Постанова № 53397089, 09.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2015 р. Справа№ 910/14552/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - Слічна С.І., довіреність № 397 від 01.10.2015,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" на рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2015 у справі № 910/14552/15 (суддя Мандриченко О.В.) за позовом Управління Пенсійного фонду України в Чорнобаївському районі Черкаської області до публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" про стягнення 29 964,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Управління Пенсійного фонду України в Чорнобаївському районі Черкаської області звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" про стягнення 29 964,96 грн., з яких: 14 982,48 грн. - основна заборгованість, 14 982,48 грн. - штраф.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.06.2015 у справі № 910/14552/15 позов задоволено повністю: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 14 982,48 грн. основної заборгованості та 14 982,48 грн. штрафу.

При ухваленні зазначеного рішення суд дійшов висновку про безпідставність невиконання банком зобов'язання із зарахування сум пенсійних коштів одержувачам.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2015 у справі №910/14552/15 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про задоволення позову, оскільки під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Крім цього, апелянт зазначає, що під час дії тимчасової адміністрації також не здійснюється нарахування штрафних санкцій, а отже, за доводами скаржника, вимога про стягнення штрафу необґрунтовано задоволена судом.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 09.11.2015 надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Позивач правом на участь представника в судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить підпис представника у повідомленні про відкладення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім в даному судовому засіданні від позивача до суду не надійшло.

Враховуючи наведене вище, а також те, що представник позивача був присутній у минулому судовому засіданні та надав пояснення по суті спору, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню в частині задоволення вимоги про стягнення штрафу, з наступних підстав.

Між Управлінням Пенсійного фонду України в Чорнобаївському районі Черкаської області та публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" в особі Черкаської філії 28 грудня 2009 року було укладено договір № 29, відповідно до умов якого банк виконує функції виплати пенсій та грошової допомоги, передбачені Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596

Відповідно ст. 3 договору, банк зобов'язується забезпечити через свої установи зарахування сум пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки одержувачів не пізніше наступного операційного дня після надходження коштів від органів Фонду.

Згідно ст. 4 договору не зараховані на поточні рахунки одержувачів суми пенсій та грошової допомоги не пізніше наступного операційного дня після надходження коштів повертаються установами банку органам Фонду. При цьому робиться відповідна позначка на другому примірнику списків та описів до них.

Управлінням Пенсійного фонду України в Чорнобаївському районі Черкаської області 19.03.2015 р. перераховано на рахунок відповідача № 2560890105 кошти в сумі 14 982,48 грн., призначені для виплати пенсій.

Перерахування вказаних коштів позивачем підтверджується платіжним дорученням № 489 від 19.03.2015 року та випискою відповідача по особовому рахунку № 2560890105.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.15 № 190 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 19.03.2015 р. прийнято рішення № 61 про запровадження публічному акціонерному товаристві "Банк "Київська Русь" з 20.03.2015 р. тимчасової адміністрації.

Відповідачем всупереч умов договору кошти в сумі 14 982,48 грн. не були зараховані на поточні рахунки пенсіонерів, що підтверджується даними повернених завірених других примірників списків на зарахування пенсій та грошових допомог і описів до них.

Не зараховані суми пенсій знаходяться на рахунку відповідача, що підтверджується відповідною випискою.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позивач звернувся до банку з вимогою про перерахування вказаних коштів на рахунок Фонду.

Відповідач листом повідомив про те, що виконання ним зобов'язання з перерахування коштів обмежується ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Враховуючи те, що відповідачем грошові коштів в сумі 14 982,48 грн. не були перераховані на рахунок позивача, останній звернувся до суду з даним позовом.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором банківського рахунку.

Згідно з частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (пункт 1.30 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Відповідно до п. 1.35 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно ст. 3 договору, банк зобов'язується забезпечити через свої установи зарахування сум пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки одержувачів не пізніше наступного операційного дня після надходження коштів від органів Фонду.

Відповідачем дії з виконання платіжного документа у вказані строки здійснені не були, що в свою чергу є порушенням банком взятих на себе договірних зобов'язань.

Доводи апелянта про необґрунтованість вимоги з повернення коштів з посиланням на те, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, відхиляються колегією суддів, з огляду на наступне.

