Постанова № 53397039, 09.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2015 р. Справа№ 911/2091/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Шелест В.М., довіреність № б/н від 04.06.2015;

від відповідача - Полинь А.С., довіреність № б/н від 18.06.2015;

від третьої особи - ОСОБА_4 - представник не прибув;

від третьої особи - ОСОБА_5 - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Контраст" на рішення господарського суду Київської області від 30.06.2015 у справі № 911/2091/15 (суддя Кошик А.Ю.) за позовом приватного підприємства "Парадіс Нова" до приватного підприємства "Контраст", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_4, та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, про розірвання договору та повернення товару.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Парадіс Нова" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до приватного підприємства "Контраст" про розірвання договору купівлі-продажу від 03.04.2013 та повернення товару.

Рішенням господарського суду Київської області від 30.06.2015 у справі № 911/2091/15 позов задоволено частково: розірвано договір купівлі-продажу комплексу, нежилого приміщення з розстроченням платежу від 03.04.2013 року; вимогу про витребування від приватного підприємства "Контраст" на користь приватного підприємства "Парадіс Нова" товару - комплексу, нежитлового приміщення, 101 км. автомобільної дороги Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя, що знаходиться на території Піщанської с/ради Золотоніського району Черкаської області залишено без розгляду.

Задовольняючи вимогу про розірвання договору суд дійшов висновку, що до правовідносин, які реально виникли між сторонами спірного Договору, мають застосовуватися правила та умови, узгоджені у ньому з урахуванням зобов'язань, прийнятих засновниками підприємств (сторін спірного Договору) в Розписці від 03.04.2013 року, в частині умов оплати майна.

Оскільки, судом першої інстанції було встановлено, що оплата нерухомого майна на умовах правочину, який сторони насправді вчинили, не проведена, а саме до 20.06.2013 року не сплачено грошові кошти в розмірі 50 000,00 доларів США, а до 31.12.2013 року не сплачено кошти в розмірі 25 000,00 доларів США, що свідчить про порушення з боку відповідача зобов'язання по оплаті майна, судом першої інстанції було розірвано договір.

Залишення вимоги про повернення товару мотивовано ненаданням суду доказів передачі позивачем майна за договором відповідачу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 30.06.2015 у справі № 911/2091/15 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на відсутність у договорі купівлі-продажу ознак удаваності, у зв'язку з чим відповідач вказує на необґрунтованість застосування до даних правовідносин сторін умов узгоджених в Розписці від 03.04.2013 року, в частині оплати майна.

В ході розгляду вказаної апеляційної скарги - 20.10.2015 позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення, 101 км. автомобільної дороги Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя, що знаходиться на території Піщанської с/ради Золотоніського району Черкаської області.

В обґрунтування вказаної заяви позивач посилається на те, що він є власником вказаного майна, а відповідачем наразі вчиняються дії з реєстрації права власності на вказане майно - подано позов про зобов'язання здійснити реєстрацію.

Колегія суддів, розглянувши вказану заяву, дійшла висновку про відмову у її задоволенні з наступних підстав.

Умовою застосування заходів забезпечення позову законодавцем в статті 66 Господарського процесуального кодексу України визначено утруднення чи неможливість виконання рішення суду у разі невжиття таких заходів.

Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" №16 від 26.12.2011р. при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічні положення містяться у Інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики забезпечення позову" від 12.12.2006р. №01-8/2776.

Згідно із п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" №16 від 26.12.2011р. умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Як зазначалося вище, метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Оскільки, судом апеляційної інстанції відмовляється у задоволенні позову, про що буде зазначено далі у постанові, підстави для вжиття заходів щодо забезпечення позову відсутні.

Крім цього, посилання позивача на звернення відповідача до суду з позовом про зобов'язання здійснити реєстрацію не можуть бути підставою для накладення арешту на це майно.

За наведених обставин, у задоволені заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову судом відмовляється.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 09.11.2015 підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Треті особи правом на участь своїх представників у судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, ухвали суду направлялись за належними адресами.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутніми у даному судовому засіданні від третіх осіб до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.

Разом з тим, від третьої особи - ОСОБА_5 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким він підтримав її вимоги та просив оскаржуване рішення скасувати.

Враховуючи належне повідомлення третіх осіб, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.

Між приватним підприємством "Парадіс Нова", як продавцем та приватним підприємством "Контраст", як покупцем 03.04.2013 року було укладено Договір купівлі-продажу комплексу, нежилого приміщення з розстроченням платежу. Вказаний договір посвідчено Куликовською Т.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 333.

