Рішення № 53395210, 11.11.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.11.15р. Справа № 904/8644/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАЛКОН", м. Дніпропетровськ

до Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "ЕЛЕКТРОВОЗОБУДУВАННЯ", м. Дніпропетровськ

про стягнення 467833 грн 96 коп. за договором № 0403/ПС/1 від 04.03.2015

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність від 25.09.2015;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАЛКОН" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "ЕЛЕКТРОВОЗОБУДУВАННЯ" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 467833,96 грн, з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору № 0403/ПС/1, укладеного між сторонами 04.03.2015.

У судовому засіданні позивач повністю підтримав свої заявлені вимоги.

Відповідач відзив на позов не надав, участь свого повноважного представника не забезпечив у судове засідання, про дату, час і місце проведення судових засідань відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Як вбачається з матеріалів справи, від відповідача на адресу господарського суду повернулися поштові повідомлення з відмітками про їх вручення та конверт з ухвалою суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до п.3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").

Згідно з ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 02.10.2015 та 22.10.2015 були надіслані відповідачеві завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

04.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАЛКОН" (позивач, продавець) та Державним підприємством "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "ЕЛЕКТРОВОЗОБУДУВАННЯ" (відповідач, покупець) укладено договір № 0403/ПС/1, згідно умов п.1.1 якого продавець зобов'язується поставити покупцю товар на його замовлення згідно специфікацій, а покупець прийняти і оплатити такий товар.

Згідно п.1.2 договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість товару зазначається сторонами у специфікаціях.

Ціна договору складається з суми грошових коштів, вказаних у специфікаціях до договору (п.3.1).

За специфікацією № 1 до договору стронами погоджено товар на загальну суму 233766,24 грн, за специфікацією № 2 до договору - товар на загальну суму 145605,60 грн та за специфікацією № 3 до договору - товар на загальну суму 22382,40 грн.

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що розрахунки за цим договором здійснюються на підставі пред'явленого продавцем рахунку за кожну партію товару в національній валюті України шляхом банківського переказу у формі 100% попередньої оплати в погоджені сторонами строки.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар:

за видатковою накладною № 1 від 19.03.2015 на суму 167042,40 грн та виставлено на цю суму рахунок на оплату № 1 від 19.03.2015;

за видатковою накладною № 2 від 20.03.2015 на суму 66723,84 грн та виставлено на цю суму рахунок на оплату № 2 від 20.03.2015;

за видатковою накладною № 3 від 25.03.2015 на суму 145605,60 грн та виставлено на цю суму рахунок на оплату № 3 від 25.03.2015;

за видатковою накладною № 4 від 31.03.2015 на суму 22382,40 грн та виставлено на цю суму рахунок на оплату № 4 від 31.03.2015.

Товар був прийнятий відповідачем у загальній сумі 401754,24 грн, що підтверджується підписом його представника та печаткою підприємства на вищевказаних видаткових накладних, але в порушення умов договору, оплату за поставку товару відповідач не здійснив.

В результаті неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині оплати отриманого ним товару, в нього перед позивачем виникла заборгованість у сумі 401754,24 грн, за стягненням якої останній і звернувся до суду.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором купівлі-продажу, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобовязання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання, тобто неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи та відповідачем не оспорений. За весь час після отримання товару відповідач не заявив позивачу будь-яких претензій щодо якості товару, його походження, відсутності необхідних документів чи з пропозицією повернути товар з будь-яких причин.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач в обумовлений договором та специфікацією строк заборгованість за поставлений товар в сумі 401754,24 грн не оплатив, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобовязань за вказаним договором відповідачем.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобовязання. Так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за період з 19.03.2015 по 28.09.2015 складають у загальній сумі 59773,02 грн.

При перевірці розрахунку інфляційних нарахувань судом встановлено, що позивачем невірно зазначено період нарахування інфляційних втрат, однак сама сума інфляційних втрат розрахована ним вірно, а саме зазначено, що: за період прострочення з 19.03.2015 по 28.09.2015 інфляційні втрати на суму основного боргу у розмірі 167042,40 грн за видатковою накладною № 1 від 19.03.2015 складають 24852,33 грн; за період прострочення з 20.03.2015 по 28.09.2015 інфляційні втрати на суму основного боргу у розмірі 66723,84 грн за видатковою накладною № 2 від 20.03.2015 складають 9927,08 грн; за період прострочення з 25.03.2015 по 28.09.2015 інфляційні втрати на суму основного боргу у розмірі 145605,60 грн за видатковою накладною № 3 від 25.03.2015 складають 21662,99 грн та за період прострочення з 31.03.2015 по 28.09.2015 інфляційні втрати на суму основного боргу у розмірі 22382,40 грн за видатковою накладною № 4 від 31.03.2015 складають 3330,02 грн, що у загальній сумі складають 59773,02 грн. Але необхідно зазначити, що за приписами п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Отже, підсумовуючи вищенаведене, інфляційні нарахування не можуть нараховуватись на березень місяць, а тому якщо здійснити розрахунок за належним періодом з квітня по серпень включно 2015 року, то виходить сума, що у загальному розмірі складає 59773,02 грн, яка повністю відповідає сумі інфляційних нарахувань заявленій позивачем.

Стосовно 3% річних за період прострочення з 19.03.2015 по 28.09.2015 у загальній сумі сумі 6306,70 грн нарахованих позивачем суд зазначає наступне.

Пунктом 4.1 договору сторони передбачили, що розрахунки за цим договором здійснюються на підставі пред'явленого продавцем рахунку за кожну партію товару в національній валюті України шляхом банківського переказу у формі 100% попередньої оплати в погоджені сторонами строки.

Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При здійсненні розрахунку 3% річних позивач невірно визначив дні прострочення зобов'язання, адже укладеним сторонами договором чітко передбачено, що розрахунки мають здійснюватись на підставі пред'явленого продавцем рахунку за кожну партію товару. Тому, керуючись чинним законодавством України, суд здійснив власний розрахунок, за яким строк настання зобов'язання з оплати товару починається з наступного дня від дати пред'явлення рахунку, а саме:

за накладною № 1 від 19.03.2015 період прострочення починається з 20.03.2015 по 28.09.2015, що складає 193 дні та сума 3% річних становить 2649,80 грн;

за накладною № 2 від 20.03.2015 період прострочення починається з 21.03.2015 по 28.09.2015, що складає 192 дні та сума 3% річних становить 1052,96 грн;

за накладною № 3 від 25.03.2015 період прострочення починається з 26.03.2015 по 28.09.2015, що складає 187 днів та сума 3% річних становить 2237,94 грн;

за накладною № 4 від 31.03.2015 період прострочення починається з 01.04.2015 по 28.09.2015, що складає 181 день та сума 3% річних становить 332,98 грн, - що у загальній сумі складає 6273,68 грн та підлягає стягненню з відповідача.

При вирішенні спору, суд виходить з того, що у описовій частині позову позивач приводить розрахунки основного боргу, інфляційних нарахувань та 3% річних, а у прохальній його частині просить суд стягнути заборгованість у загальній сумі.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача 401754,24 грн основного боргу, 59773,02 грн інфляційних нарахувань та 6273,68 грн 3% річних, в решті позовних вимог слід відмовити.

Витрати по сплаті судового збору згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам у сумі 7017,02 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 253, 525, 526, 530, 625, 610, 611, 655 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 43, 33, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "ЕЛЕКТРОВОЗОБУДУВАННЯ" (49068, м. Дніпропетровськ, вул. Орбітальна, буд. 13, ідентифікаційний код 32495626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАЛКОН" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Криворізька, буд. 72, ідентифікаційний код 39550262) 401754,24 грн основного боргу, 59773,02 грн інфляційних нарахувань, 6273,68 грн 3% річних та 7017,02 грн витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 12.11.2015.

Суддя В.Д. Воронько