Постанова № 53397107, 11.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2015 р. Справа№ 910/15501/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Ропій Л.М.

Калатай Н.Ф.

за участю секретаря судового засідання: Бовсунівської Л.О.,

представників:

від позивача Шевчук А.С., дов. від 15.05.2015 №33,

від відповідача Масеха Б.О., дов. від 04.11.2014 №676,

від третьої особи Ліпов С.Л., дов. від 06.04.2015 №18-02025/22981,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації банку Славінського Валерія Івановича

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 (підписане 13.08.2015)

у справі №910/15501/15 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації банку Славінського Валерія Івановича

до Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Національний банк України

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Златобанк» (позивач) в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славінського Валерія Івановича звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» (відповідач) про визнання недійсним договору застави майнових прав від 13.02.2015 №130215/2-Z.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2015 залучено до участі у справі №910/15501/15 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Національний банк України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 у справі №910/15501/15 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що встановлені постановою Правління Національного банку України від 04.12.2014 № 777/БТ обмеження, яка за своєю правовою природою є ненормативним актом (актом індивідуальної дії) та стосується лише конкретної особи, не є дозволом (ліцензією) у розумінні положень чинного законодавства. При цьому, суд першої інстанції вказував на те, що Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк» не знало та не могло знати про введення Національним Банком України визначених у вказаній вище постанові обмежень прав позивача.

Оскільки позивачем не доведено наявності підстав для визнання недійсним вказаного вище договору застави, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 скасувати, постановити нове, яким визнати недійсним договір застави майнових прав від 13.02.2015 №130215/2-Z. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки спірний договір укладено Публічним акціонерним товариством «Златобанк» без дозволу Національного банку України, в порушення постанови правління Національного банку України від 04.12.2014 №777/БТ, такий договір, в силу положень ст.ст.215, 227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є недійсним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2015 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 28.10.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 03.09.2015) позивачу, відповідачу та третій особі - 07.09.2015, долучені до матеріалів справи.

26.10.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу.

28.10.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представник позивача надав пояснення по справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 строк вирішення спору у справі №910/15501/15 продовжено на 15 днів.

28.10.2015 у судовому засіданні оголошено перерву до 11.11.2015.

У судовому засіданні 11.11.2015 представники позивача та третьої особи підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 скасувати, постановити нове, яким визнати недійсним договір застави майнових прав від 13.02.2015 №130215/2-Z.

Представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.10.2013 між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (сторона 1) та Публічним акціонерним товариством «Діамантбанк» (сторона 2) укладено генеральний договір про загальні умови і порядок проведення міжбанківських операцій №56/55 (генеральний договір), предметом якого є порядок укладення сторонами угод на проведення міжбанківських операцій і загальні умови їх виконання.

Відповідно до п. 5.1 генерального договору укладання угод між сторонами відбувається шляхом визначення їх умов у кожному конкретному випадку, шляхом проведення переговорів між дилерами сторін за допомогою системи REUTERS DEALING, по телефону або іншими узгодженими засобами зв'язку та обміну відповідними підтвердженнями по телексу, системі S.W.I.F.T., електронній пошті НБУ або іншими засобами зв'язку.

Пунктами 5.2.12, 5.2.13 генерального договору визначено, що датою надання кредиту є дата надходження коштів на рахунок позичальника. Датою повернення кредиту є дата надходження у повному обсязі заборгованості за кредитом на рахунок кредитора.

У п.5.2.6 генерального договору сторони домовились, що підтвердження, оформлені відповідно до п. 5.2.5 генерального договору, а також роздрук тексту переговорів уповноважених дилерів сторін в системі REUTERS DEALING або системі SWIFT, або по електронній пошті НБУ є юридично значущими і використовуються сторонами як доказ при розгляданні суперечок.

В рамках генерального договору 13.02.2015 між сторонами було укладено міжбанківську кредитну угоду, що підтверджується роздруківкою тексту переговорів уповноважених дилерів сторін в системі REUTERS DEALING та підтвердженням (МТ 320) в системі SWIFT.

