Рішення № 53396628, 11.11.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 р. Справа № 918/1228/15

Суддя Романюк Р.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"

до Кузнецовського міського комунального підприємства

про стягнення 5 370 866 грн. 98 коп.

В засіданні приймали участь:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №386 від 23.03.2015р.)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №1809 від 11.09.2015.)

Обставини справи: Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Кузнецовського міського комунального підприємства, про стягнення 5 370 866 грн. 98 коп. з яких: 4 471 030 грн. 76 коп. - заборгованість, 815 958 грн. 43 коп. - пеня, 44 426 грн. 63 коп. - 3% річних та 39 451 грн. 16 коп. - інфляційні.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що на підставі Договору про постачання теплової енергії в гарячій воді №3 від 01.10.2002р. він в квітні-серпні 2015 року надав відповідачу послуги по постачанню теплової енергії в гарячій воді, вартість яких останнім не сплачена, а тому існуючу заборгованість з урахуванням 3 % річних, інфляційних та пені, просить суд стягнути у примусовому порядку.

09.11.2015 року від відповідача надійшов відзив, у якому останній визнає існування заборгованості за надані згідно Договору послуги та її розмір, але не погоджується з нарахованою пенею в розмірі 815 958 грн. 43 коп. та просить суд зменшити її розмір на 50 %.

Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2002р. між Державним підприємством Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ Рівненська атомна електрична станція (надалі - ВП Рівненська АЕС) та Кузнецовське комунальне підприємство (надалі - Споживач) було укладено договір № 3 про постачання питної води з водопроводу Рівненської АЕС про постачання теплової енергії в гарячій воді (надалі - Договір, а.с. 30-32), відповідно до умов якого ВП Рівненська АЕС бере на себе зобов'язання постачати Споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а Споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбаченими цим договором.

Відповідно до пункту 6.2. Договору, розрахунок за теплову енергію, яка відпускається споживачеві, проводиться на основі рахунків шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ВП "Рівненська АЕС" щомісячно до 25-го числа наступного за розрахунковим.

06.07.2010р. сторони уклали додаткову угоду №1 до договору №3 від 01.10.2002р. про постачання теплової енергії в гарячій воді, якою погодили п. 7.2.2. договору №3 від 01.10.2002р. про постачання теплової енергії в гарячій воді викласти в наступній редакції:

"За несвоєчасне здійснення розрахунків за теплову енергію споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості за кожен день прострочення від суми невиконаних зобовязань".

На виконання умов Договору позивач в квітні-серпні 2015 року забезпечив відповідача тепловою енергією, за що виставив відповідачу рахунки від 30 квітня 2015 року № СП000414 тв, 30 квітня 2015 року № СП000415 тв, 30 квітня 2015 року № СП000416 тв, 30 квітня 2015 року № СП000417 тв, від 31 травня 2015 року № СП000509 тв, від 30 червня 2015 року № СП000592 тв, 31 липня 2015 року № СП000246 тв, 31 серпня 2015 року № СП000772 тв (а.с. 12-15).

Водночас відповідач взятий на себе за договором обовязок щодо своєчасної та повної оплати використаної теплової енергії виконав частково у звязку з чим у відповідача виникла заборгованість в сумі 4 471 030 грн. 76 коп..

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Зі змісту ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України випливає, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що сума основного боргу за отриману теплову енергію по Договору №3 від 01 жовтня 2002 року, яка складає 4 471 030 грн. 76 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи та не заперечується представником відповідача, присутнім в судовому засіданні, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовних вимог в цій частині.

Крім того, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного суду України від 12.12.11 в справі №07/238-10).

На підставі частини 2 статті 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу за період з 25.05.2015р. по 21.10.2015р. інфляційні в розмірі 39 451 грн. 15 коп. та за період з 25.05.2015р. по 21.10.2015р. 3% річних в розмірі 44 426 грн. 63 коп.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних та 3% річних, суд визнав їх арифметично вірними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

На підставі пункту 7.2.2. Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 06.07.2010р. до договору №3 від 01.10.2002р. про постачання теплової енергії в гарячій воді) позивач нарахував відповідачу пеню (по кожному рахунку окремо та з урахуванням часткової сплати заборгованості) за період з 25.05.2015р. по 21.10.2015р. в розмірі 815 958 грн. 43 коп. (розрахунок а.с. 9-11).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 та 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Згідно ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач припустився прострочення взятого на себе зобов'язання, суд перевіривши поданий позивачем розрахунок та період нарахування пені, визнає його правомірним, а відтак позовні вимоги в частині стягнення 815 958 грн. 43 коп. пені - обгрунтованими.

Разом з тим, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно братись до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що, вирішуючи, у тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як вбачається з поданих відповідачем матеріалів, останній не має можливості вчасно виконувати договірні зобовязання у звязку з відсутністю коштів та збитковістю підприємства, а нараховані позивачем штрафні санкції значно погіршують фінансове становище відповідача. Причиною такої збитковості є недоотримання грошових коштів підприємством від господарської діяльності, оскільки тарифи на послуги що надаються Кузнецовським міським комунальним підприємством населенню м. Кузнецовськ, не відповідають фактичній вартості даних послуг. Відповідач надаючи житлово-комунальні послуги всім мешканцям міста з економічно обґрунтованими витратами, що перевищують рівень відшкодування цих витрат по діючих тарифах, фактично субсидує за власні кошти населення міста і в свою чергу несе збитки.

За таких обставин, враховуючи, що належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, а також приймаючи до уваги майновий стан відповідача та специфіку його діяльності, суд вважає за можливе скористатись правом наданим п. 3 ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України, зменшивши суму пені яка підлягає стягненню на 50% - до 407 979 грн. 21 коп.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 4 471 030 грн. 76 коп. заборгованості, 407 979 грн. 21 коп. пені, 44 426 грн. 63 коп. - 3% річних, 39 451 грн. 16 коп. інфляційних, з покладенням судових витрат на відповідача у справі, як на особу внаслідок неправомірних дій якої виник спір (ч. 2 ст. 49 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Кузнецовського міського комунального підприємства (34400, Рівненська область, м. Кузнецовськ, майдан Незалежності 2, код ЄДРПОУ 30536302) на користь Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від іменні якого діє Відокремлений підрозділ Рівненська атомна електрична станція (34400, Рівненська область, м. Кузнецовськ, код ЄДРПОУ 05425046) 4 471 030 грн. 76 коп. заборгованості, 407 979 грн. 21 коп. пені, 44 426 грн. 63 коп. - 3% річних, 39 451 грн. 16 коп. інфляційних та 80 563 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 12.11.2015р.

Суддя Романюк Р.В.