Відповідно до п. 1.1 договору продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність комплекс, нежитлове приміщення, 101 км. автомобільної дороги Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя, що знаходиться на території Піщанської с/ради Золотоніського району Черкаської області. Покупець зобов'язується прийняти об'єкт купівлі-продажу і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у цьому Договорі.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що згідно Звіту № 19-01-13 про оцінку майна, виданого 29.01.2013 року приватним підприємством "Тасадор", вартість майна, що відчужується становить 63 500 грн.

Сторони домовились, що купівля-продаж об'єкту здійснюється за ціною 63 500 грн., які покупець зобов'язується сплатити продавцю до 31.12.2013 року в безготівковій формі на рахунок продавця (р/р 26005000022585 в ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023), відповідно до графіку розрахунків: 03.04.2013 року покупець сплачує 60 000,00 грн., до 31.12.2013 року покупець сплачує 3 500 грн. згідно рахунку, виставленого продавцем у день сплати та підписання акту прийому-передачі об'єкта купівлі-продажу (п. 2.2 договору).

Згідно п. 3.1 договору в день повного розрахунку по цьому Договору Продавець повинен передати Покупцеві об'єкт купівлі-продажу в належному технічному стані, про що сторонами складається двосторонній Акт прийому-передачі.

У день укладення вказаного Договору купівлі-продажу - 03.04.2013 року, ОСОБА_5 було видано письмову Розписку, за якою він зобов'язався передати ОСОБА_4 грошові кошти в загальній сумі 75000,00 доларів США в рахунок придбання Об'єкту купівлі-продажу - нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 згідно Договору від 03.04.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом, зареєстрованим в реєстрі за № 333.

Відповідно до вказаної Розписки перша частина грошових коштів в сумі 50 000,00 доларів США мала бути сплачена до 20.06.2013 року, інша частина в сумі 25 000,00 доларів США - до 31.12.2013 року.

На виконання умов Договору купівлі-продажу покупцем 03.04.2013 було перераховано продавцю грошові кошти в сумі 60 000,00 грн. та 20.06.2013 - в сумі 3 500 грн.

Разом з тим, 26.06.2013 позивачем було повернуто відповідачу грошові кошти в сумі 3 500 грн., як помилково зараховані.

Відповідачем повторно неодноразово перераховувались позивачу вказані кошти, які знову повертались останнім покупцю.

При цьому, платежі повертались відповідачу у зв'язку з закриттям позивачем банківського рахунку.

Крім цього, позивачем було також повернуто відповідачу грошові кошти в сумі 60 000,00 грн.

У зв'язку з тим, що позивач уникав отримання вказаних коштів, відповідачем було виконане зобов'язання за договором шляхом внесення грошових коштів в сумі 63 500 грн. на депозит нотаріусу, що підтверджується банківською випискою.

Разом з тим, акт приймання-передачі майна не складався та відповідно майно за договором відповідачу передано не було.

Раніше, приватне підприємство "Парадіс Нова" зверталось до господарського суду Київської області з позовом до приватного підприємства "Контраст" про визнання договору недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що договір купівлі-продажу комплексу, нежилого приміщення з розстроченням платежу від 03.04.2013 р. було укладено з порушенням вимог чинного законодавства та внаслідок введення позивача в оману, у зв'язку з чим спірний договір, на думку ПП "Парадіс Нова", підлягає визнанню недійсним.

Рішенням господарського суду Київської області від 10.11.2014 р. у справі № 911/902/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 р., у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Господарські суди встановили, що укладаючи спірний договір купівлі-продажу від 03.04.2013 сторони на власний розсуд визначили його умови та дійшли згоди щодо них, зокрема, відносно ціни об'єкту продажу. Також, в момент укладення договору купівлі-продажу позивач чітко усвідомлював, яка саме ціна об'єкту вказана в договорі та погодився з нею.

Крім цього, господарські суди дійшли висновку, що посилання позивача на розписку від 03.04.2013, згідно якої фізична особа (громадянин) ОСОБА_5 зобов'язався перед фізичною особою (громадянином) ОСОБА_4 в строк до 20.06.2013 сплатити 50000,00 доларів США, до 31.12.2013 - 25 000,00 доларів США в рахунок купівлі автозаправного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 згідно договору, засвідченого 03.04.2013 та зареєстрованого за №333 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куликовською Т.В., є безпідставним, оскільки у розписці відсутні посилання на те, що вказані в ній фізичні особи ОСОБА_5 та ОСОБА_4, складаючи розписку, діяли від імені юридичних осіб, а саме: ПП "Парадіс Нова" (позивача) та ПП "Контраст" (відповідача), також в розписці відсутні відбитки печаток зазначених підприємств.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін вказані судові акти, погодився із висновком судів про те, що для позивача і відповідача, як юридичних осіб та сторін оспорюваного договору купівлі-продажу, вказана вище розписка не створює правових наслідків.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, рішення у справі № 911/902/14 не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі № 911/2091/15, не можуть йому суперечити.

Отже, враховуючи встановлення у справі № 911/902/14 обставин відсутності правових наслідків оформлення розписки для позивача і відповідача, як юридичних осіб та сторін оспорюваного договору купівлі-продажу, підстави для застосування умов щодо оплати майна, узгоджених у цій розписці, як умов договору між юридичними особами, відсутні.

Приватне підприємство "Парадіс Нова" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до приватного підприємства "Контраст" про розірвання договору купівлі-продажу від 03.04.2013 та повернення товару.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, посилаючись за ст. 235 Цивільного кодексу України, зазначає, що під час укладення спірного Договору купівлі-продажу його сторони мали намір приховати укладення іншого правочину, тобто у даному випадку договір купівлі-продажу є удаваним.

Зокрема, позивач вказує на те, що до відносин між сторонами стосовно купівлі-продажу об'єкту нерухомості в частині його ціни та порядку оплати мають застосовуватися умови, викладені в реальному правочині, а саме з урахуванням Розписки від 03.04.2013 року.

Оскільки на умовах, викладених в реальному правочині відповідач своїх зобов'язань не виконав, зокрема, до 20.06.2013 року не було сплачено суму в розмірі 50 000,00 доларів США, а до 31.12.2013 року не сплачено суму в розмірі 25 000,00 доларів США, вищевказане, на думку позивача, свідчить про невиконання відповідачем зобов'язань щодо оплати майна і є підставою для розірвання Договору купівлі-продажу у зв'язку з істотним порушенням його умов.

Також, посилаючись на ч. 4 ст. 694, ч. 2 статті 697 Цивільного кодексу України, у зв'язку з простроченням оплати товару, проданого в кредит, позивач просить повернути йому неоплачений товар.

Судом першої інстанції вказані вимоги задоволено частково: розірвано договір купівлі-продажу комплексу, нежилого приміщення з розстроченням платежу від 03.04.2013 року, посвідчений Куликовською Т.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 333; вимогу про витребування від приватного підприємства "Контраст" на користь приватного підприємства "Парадіс Нова" товару - комплексу, нежитлового приміщення, 101 км. автомобільної дороги Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя, що знаходиться на території Піщанської с/ради Золотоніського району Черкаської області залишено без розгляду.

Задовольняючи вимогу про розірвання договору суд дійшов висновку про удаваність договору та що до правовідносин, які реально виникли між сторонами спірного Договору, мають застосовуватися правила та умови, узгоджені у ньому з урахуванням зобов'язань, прийнятих засновниками підприємств (сторін спірного Договору) в Розписці від 03.04.2013 року, в частині умов оплати майна.

Оскільки, судом першої інстанції було встановлено, що оплата нерухомого майна на умовах правочину, який сторони насправді вчинили, не проведена, а саме до 20.06.2013 року не сплачено грошові кошти в розмірі 50 000,00 доларів США, а до 31.12.2013 року не сплачено кошти в розмірі 25 000,00 доларів США, що свідчить про порушення з боку відповідача зобов'язання по оплаті майна, судом першої інстанції було розірвано договір.

Залишення вимоги про повернення товару мотивовано ненаданням суду доказів передачі позивачем майна за договором відповідачу.

При цьому, таких доказів суд не вимагав.

Колегія суддів з наведеними висновками місцевого господарського суду, зокрема, щодо удаваності договору купівлі-продажу, не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину (п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Так, удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому, при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали).

Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином (наприклад: договір купівлі-продажу квартири, що насправді є договором застави в забезпечення повернення позики або укладений з метою уникнути звернення стягнення на заставлене майно в судовому порядку чи договір купівлі-продажу, який насправді є договором дарування).

При цьому, позивач повинен вказати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину.

За удаваного правочину настають інші права та обов'язки, ніж ті, що передбачені правочином.

За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Наведена позиція викладена в Узагальненнях Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Отже, обов'язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено.

При цьому, належить враховувати, що удаваний правочин не має іншої мети, ніж приховання іншого правочину.