Частиною 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку;

3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;

4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом;

5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Разом з тим, відповідно до ч. 6 статті 36 вказаного Закону (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо, зокрема, виплати аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю, тощо.

Оскільки, банк прийняв на себе зобов'язання за договором з виплат пенсій та грошової допомоги, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо нездійснення під час тимчасової адміністрації задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку на нього не поширюється.

Отже, незалежно від введення тимчасової адміністрації зобов'язання відповідача з перерахування пенсій одержувачам повинно бути виконаним.

Відповідачем, всупереч умов договору, перерахування пенсійних коштів одержувачам виконано не було.

Згідно ст. 4 договору не зараховані на поточні рахунки одержувачів суми пенсій та грошової допомоги не пізніше наступного операційного дня після надходження коштів повертаються установами банку органам Фонду.

Банком не зараховані на поточні рахунки одержувачів суми пенсійних коштів у передбачений договором строк повернуті позивачу не були.

За наведених обставин, позивач обґрунтовано вимагає стягнення з відповідача коштів в сумі 14 982,48 грн.

Обставини отримання чи неотримання фізичними особами пенсійних коштів через інші фінансові установи (про що зазначає апелянт у скарзі) не можуть бути підставами для звільнення банку від обов'язку повернення вказаних коштів позивачу, оскільки відповідач їх неправомірно продовжує утримувати.

При цьому, також слід зазначити, що особам, які отримували пенсії через банк відповідача, пенсійні кошти були виплачені через інші установи, що підтверджено позивачем.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 14 982,48 грн.

Стосовно задоволення судом першої інстанції вимоги про стягнення з відповідача штрафу в сумі 14 982,48 грн., нарахованого у зв'язку з порушенням банком строків зарахування пенсій, слід зазначити наступне.

Пунктом 3 ч. 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій.

Оскільки, нарахування штрафу за порушення строків зарахування пенсій проводилось позивачем після введення у банку тимчасової адміністрації, вказані вимоги не підлягають задоволенню.

Так, зобов'язання банку із зарахування сум пенсійних коштів на поточні рахунки одержувачів відповідно до умов договору мало бути виконане не пізніше наступного операційного дня після надходження коштів від органів Фонду.

Враховуючи, що позивач перерахував відповідачу кошти для їх подальшого зарахування одержувачам 19.03.2015, банк повинен був виконати своє зобов'язання не пізніше 20.03.2015.

Отже, у зв'язку з нездійсненням банком зарахування сум пенсій одержувачам, з наступного дня, тобто з 21.03.2015, у позивача виникло право на нарахування штрафу за порушення строків зарахування пенсій.

Разом з тим, оскільки, станом на вказану дату - 21.03.2015 тимчасова адміністрація у ПАТ "Банк Київська Русь" вже була введена, нарахування штрафних санкцій обмежувалось пунктом 3 ч. 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

При цьому, норма ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не обмежує дію норми п. 3 ч. 5 статті 36 Закону, яка виключає нарахування будь-яких санкцій.

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, що призвело до прийняття неправильного рішення в частині задоволення вказаної вимоги.

Таким чином, оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні вимоги про стягнення штрафу.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині задоволення вимоги про стягнення з відповідача штрафу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню в частині задоволення вимоги про стягнення штрафу, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні вказаної вимоги.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" на рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2015 у справі №910/14552/15 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Чорнобаївському районі Черкаської області до публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" про стягнення 29 964,96 грн. задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2015 у справі №910/14552/15 скасувати в частині задоволення вимоги про стягнення штрафу, прийнявши нове - про відмову у задоволенні вказаної вимоги.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1. Позов Управління Пенсійного фонду України в Чорнобаївському районі Черкаської області до публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" про стягнення 29 964,96 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (04071, м. Київ, вул. Хорива, буд. 11-А, код ЄДРПОУ 24214088) на користь Управління Пенсійного фонду України в Чорнобаївському районі Черкаської області (19900, Черкаська область, смт. Чорнобай, вулиця Леніна, 132, код ЄДРПОУ 21366739) грошові кошти в сумі 14 982 грн. 48 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

4 Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

5. Матеріали справи № 910/14552/15 повернути до господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко