Ухвала суду № 53408489, 10.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2015 року м. Київ К/800/42324/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіна постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014у справі № 826/17008/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрінформсервіс»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрінформсервіс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача №65826552203 від 10.10.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2014 у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.0.2014 скасовано та прийнято нову, якою адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- у серпні 2013 року позивачем подано до податкового органу декларацію з ПДВ за липень 2013 року, в рядку 24 якої задекларовано залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, в розмірі 1 557 470 грн.;

- відповідачем проведена камеральна перевірка податкової звітності позивача з податку на додану вартість за липень 2013 року, за результатами якої прийнято акт № 5/26-55-22-03/21643340 від 23.09.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем пп.14.1.11 п.14.1 ст.14, п.102.5 ст.102, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.198.3 ст.198, ст.200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено залишок від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду за липень 2013 у розмірі 1 557 470, 00 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №65826552203 від 10.10.2013, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 557 470 грн.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачем до податкової звітності за липень 2013 року включено залишок від'ємного значення з ПДВ за періоди, що передували звітному на більш ніж 1095 днів (тобто, раніше липня 2010 року).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Податковий кодекс України не містить будь-яких обмежень щодо строків відображення податкового кредиту та перенесення залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

За змістом п.200.1 ст.200 Податкового кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України у разі, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) або до Державного бюджету України;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що положення податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, не містять будь-яких обмежень щодо строків перенесення залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п.102.5 ст.102 Податкового кодексу України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що положення п.102.5 ст.102 названого Кодексу регулюють виключно питання повернення надміру сплачених грошових зобов'язань та відшкодування сум податку на додану вартість.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку щодо безпідставного застосування відповідачем та судом першої інстанції до спірних правовідносин положень п.102.5 ст.102 Податкового кодексу України та щодо правомірного відображення позивачем спірних сум від'ємного значення, яке після відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності законних підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що суд повно встановив обставини у справі та надав їм належну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування судових рішень в частині, що оскаржена відповідачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний