Ухвала суду № 53409039, 11.11.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

11 листопада 2015 року Справа № 907/300/15

Вищий господарський суд України за результатами розгляду справи № 907/300/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" до Мукачівської районної державної адміністрації про відшкодування шкоди в розмірі 124326,08 грн, заподіяної позивачу внаслідок втрати останнім можливості отримати суму заборгованості в розмірі 124326,08 грн, яка була стягнута з Комунального підприємства санаторій "Перлина Карпат" за рішеннями Господарського суду Закарпатської області від 22.09.2010 року у справі № 3/50 та від 11.05.2011 року у справі № 5008/393/2011, з огляду на скасування постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.04.2013 року у справі № 2а-0770/3608/12 запису про проведення державної реєстрації Комунального підприємства санаторій "Перлина Карпат" (з використанням коду ЄДРПОУ 05382555 Колективного підприємства санаторій "Перлина Карпат") № 04053789Ю0010338 від 09.07.2002 року та запис № 13151200000000117 від 13.04.2005 року про включення відомостей про комунальне підприємство санаторій "Перлина Карпат" з використанням коду ЄДРПОУ 05382555 Колективного підприємства санаторій "Перлина Карпат" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та визнання протиправності дій відповідача при здійсненні державної реєстрації Комунального підприємства санаторій "Перлина Карпат" з використанням коду ЄДРПОУ 05382555 Колективного підприємства санаторій "Перлина Карпат".

Керуючись частиною третьої ст. 47 Господарського процесуального кодексу України, висловлюю окрему думку щодо прийнятого рішення.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою було скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позову та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову, погодився з висновком апеляційного господарського суду про те, що в даному випадку відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями Мукачівської райдержадміністрації та шкодою, завданою позивачу невиконанням Комунальним підприємством санаторієм "Перлина Карпат" зобов'язань за договором про постачання електроенергії, оскільки Мукачівська райдержадміністрація не є стороною договору про постачання електричної енергії, тому не може нести відповідальність за невиконаними зобов'язаннями Комунального підприємства санаторію "Перлина Карпат" по вказаному договору.

На мою думку, такі висновки суду суперечать приписам чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (п. 51 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року N 40450/04).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Войтенко проти України" від 29 червня 2004 року N 18966/02).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року N 38722/02).

За цих обставин, якщо відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, постановленого на його користь, була спричинена незаконними діями органів державної влади, держава повинна забезпечити наявність ефективного засобу юридичного захисту, за допомогою якого заявник має розраховувати на поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - на отримання відшкодування, завданої невиконанням рішення суду.

Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови від 01.11.1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив, що суди мають суворо додержувати передбаченого ст. 56 Конституції права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частиною 2 ст. 49 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що матеріальна шкода, завдана незаконними рішеннями голів місцевих державних адміністрацій, наказами керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, діями чи бездіяльністю посадових осіб місцевих державних адміністрацій при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.

Суди апеляційної та касаційної інстанцій безпідставно не брали до уваги той факт (який обґрунтовано був покладений судом першої інстанції в основу свого рішення), що причиною невиконання органом державної виконавчої служби рішення суду про стягнення з Комунального підприємства санаторій "Перлина Карпат" на користь позивача у справі, є скасування за рішенням суду запису про державну реєстрацію Комунального підприємства санаторій "Перлина Карпат" внаслідок незаконних дій Мукачівської районної державної адміністрації щодо здійснення реєстрації цього підприємства (з використанням коду ЄДРПОУ 05382555 Колективного підприємства санаторій "Перлина Карпат"). Тобто, незаконні дії органу державної влади призвели до унеможливлення взагалі виконання рішення суду та отримання позивачем присудженого цим рішенням боргу, оскільки з моменту скасування запису про державну реєстрацію Комунального підприємства санаторій "Перлина Карпат" припиняється цивільна правоздатність юридичної особи (ст. 91 Цивільного кодексу України) і процедура ліквідації юридичної особи, що встановлена у ст.ст. 110, 111 Цивільного кодексу України, в межах якої позивач мав би можливість задовольнити свої вимоги, не здійснювалась, що є порушенням однієї із основних засад судочинства, передбачену у п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України - обов'язковість рішень суду.

Висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився і суд касаційної інстанції, про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями Мукачівської районної державної адміністрації та шкодою, завданою позивачу невиконанням Комунальним підприємством санаторієм "Перлина Карпат" зобов'язань за договором про постачання електроенергії, є безпідставним, оскільки шкода, що є предметом спору, заявлена до стягнення з підстав невиконання рішення суду та неможливості в подальшому стягнення з Комунального підприємства санаторія "Перлина Карпат" присудженого боргу, а не з підстав невиконання цим підприємством зобов'язань за договором про постачання електроенергії.

За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову не може визнаватися законним та обґрунтованим та залишатися без змін.

Одночасно, з висновком суду першої інстанції про стягнення шкоди з Мукачівської районної державної адміністрації також не можна погодитися, оскільки він суперечить ст. 1173 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 49 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", викладених у п. 101 постанови від 31.03.1995 року № 4, зокрема, про те, що судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави.

Відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Цивільне законодавство визначає (ст. 174 Цивільного кодексу України), що держава як самостійний учасник цивільних відносин, як суб'єкт цивільного права, що має відокремлене майно, несе відповідальність за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

В Основному Законі держави розмежовуються такі поняття, як держава, органи державної влади, посадові і службові особи (ст.ст. 3, 5, 6, 13, 38, 55, 56, 62 та інші). Матеріальна та моральна шкода, завдана громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави (ст. 56 Конституції України).

Отже, Конституція України гарантує у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів органів державної влади.

Відтак, погоджуючись в цілому з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на відшкодування матеріальної шкоди у розмірі невиконаного судового рішення, завданої незаконними діями органу державної влади, вважаю, що в резолютивній частині рішення суду першої інстанції слід було зазначити, що відшкодування шкоди має бути здійснено за рахунок держави, а не за рахунок коштів органів державної влади, оскільки в таких випадках відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, ст. 56 Конституції України відповідальність несе саме держава, а не її органи або посадові чи службові особи. Останні здійснюють свої функції не як приватні особи в своїх інтересах, а від імені держави та в межах покладеної на них державної компетенції.

Суддя І.Д. Кондратова