Ухвала суду № 53408437, 11.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2015 року м. Київ К/800/17123/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Ланченко Л.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуКовельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській областіна постановуВолинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 рокута ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 рокуу справі№2а-3455/10/0370за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Транзіт» доКовельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській областіпроскасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Транзіт» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Восток-Транзіт») звернулось до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції, правонаступником якої є Ковельська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі по тексту - відповідач, Ковельської ОДПІ), в якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення від 12 листопада 2010 року за №0000392300/0.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Восток-Транзіт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2009 року по 30 червня 2010 року.

За результатами перевірки 01 листопада 2010 року складено акт №720/23-32930315, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5, пункту 7.6 статті 7, пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 926670 грн.

У зв'язку з виявленням зазначених порушень 12 листопада 2010 року відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №0000392300/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1365254,20 грн., з яких 926670 грн. за основним платежем та 438584,20 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що наявність договору про відступлення права вимоги від 3 лютого 2009 року між позивачем та ТзОВ «Компанія з управління активами «Форвард» як керуючого Закритого не диверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Лідер» до нового кредитора перейшло тільки право вимагати від позивача належного виконання всіх зобов'язань за договорами фінансового кредиту. Зміна кредитора у зобов'язанні не тягне за собою виникнення нового зобов'язання, яке можна було б охарактеризувати як отримання поворотної фінансової допомоги та не тягне за собою зміни порядку оподаткування операцій з отримання та повернення такої допомоги. Договір відступлення вимоги не є договором, за яким позичальнику нараховуються відсотки за користування кредитом, а є підставою для заміни кредитора у зобов'язанні. Крім того, суди зазначили про помилковість позиції податкового органу щодо безпідставного віднесення позивачем до складу валових витрат відсотків за користування кредитними коштами, які були витрачені на придбання цінних паперів.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями у відповідній редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №334/94 поворотною фінансовою допомогою є сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

В спірному випадку судом апеляційної інстанції не встановлено факту укладення позивачем з ТОВ «КУА «Форвард» як керуючим активами ЗНВПІФ «Лідер» договору на отримання коштів у користування на визначений строк, за яким останній взяв би на себе зобов'язання надати товариству суму коштів у користування на визначений строк, а у ТОВ «Восток-Транзіт» виникло право вимагати виконання цього зобов'язання.

В свою чергу, за правилами підпункту 1.11.1 пункту 1.11 статті 1 Закону України №334/94-ВР фінансовий кредит - це кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент.

Як з'ясовано судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем отримано кошти в позику під процент за договорами фінансового кредиту від ТОВ «Компанія «Трансфер-Фінанс».

Згідно зі статтею 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому зміна кредитора у зобов'язанні фінансового кредиту не тягне за собою зміну порядку оподаткування операцій з отримання та повернення фінансового кредиту, встановленого підпунктами 7.9.1, 7.9.2 пункту 7.9 статті 7 Закону України №334/94-ВР. Така зміна кредитора не спричиняє виникнення нового зобов'язання, яке можна було б кваліфікувати як отримання поворотної фінансової допомоги.

Враховуючи наведене, висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України №334/94-ВР не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, а відтак цілком об'єктивно визнаний судами помилковим.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів про помилковість висновків відповідача щодо завищення позивачем витрат за рахунок врахування відсотків по фінансовим кредитам, витраченим на купівлю цінних паперів, тобто не в межах господарської діяльності.

Для цілей оподаткування господарська діяльність визначена як будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. (пункт 1.32 статті 1 Закону України №334/94-ВР).

Оскільки придбання платником цінних паперів презюмує отримання таким платником прибутку, а контролюючим органом при цьому не заперечується те, що спірні операції здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, то операція з придбання таких цінних паперів належить до господарською діяльності платника.

В свою чергу, відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України №334/94-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій зроблено вірний висновок про наявність підстав для задоволення позову, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення.

2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року у справі №2а-3455/10/0370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Л.В. Ланченко