Рішення № 53396237, 05.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2015Справа №910/21466/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба швидкого кредитування»

до Товариства з обмеженою від повільністю «КОМПАРЕКС Україна»

про визнання недійсним договору

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Гладишева О.А.;

від відповідача: Вівсяник А.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Служба швидкого кредитування» (далі-позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАРЕКС Україна» (далі-відповідач) про визнання недійсним субліцензійного договору № 140626 від 26.06.2014.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.08.2015 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14.09.2015 за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

14.09.2015 через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату для надання можливості у належний спосіб підготувати правову позицію.

Також, 14.09.2015 представник відповідача подав заяву про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи № 910/18752/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба швидкого кредитування» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАРЕКС Україна» про розірвання договору.

Крім того, 14.09.2015 через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав заяву про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи № 908/4022/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАРЕКС Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба швидкого кредитування» про стягнення заборгованості.

У судовому засіданні 14.09.2015 оголошувалась перерва до 15.10.2015 у порядку ст. 77 ГПК України.

15.10.2015 через загальний відділ діловодства суду представник відповідача повторно подав заяву про зупинення провадження у справі, в якій просить суд провадження у справі № 910/21466/15 зупинити до вирішення пов'язаної з нею справи № 908/4022/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАРЕКС Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба швидкого кредитування» про стягнення заборгованості за субліцензійним договором № 140626 від 26.06.2014.

Також, 15.10.2015 через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, обґрунтовуючи тим, що зміна валютного курсу не є істотною зміною обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, позивач не позбавлений того, на що він розрахував при укладенні договору, а тому відсутні підстави для визнання договору недійсним.

У судовому засіданні 15.10.2015 оголошувалась перерва до 05.11.2015 у порядку ст. 77 ГПК України.

05.11.2015 через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав клопотання, в якому просить суд перенести судове засідання на іншу дату.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та заперечив проти задоволення клопотань про зупинення провадження у справі, поданих відповідачем.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та просив суд залишити без розгляду подані клопотання про зупинення провадження у справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 05.11.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.06.2014 між Товариством з обмеженою від повільністю «КОМПАРЕКС Україна» (далі - ліцензіат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба швидкого кредитування» (далі - субліцензіат) укладено субліцензійний договір № 140626, умовами якого передбачено, що ліцензіат в порядку та на умовах цього договору за винагороду (роялті) надає субліцензіату право на користування програмним забезпеченням, перелік якого зазначено в додатках до цього договору, що є його невід'ємними частинами.

Відповідно до п. 1.5 договору, строк, на який надаються права, визначений додатками до цього договору, що є його невід'ємними частинами. Територія на якій надаються права - територія України.

Умовами п. 3.1 договору визначено, що загальний розмір винагороди за ліцензії (роялті) та порядок її здійснення погоджується сторонами у відповідному додатку до цього Договору.

Платіж здійснюється без ПДВ відповідно до підпункту 196.1.6 пункту 196.1статті 196 Податкового кодексу України.

Роялті сплачується субліцензіатом на підставі даного договору у строки, вказані у відповідних додатках до цього договору, шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на поточний рахунок ліцензіата. Сторони встановили, що всі розрахунки по договору будуть здійснюватися у національній грошовій одиниці України - гривні (п. 3.2., п. 3.4. договору).

Згідно п. 4.1 договору, дозвіл на використання Програмного забезпечення надається субліцензіату шляхом надання доступу на сайт https://www.microsoft.com.licensing/servicecentr/, на якому субліцензіат матиме доступ до програмного забезпечення та/або матиме змогу отримати ліцензійні коди на активацію програмного забезпечення (у разі потреби), про що сторони складають акт приймання - передачі ліцензій відповідно до додатків до цього договору.

Договір вступає в силу з дня його підписання сторонами і діє до 30 червня 2017 року, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (п. 9.1. договору).

26.06.2014 сторонами укладено додаток № 1 до договору, пунктом 2 якого погоджено перелік ліцензій, які надаються, зокрема, на 1-й квартал з 01.07.2014 по 30.09.2014., 2-й квартал з 01.10.2014 по 31.12.2014, 3-й квартал з 01.01.2015 по 31.03.201, на 4-й квартал з 01.04.2015 по 30.06.2015 вартістю 76 550 грн. 84 коп. за кожний квартал.

У пункті 3 додатку № 1 зазначено, що дозвіл на використання вищезазначеного Програмного забезпечення надається субліцензіату за актом приймання-передачі ліцензій в порядку, що передбачений статтею 4 договору.

Сума роялті за весь період, у відповідності до переліку, наведеному в пункті 2, є еквівалентом 76 633, 22 доларів США за «курсом долара» на дату підписання, що становить 1 198, 71 гривень за 100 доларів США (п. 5 додатку).

Пунктом 6 додатку № 1 сторонами погоджено графік здійснення оплат, зокрема, роялті за 1-й квартал сплачується не пізніше 20.07.2014, за 2-й квартал не пізніше 20.10.2014, за 3-й квартал не пізніше 20.01.2015, за 4-й квартал 20.04.2015, у розмірі 76 550 грн. 84 коп. за кожний квартал.

Крім того, 25.09.2014 сторонами укладено Додаток № 2 до Сублізенційного договору № 140626, за умовами якого п. 2.1 сторонами погоджено Перелік ліцензій, які надаються ліцензіатом сублізенціату в рамках програми ліцензування та вартість, а саме: загальна сума роялті згідно переліку ліцензій, які надаються на 1-й період з 01.10.2014 по 30.06.2015, складає 56 125 грн. 20 коп.

