Постанова № 53396933, 12.11.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2015 року Справа № 904/5519/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Прокопенко А.Є. (доповідач)

суддів: Дмитренко Г.К., Чимбар Л.О.

при секретарі судового засідання: Однорог О.В.

представники сторін у судове засідання не з’явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Лерс” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2015р. у справі №904/5519/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Віола Фарм”, м.Запоріжжя

до товариства з обмеженою відповідальністю “Лерс”, м.Павлоград

про стягнення 54430,83 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Віола Фарм” звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Лерс” 54430,83 грн. за договором №15 від 01.01.2015р.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2015 року по справі №904/5519/15 (суддя Соловйова А.Є.) позов задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Лерс” на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Віола Фарм” 45970,19 грн. основного боргу, 3537,58 грн. інфляційних втрат, 234,43 грн. 3% річних, 4688,53 грн. пені та 1827 грн. судового збору.

Не погодившись з рішенням господарського суду, товариство з обмеженою відповідальністю “Лерс” подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення господарського суду без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Як встановлено господарським судом, 01.01.2015р. товариство з обмеженою відповідальністю “Віола Фарм”, як продавець, та товариство з обмеженою відповідальністю “Лерс”, як покупець, уклали договір №15, відповідно до умов якого продавець взяв на себе зобов’язання здійснити поставку обумовленої продукції покупцю, а покупець – прийняти продукцію та оплатити продавцю її ціну в строки та в порядку, передбаченими цим договором. Асортимент, кількість, ціна та загальна кількість продукції зазначаються в накладній, що є невід’ємною частиною цього договору (п.п.1.1., 1.2. договору).

Відповідно до п.5.2. договору покупець здійснює оплату продукції шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця у розмірі 100% (сто відсотків) вартості отриманої продукції не пізніше 30 календарних днів з дня отримання продукції. Днем отримання продукції є дата, вказана у накладній.

Згідно п.7.2. договору він вступає в силу з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2015р.

Позивач свої зобов’язання за договором виконав в повному обсязі, 03.03.2015р., 25.03.2015р. та 03.04.2015р. поставив відповідачу товар загальною вартістю 46083,51 грн., що підтверджується видатковими накладними №ПВФ00000495, №ПВФ00000496 від 03.03.2015р., №ПВФ00000705, №ВПФ00000706 від 25.03.2015р., №ПВФ00000785, №ПВФ00000786 від 03.04.2015р., довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей №2190 від 03.03.2015р., №2232 від 25.03.2015р., №2252 від 03.04.2015р.

З урахуванням умов п.5.2 договору розрахунки за поставлений 03.03.2015р. позивачем товар мали бути здійснені відповідачем в строк до 02.04.2015р. включно, за поставлений 25.03.2015р. товар – в строк до 24.04.2015р. включно, за поставлений 03.04.2015р. товар – в строк до 03.05.2015р. включно.

Відповідно матеріалам справи розрахунок за поставлений товар відповідач здійснив частково – в сумі 113,32 грн., заборгованість відповідача складає 45970,19 грн.

В силу ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов укладеного договору.

Відповідно до вимог ст.ст.525,526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України невиконання зобов’язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, є порушенням зобов’язання.

Врахувавши подані до справи докази про часткову оплату боргу, господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 45970,19 грн.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про недоведеність факту поставки позивачем товару по договору №15 від 01.01.2015р. на суму 45970,19 грн., який вказує, що всі копії видаткових накладних не можуть вважатися належними доказами на підтвердження здійснення господарських операцій за відсутності декількох обов’язкових реквізитів, зокрема, назви документа (форми), дати і місця складання, печатки підприємства.

Відповідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, накладні, що підтверджують факт поставки товару за договором №15 від 01.01.2015р. (видаткові накладні ПВФ00000495, ПВФ00000496 від 03.03.2015р., ПВФ00000705, ПВФ00000706 від 25.03.2015р., ПВФ00000785, ПВФ00000786 від 03.04.2015р.), містять такі реквізити, як назва документа, дата і місце складання, печатку товариства з обмеженою відповідальністю «Віола Фарм».

Відбиток печатки не входить до переліку обов’язкових реквізитів первинних та зведених документів, визначеному у ч.2 ст.9 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, також не визначає відбиток печатки як обов’язковий реквізит первинного документу.

Також слід зазначити, що відповідно до п.4.4 договору №15 від 01.01.2015р. підпис представника відповідача на накладній свідчить про поставку вказаної в накладній кількості продукції. Особа, що підписала вищезазначені накладні, є належним чином уповноваженим представником відповідача. Про це свідчать довіреності відповідача на приймання товару за накладними, копії яких долучені до матеріалів справи. Ці довіреності містять зразок підпису особи, що має право приймати товар від позивача, номера накладних, за якими вона може приймати товар, паспортні дані особи, підписи керівника та головного бухгалтера відповідача, печатку відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 234,43 грн. за загальний період прострочення з 03.04.2015р. по 19.06.2015р. та інфляційні втрати в сумі 3537,68 грн. за загальний період прострочення з квітня 2015 року по травень 2015 року.

Господарський суд правомірно задовольнив заявлені вимоги в цій частині в повному обсязі.

Згідно п.6.1. договору за несвоєчасну оплату поставленої продукції покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

За розрахунком позивача розмір пені за загальний період нарахування з 03.04.2015р. по 19.06.2015р. складає 4688,53 грн.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).

В силу ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п.6 ст.231 Господарського кодексу України).

Положеннями ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Господарський суд обґрунтовано визнав правомірним нарахування позивачем пені в сумі 4688,53 грн. за прострочення виконання відповідачем зобов’язань по договору та задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Отже, висновки господарського суду відповідають матеріалам і обставинам справи, а доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують таких висновків.

Враховуючи вищевикладене, підстави для скасування рішення господарського суду, які передбачені статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Судовий збір за перегляд справи по апеляційній скарзі покладається на скаржника відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Лерс”, м.Павлоград залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2015р. у справі №904/5519/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 12.11.2015р.

Головуючий суддя А.Є. Прокопенко

Суддя Г.К.Дмитренко

Суддя Л.О.Чимбар