Ухвала суду № 53406944, 12.11.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2015 р. Справа № 814/2573/14

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

доповідача, судді Димерлія О.О.

суддів: Єщенка О.В., Романішина В.Л.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області про визнання протиправною і скасування постанови від 28.08.2014 ВП№44104813,-

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі - УПФУ або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби (надалі - Управління або відповідач) Головного управління юстиції у Миколаївській області від 20.08.2014 ВП № 44104813 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

В обґрунтування позову Управління вказало, що Постанова не містить підтвердження суми витрат. Крім того, на думку, позивача, Постанова порушує вимоги статті 73 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058).

За наслідками розгляду адміністративної справи 17 вересня 2014 року Миколаївським окружним адміністративним судом прийнято постанову про відмову в задоволенні позову.

Приймаючи означене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено порушення Управлінням при винесенні Постанови норм Закону № 606.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, УПФУ в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, і, крім того, судом порушено норми матеріального та процесуального права.

У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та зважаючи на з'ясовані обставини, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11.06.2013 (якою був встановлений спосіб виконання рішення про зобов'язання УПФУ «… здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров'ю, як особі, віднесеної до категорії 1, передбачену ст.50 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 100% мінімальної пенсій за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 21.05.2011р. по 22.07.2011р., з урахуванням фактично виплачених сум…»), з УПФУ на користь ОСОБА_1 підлягало стягненню 1 104,11 грн.

23.07.2014 було відкрито виконавче провадження з виконання ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11.06.2013.

Постановою від 20.08.2014 у виконавчому провадженні № 44104813 (надалі - Постанова, ар. с. 4) Управління стягнуло з УПФУ витрати на проведення виконавчих дій в сумі 93,48 грн.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця здійснені у відповідності до вимог законодавства.

Апеляційний суд погоджується з цими висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З урахуванням приписів ст. 124 Конституції України, ст. ст. 1, 11, ч. 2 ст. 75, ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження»встановивши безпідставність посилання позивача на відсутність бюджетного фінансування, суд першої інстанції встановив, що відповідач, приймаючи спірну постанову, діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюється Законом України від 21 квітня 1999 року, № 606-XIV «Про виконавче провадження».

Форма постанови про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій (додаток 3 до Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5, надалі - Інструкція) не передбачає зазначення переліку та сум витрат, документів, якими ці витрати підтверджуються. Відповідна інформація міститься в акті державного виконавця про витрати на проведення виконавчих дій (ар. с. 37). Згідно з пунктом 4.15.2 Інструкції, Постанова і акт були затверджені начальником відділу примусового виконання рішень Управління.

Апеляційний суд звертає увагу на тому, що посилання позивача на те, що винесенням Постанови Управління порушило статтю 73 Закону України № 1058 суд відхиляє. Вказаною нормою визначені напрямки використання коштів Пенсійного фонду і встановлена заборона використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. В той же час, статтею 41 Закону № 606 не передбачено можливості звільнення боржника від відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог є правильними.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Отже судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Суддя-доповідач: О.О.Димерлій

Суддя: О.В.Єщенко

Суддя: В.Л.Романішин