Відповідно до п. 3 Додатку № 2, дозвіл на використання програмного забезпечення надається субліцензіату за Актом приймання-передачі в порядку, що передбачений ст. 4 договору. Сума роялті за весь період у відповідності до переліку, наведеному в п. 1 є еквівалентом 15 840, 04 доларів США за «Курсом долара» на дату підписання, що становить 1 299,19 грн. за 100 доларів США.

Згідно п. 6 додатку, роялті сплачується в наступному порядку: 1-й період згідно п. 2.1 додатку № 2 в сумі 56 125, 20 грн. сплачується не пізніше 20.10.2014 (п. 6.1 додатку).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю «Служба швидкого кредитування» зазначає, що оспорюваний правочин вчинений позивачем під впливом обману, оскільки відповідач недобросовісно використовує своє становище на ринку та вводить в оману споживачів, отримує незаконні прибутки, а тому просить суд визнати недійсним субліцензійний договір № 140626 від 26.06.2014.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Так, відповідно до ст. 1109 Цивільного кодексу України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Як встановлено судом, сторони погодили всі істотні умови субліцензійного договору № 140626 від 26.06.2014.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ст. 230 Цивільного кодексу України.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Так, відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Аналогічні рекомендації містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Разом з тим, необхідно зазначити, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Крім того, суд зазначає, що наявність факту навмисного введення однією із сторін іншої сторони в оману щодо обставин, які мають істотне значення, одночасно виключає наявність факту помилки щодо таких обставин.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що наведені позивачем обставини, не мають своїм наслідком визнання договору недійсним у розумінні положень ст.ст. 229, 230 ЦК України, оскільки позивач не навів, а суд не встановив таких фактів порушень охоронюваних законом прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба швидкого кредитування» з боку відповідача, а також фактів, які б підтверджували укладення спірного договору під впливом обману.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що у зв'язку з неналежним виконанням позивачем своїх зобов'язань за субліцензійним договором № 140626 від 26.06.2014, Товариство з обмеженою від повільністю «КОМПАРЕКС Україна» звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба швидкого кредитування» про стягнення 377 638, 74 грн. основного боргу за субліцензійним договором № 140626 від 26.06.2014, 122 963, 49 грн. - курсової різниці, 94 161, 51 грн. - пені, 115 734, 90 грн. - втрат від інфляції та 6 323, 48 грн. - річних процентів.

Так, рішенням господарського суду Запорізької області від 03.09.2015 у справі № 908/4022/15 (суддя Попова І.А.) позовні вимоги Товариства з обмеженою від повільністю «КОМПАРЕКС Україна» задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба швидкого кредитування» (69037, м. Запоріжжя, вул. Сорок років Радянської України, 39-А, оф. 25, ЄДРПОУ 37611616) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компарекс Україна» (03680, м. Київ, вул. М.Грінченка, 4-Б, ЄДРПОУ 36273889) 377 638 (триста сімдесят сім тисяч шістсот тридцять вісім) грн. 74 коп. основного боргу, 55 184 (п'ятдесят п'ять тисяч сто вісімдесят чотири) грн. 53 коп. пені, 115 734 (сто п'ятнадцять тисяч сімсот тридцять чотири) грн. 51 коп. втрат від інфляції грошових коштів, 6 323 (шість тисяч триста двадцять три) грн.. 48 коп. річних процентів, 11 097 (одинадцять тисяч дев'яносто сім) грн. 62 коп. - судового збору.

Зокрема, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компарекс Україна» виконало свої зобов'язання за договором, передавши Товариству з обмеженою відповідальністю «Служба швидкого кредитування» ліцензії за актами приймання-передачі № 1 від 07.07.2014, № 2 від 02.10.2014, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками, при цьому акти приймання-передачі № 4 31.12.2014 та № 5 17.04.2015 підписані лише представниками позивача.

Пунктом 4.2 договору визначено, що у разі, якщо впродовж 10 календарних днів з дня надання субліцензіату акт приймання-передачі ліцензій, субліцензіат такий акт не підписав та не повернув його ліцензіату, або в цей же строк субліцензіат не надав письмову обґрунтовану, мотивовану відмову від підписанні такого акту, то зобов'язання виконані ліцензіатом, вважаються прийнятими субліцензіатом відповідно до акту приймання-передачі ліцензій, що підписані ліцензіатом в односторонньому порядку і без жодних претензій.

Відповідач не надав доказів звернення до позивача з письмовою обґрунтованою відмовою від писання таких актів, тому ліцензії за вказаними актами вважаються прийнятими відповідачем.

Згідно представленого позивачем розрахунку, платежі роялті, які повинні бути сплачені за умовами договору № 140626 за додатком № 1 за 1-й 4-й періоди по 76 550 грн. 84 коп. за кожний квартал та за додатково № 2 за 1-й період в сумі 56 125,20 грн. відповідачем не здійснені, внаслідок чого заборгованість складає 377 638 грн. 74 коп.

Крім того, судом не прийняті доводи відповідача щодо збільшення позивачем ціни послуг по договору № 140626, оскільки включення з 01.01.2015 р. податку на додану вартість до вартості послуг з надання ліцензій відповідає приписам діючого законодавства

Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, факти, встановлені в рішенні господарського суду Запорізької області від 03.09.2015 у справі № 908/4022/15 не доказуються при розгляді даної справи.

Отже, оскільки умови субліцензійного договору № 140626 від 26.06.2014 відповідають положенням законодавства, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача, задоволенню які не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 11.11.2015.

Суддя Бондарчук В.В.