Відповідно до умов міжбанківської кредитної угоди відповідач надав позивачу короткостроковий міжбанківський кредит в сумі 11 000 000 доларів США, зі строком повернення всієї суми кредиту не пізніше 17.02.2015. Розмір відсотків за користування цими коштами становить 0,1% річних.

13 лютого 2015 між Публічним акціонерним товариством «Діамантбанк» (заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (заставодавець) було укладено договір застави майнових прав №130215/2-Z (далі - договір застави), предметом якого є правовідносини сторін, що виникають у зв'язку з заставою майнових прав у забезпечення вимог заставодержателя відповідно до міжбанківської кредитної угоди, укладеної між сторонами на підставі генеральної угоди та свіфтових повідомлень від 13.02.2015.

Предметом застави за цим договором є вказане в п.3.4 майнове право (право вимоги), що належить заставодавцю відповідно до міжбанківської кредитної угоди, укладеної між сторонами на підставі генеральної угоди та свіфтових повідомлень від 13.02.2015 (п.3.1 договору застави).

Згідно із п. 5.1 договору застави заставодержатель має право, зокрема: звернути стягнення на вказане у п. 3.4. цього договору майнове право у випадку, якщо в момент настання терміну виконання будь-якого зобов'язання заставодавця за кредитним договором, що забезпечене заставою у відповідності до цього договору застави, таке зобов'язання повністю чи частково не буде виконане заставодавцем у повній відповідності до кредитного договору (п.п. 5.1.1); незалежно від настання терміну виконання забезпеченого заставою зобов'язання вимагати в судовому порядку переводу на себе заставленого права, якщо заставодавець порушив хоча б один свій обов'язок, передбачений цим договором (п. 5.1.2).

Право застави у заставодержателя виникає з дати укладення цього договору, тобто з 13 лютого 2015 (п.7.1 договору застави).

Відповідно до п. 7.5 договору застави, цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до повного виконання заставодавцем своїх зобов'язань згідно кредитного договору.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання правочину (господарського договору) недійсним, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину (господарського договору) недійсним на момент його вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 №11).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для визнання недійсним договору застави позивач вказує те, що спірний договір укладений Публічним акціонерним товариством «Златобанк» без дозволу Національного банку України та в порушення постанови правління Національного банку України від 04.12.2014 № 777/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Златобанк» до категорії проблемних», якою за твердженнями позивача, останньому заборонено передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам майно та активи банку без погодження із Національним банком України.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України «Про Національний банк України», інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Статтею 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що Національний банк України приймає рішення про віднесення банку до категорії проблемних з підстав визначених положеннями даної статті та з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Пунктом 12.2 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України №346 від 17.08.2012, встановлено, що у разі здійснення банком ризикової діяльності, Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних.

Постановою правління Національного банку України від 04.12.2014 №777/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Златобанк» до категорії проблемних» ПАТ «Златобанк» віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів та для стабільності діяльності банку та відновлення його фінансового стану установлено обмеження в діяльності ПАТ «Златобанк», зокрема, не здійснювати бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також не надавати порук та інших зобов'язань; не здійснювати будь-якого відчуження будівель і споруд банку без погодження із Національним банком України; погашення заборгованості за наданими кредитами та іншими активними операціями шляхом набуття права власності на об'єкти застави здійснювати за погодженням з куратором банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Банківська ліцензія - це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках (п. 3.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 №11).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, положення ч. 1 ст.227 ЦК України не поширюється на правочини, вчинення яких не потребує отримання дозволу (ліцензії).

Твердження апелянта про те, що спірний правочин укладений без дозволу Національного банку України та в порушення вказаної вище постанови правління є безпідставними, оскільки встановлені вказаною постановою Національного банку України погодження для здійснення діяльності Публічного акціонерного товариства «Златобанк» не є дозволом (ліцензією) у розумінні положень чинного законодавства.

Частиною 1 ст.5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що що однією з гарантій банківської діяльності є те, що банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.

