донецьк, вул. Артема, 125, код ЄДРПОУ 19388768) заборгованість у розмірі 57 746, 78 (п'ятдесят сім тисяч сімсот сорок шість грн. 78 коп.)

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг» (03680, м. Київ, вул. Предславинська 13, оф. 211, код ЄДРПОУ 38291386), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 218, 00 (одна двісті вісімнадцять грн. 00 коп.) грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 09.11 2015 р.

Суддя Пригунова А.Б.