Рішення № 53396264, 11.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2015Справа №910/26998/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фобос ЛТД»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім Сєверодонецького «Об'єднання склопластик»

про стягнення 60 705,69 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Гуйванюк Й.Є. - представник за довіреністю № 04/01-08/09-2015 від 08.09.15

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 11.11.2015, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фобос ЛТД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім Сєверодонецького «Об'єднання склопластик» про стягнення 60 705,69 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.10.2012 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу майна № 1210/2, за яким позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийняти та оплатити мано (шини автомобільні), згідно з переліку, визначеного в додатку № 1 до договору на загальну суму 35 100 грн. За доводами позивача ТОВ «Фобос ЛТД» належним чином виконало зобов'язання за договором та поставило відповідачу майно на загальну суму 35 100,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі майна, підписаного уповноваженого представниками сторін та скріплені їх печатками. Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань так і не оплатив вартість прийнятого товару, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 35 100,00 грн. За неналежне виконання грошових зобов'язань позивач також просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 3 141,69 грн та інфляційні втрати у розмірі 22 464,00 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.10.2015 порушено провадження у справі № 910/26998/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 11.11.2015.

У судове засідання 11.11.2015 з'явився представник позивача, який надав документи на виконання вимог ухвали суду та пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання 11.11.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

12 жовтня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фобос ЛТД» (надалі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім Сєверодонецького «Об'єднання склопластик» (надалі - покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу майна № 1210/2 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець передає, а покупець приймає майно, зазначене у додатку № 1, на умовах цього договору. Додаток є невід'ємною частиною цього договору.

Найменування майна, що відчужується, його кількість, ціна і вартість, за якою вчиняється продаж майна, зазначені у додатку до цього договору (п. 1.2. договору).

Згідно з п.2.1. договору загальна вартість майна складає 35 100,00 грн, в т.ч. ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи сторонами у додатку № 1 до договору визначено перелік, кількість та вартість майна, що передається продавцем у власність покупця.

Покупець здійснює оплату вартості майна, визначену у п. 2.1. договору, після передачі майна (п. 2.2. договору).

Відповідно до 3.2. договору передача майна продавцем та прийняття його покупцем оформляється з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна.

Майно вважається фактично переданим продавцем та прийняти покупцем з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна (п. 3.3. договору).

Матеріалами справи підтверджується, що 12.10.2012 р. сторони підписали акт приймання-передачі майна за договором купівлі-продажу майна № 1210/2 від 12.10.2012 на загальну суму 35 100,00 грн.

Згідно з п. 5.1. договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

За доводами позивача ТОВ «Фобос ЛТД» належним чином виконало зобов'язання за договором та поставило відповідачу майно на загальну суму 35 100,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі майна, проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань так і не оплатив вартість прийнятого товару, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 35 100,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 628, ст. 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).

Частиною першою ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Згідно з п. 2.2. договору покупець здійснює оплату вартості майна, визначену у п. 2.1. договору, після передачі майна.

Як свідчать матеріали справи, позивач передав, відповідач прийняв товар на загальну суму 35 100,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі майна, підписаного уповноваженого представниками сторін та скріплені їх печатками.

Проте, відповідачем вказаний товар не було оплачено, у зв'язку з чим виник борг перед позивачем у розмірі 35 100,00 грн.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 2.2. договору виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за отриманий товар за договором на момент розгляду справи настав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем був переданий товар, проте відповідач, в порушення дійсних домовленостей, не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим його заборгованість складає на момент вирішення спору 35 100,00 грн.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 35 100,00 грн.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 3 141,69 грн та інфляційні втрати у розмірі 22 464,00 грн.

Відповідно до ч. 2. ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що їх розмір становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягають суми, заявлені позивачем, а саме 3% річних у розмірі 3 141,69 грн та інфляційні втрати у розмірі 22 464,00 грн.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім Сєверодонецького «Об'єднання склопластик» (04071, м. Київ, вул.. Воздвиженська, буд. 10-А, ідентифікаційний код 33104475) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фобос ЛТД» (39609, Полтавська область, м. Кременчук, віл. Свіштовська, буд. 3-Г; ідентифікаційний код 34793106) основну суму заборгованості у розмірі 35 100 (тридцять п'ять тисяч сто) грн 00 коп.; 3% річних у розмірі 3 141 (три тисячі сто сорок одну) грн 69 коп.; інфляційні втрати у розмірі 22 464 (двадцять дві тисячі чотириста шістдесят чотири) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.11.2015 р.

Суддя Пукшин Л.Г