Положеннями ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», які є спеціальними при віднесенні банку до категорії проблемних, визначено, що Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Будь-яких інших юридичних наслідків приписами наведеної статті не визначено.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Національний банк України відповідно до статті 2 Закону України «Про Національний банк України» є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

У статті 56 вказаного вище нормативного акта визначено, що Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, та розпорядчі акти індивідуальної дії, які не є нормативно-правовими актами.

Таким чином, постанова Правління Національного банку України від 04.12.2014 №777/БТ є правовим актом індивідуальної дії та має чітко виражений організаційно-розпорядчий характер, оскільки, на відміну від нормативно-правового акта, спрямована на реалізацію заходів впливу стосовно конкретного проблемного банку, а не щодо невизначеного кола осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 26.10.2015 у справі №911/1235/15.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що недодержання позивачем постанови правління Національного банку України від 04.12.2014 № 777/БТ не є підставою для визнання договору застави недійсним.

Стосовно посилань апелянта на положення ст.92 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень. Водночас, саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут (п.3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 №11).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що передбачені постановою правління Національного банку України від 04.12.2014 №777/БТ обмеження, встановлені позивачу як юридичній особі, що входить до банківської системи України, а не обмеження повноважень щодо представництва банку, з боку особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону діє від її імені.

За твердженнями відповідача, він не знав та не міг знати про введення Національним Банком України визначених у постанові від 04.12.2014 № 777/БТ обмежень прав позивача, оскільки у відповідності до статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Спірний правочин з боку Публічного акціонерного товариства «Златобанк» підписано заступником голови правління з бізнесу на фінансових ринках ОСОБА_7 на підставі довіреності від 14.09.2009 за №2750 та з боку Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» - заступником директора казначейства ОСОБА_8

Довіреністю від 14.09.2009 за №2750, виданою Публічним акціонерним товариством «Златобанк» на ім'я ОСОБА_7 (видана без права передоручення третім особам та діє до її відміни) уповноважено останнього укладати та підписувати від імені позивача, зокрема, договори, якими створюється забезпечення виконання зобов'язань за операціями типу міжбанківські кредити та міжбанківські депозити, та додаткові угоди (зміни, доповнення) до них за ціною та на умовах на його розсуд, а також укладати угоди про розірвання таких договорів.

Спірний правочин укладено між сторонами 13.02.2015, в той час як, тимчасову адміністрацію у Публічному акціонерному товаристві «Златобанк» запроваджено з 14.02.2015 на підставі постанови правління Національного Банку України від 13.02.2015 №105 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Златобанк» до категорії неплатоспроможних», а тому, підписання спірного правочину заступником голови правління з бізнесу на фінансових ринках ОСОБА_7 на підставі довіреності від 14.09.2009 за №2750, виданої головою правління позивача, здійснено уповноваженою особою та у відповідності до вимог чинного законодавства.

У відповідності до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Судом встановлено, що умовами договору застави не визначено обов'язкового скріплення правочину печаткою сторін.

При цьому, спірний договір за своєю правовою природою є договором застави, в силу положень чинного законодавства є окремим правочином та не являється договором про зміну чи до доповнення до генерального договору.

Як вбачається з матеріалів справи, в письмових поясненнях позивачем зазначено, що спірний договір застави має ознаки нікчемності, визначені пунктами 1, 2, 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до п.п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1); банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (п. 2); банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7).

Як встановлено судом , спірний договір застави укладено між сторонами в забезпечення виконання зобов'язань за міжбанківською кредитною угодою, укладеною на підставі генеральної угоди та свіфтових повідомлень від 13.02.2015.

Проте, доказів на підтвердження наявності обставин, на які посилається позивач, як на підставу встановлення нікчемності договору застави матеріали справи не містять.

При цьому, матеріали справи також не містять доказів вчинення уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Златобанк» заходів щодо віднесення договору застави до правочинів, які є нікчемними з підстав, визначених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

За наведених обставин апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації банку Славінського Валерія Івановича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 у справі №910/15501/15 - без змін.

2. Матеріали справи №910/15501/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Л.М. Ропій

Н.Ф. Калатай