Виходячи з наведеного, предметом доказування у даному спорі є доведення, що саме при укладенні вказаного договору купівлі-продажу сторони мали на увазі укладення іншого правочину, тобто іншого виду договору.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу (ч. ст. 694 Цивільного кодексу України).

Позивачем належними засобами доказування не доведено того, що при укладенні вказаного договору купівлі-продажу сторони мали на увазі укладення іншого договору.

При цьому, йдеться саме про укладення зовсім іншого виду договору, а не просто зміну деяких умов договору купівлі-продажу, у тому числі, в частині строків оплати та суми товару.

Наприклад, оформлення договору дарування частки майна з метою приховання насправді укладеного договору купівлі - продажу цієї частки для обходу переважного права її купівлі іншими співвласниками майна; оформлення договору купівлі - продажу квартири замість договору її застави з метою забезпечення виконання продавцем квартири своїх зобов'язань перед її покупцем за договором позики.

Позивачем не вказано який саме договір сторони мали на увазі, укладаючи договір купівлі-продажу. Не доводиться укладення іншого виду договору, а вказується про необхідність застосування умови в частині розміру ціни продажу вказаній у розписці, але при цьому не йдеться, що сторони мали на увазі інший вид договору ніж договір купівлі-продажу, який було укладено.

Розписка, якою ніби - то встановлено іншу ціну товару, не свідчить про удаваність договору купівлі-продажу, оскільки позивачем не доведено, що метою оспорюваного договору є приховання іншого виду правочину.

У даному контексті слід зазначити, що вказана розписка не є доказом укладення іншого виду правочину, який би встановлював інакші цивільно-правові відносини між сторонами, тобто відносини відмінні від купівлі-продажу.

Крім цього, як вже зазначалось, судовими рішеннями було встановлено обставини відсутності правових наслідків оформлення розписки для позивача і відповідача, як юридичних осіб та сторін оспорюваного договору купівлі-продажу.

Основною метою спірного договору купівлі-продажу з розстроченням платежу є передача продавцем у власність покупця майна та відповідно прийняття його останнім і сплата ціни вказаного товару продавцю.

Протилежного позивачем не доведено.

Отже, укладаючи вказаний договір воля сторін не була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені

договором купівлі-продажу.

Наведені обставини виключають можливість правового висновку про удаваність правочину та застосування до даних правовідносин сторін умов узгоджених в Розписці від 03.04.2013 року, в частині оплати майна.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем зобов'язання в частині оплати майна в сумі 75 000 дол. США, який є наслідком правової позиції про удаваність договору, є необґрунтованим.

Отже, відповідно розірвання договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання в частині оплати коштів, передбачених розпискою, є неправомірним.

Таким чином, підстави для розірвання договору відсутні та відповідно вимоги позивача в наведеній частині не підлягають задоволенню.

Враховуючи відсутність підстав для розірвання договору вимога про повернення товару також залишається судом без задоволення.

При цьому, слід також зазначити, що позивачем не доведено обставини передачі товару відповідачу за договором.

Крім того, залишення вказаної вимоги без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованим ще з наступних підстав.

Відповідно до вказаної норми господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Проте, суд не вимагав у позивача вказаних доказів, а отже у нього були відсутні процесуальні підстави для залишення позову без розгляду.

З огляду на допущені при прийнятті рішення місцевим господарським судом порушення, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Контраст" на рішення господарського суду Київської області від 30.06.2015 у справі № 911/2091/15 за позовом приватного підприємства "Парадіс Нова" до приватного підприємства "Контраст", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_4, та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, про розірвання договору та повернення товару задовольнити повністю.

2. Рішення господарського суду Київської області від 30.06.2015 у справі № 911/2091/15 про часткове задоволення позову скасувати.

3. Прийняти нове рішення по справі № 911/2091/15, яким у задоволенні позову приватного підприємства "Парадіс Нова" до приватного підприємства "Контраст", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_4, та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, про розірвання договору та повернення товару відмовити повністю.

4. Стягнути з приватного підприємства "Парадіс Нова" (м. Київ, вул. Шахтарська, б. 2, код за ЄДРПОУ 35675711) на користь приватного підприємства "Контраст" (Київська область, м. Бориспіль, вул. Запорізька, б. 1, код за ЄДРПОУ 13706055) судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 609 грн. 00 коп.

5. Доручити господарському суду Київської області видати відповідний наказ.

6. Матеріали справи № 911/2091/15 повернути до господарського суду Київської області.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко