Рішення № 53395124, 02.11.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

0

15.10.15р. Справа № 904/7324/15

За позовом ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕКУПЕРАЦІЯ СВИНЦЮ", м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку, вихідної допомоги, компенсації за час простою, моральної шкоди

Суддя Полєв Д.М.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Громадянин ОСОБА_1, м. Дніпропетровська (далі - позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекуперація свинцю», м. Дніпропетровськ (далі - відповідач) про стягнення:

- 7191,88грн. заборгованості із заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку;

- 419,65грн. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за січень-червень 2015р., за листопад-грудень 2014р. у сумі розрахованій відповідно до вимог чинного законодавства після отримання від відповідача інформації про нарахування за кожний місяць окремо;

-260,16грн./день середнього заробітку за затримку при звільнення за період з 07.07.2015р.

- 4140грн. вихідної допомоги у розмірі трикратного посадового окладу;

- 2568,54грн. компенсацію за час простою;

- 3000грн. моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при звільненні з підприємства відповідача позивачу не сплачено заборгованість по заробітній платі, не проведено остаточний розрахунок в день звільнення тощо.

Позивач в судові засідання не з'являвся.

Відповідач в судові засідання не з'являвся, відзив на позов не надав.

28.09.2015р., 13.10.2015р. до суду надійшли пояснення позивача стосовно понесеної ним моральної шкоди.

В зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 12.11.2014р. прийнятий на роботу на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування відповідача (наказ №61-К від 12.11.2014р.), що підтверджується копією трудової книжки позивача.

06.07.2015р. наказом № 51-К позивача звільнено із займаної посади згідно зі п.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

17.08.2015р. позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення 7191,88грн. заборгованості із заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку; 419,65грн. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за січень-червень 2015р., за листопад-грудень 2014р. у сумі розрахованій відповідно до вимог чинного законодавства після отримання від відповідача інформації про нарахування за кожний місяць окремо; 260,16грн./день середнього заробітку за затримку при звільнення за період з 07.07.2015р., 4140грн. вихідної допомоги у розмірі трикратного посадового окладу; 2568,54грн. компенсацію за час простою; 3000грн. моральної шкоди.

У відповідності до ст. 221 КЗпП України трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.

Відповідно до ст.12 ГПК України даний спір підвідомчий господарському суду Дніпропетровської області, у зв'язку з порушенням справи про банкрутство відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекуперація свинцю", м. Дніпропетровськ №904/3781/15.

Провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. (п.1 ст.2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі - Закон).

Відповідно до ч.4 ст.10 Закону, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, тощо.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в день звільнення, всупереч вимогам ст.116 КЗпП України, відповідач не провів повного розрахунку з позивачем.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 94 КЗпП України).

Строки виплати заробітної плати передбачені ст. 115 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ст. 233 КЗпП України).

Відповідно до довідки відповідача №185 від 21.07.2015р. заборгованість із заробітної плати перед позивачем складає 7191,88грн.

Відповідачем не подано доказів виплати заборгованості із заробітної плати позивачу та наявності станом на день розгляду справи іншого невирішеного спору щодо суми заборгованості.

Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення заборгованості із заробітної плати задовольнити в заявленій сумі в розмірі 7191,88грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 419,65грн., а саме за січень 2015р. - 169,60грн., лютий 2015р. - 100,79грн., березень 2015 р. - 175,12грн.. квітень 2015р. - 44,87грн., травень 2015р. - 28,13грн., червень 2015р. - 1,93грн.

Слід зазначити, що позивач просить стягнути з відповідача 419,65грн. компенсації, тоді як заборгованість згідно поданого розрахунку складає 520,44грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з листопад-грудень 2014р. та зазначає, що відвідний розрахунок компенсації за зазначений період буде надано судом після представлення відповідачем інформації про нарахування та утримання за ці періоди.

Розглянувши зазначені вимоги встановлено наступне.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що у разі, коли величина індексу споживчих цін (індекс інфляції) перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка, проводиться індексація грошових доходів населення. Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078.

Крім того, Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів, у т.ч. заробітної плати, у випадку порушення встановлених строків її виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація провадиться у разі затримки виплати на один і більше календарних місяців. Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових коштів у зв'язку з порушенням термінів її виплати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159. Відповідно до зазначених нормативно-правових актів сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів), на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

З огляду на викладене, перевіривши розрахунок позивача, суд вважає правомірним нарахування позивачем компенсації заробітної плати з січня 2015 року по червень 2015р. у відповідності до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", проте суд вважає за необхідне задовольнити заявлену до стягнення позивачем індексацію в розмірі 419,65грн., оскільки суд позбавлений можливості збільшувати розмір позовних вимог.

Стосовно заявленої компенсації за листопад-грудень 2014р. слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 55 ГПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою.

Позивачем не зазначено ні в мотивувальній, а ні в прохальній частинах позовної заяви розмір суми, заявленої до стягнення з відповідача як компенсація втрати частини доходів, не надано розрахунку зазначеної компенсації із зазначенням суми заборгованості, порядку нарахування.

Відповідачем також на вимогу суду (ухвала від 01.10.2015р.) не подано довідку про оклад позивача.

Суд позбавлений можливості здійснити самостійно розрахунок компенсації втрати частини доходів за наявними матеріалами.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення компенсації втрати частини доходів підлягають задоволенню в заявленій позивачем сумі - 419,65грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 07.07.2015р. по день розгляду справи із розрахунку 260,16грн. за день.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верхового Суду України №13 від 24.12.1999р. установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, нарахування виплат провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Обчислення середньої заробітної плати для нарахування компенсації за час затримки працівникові всіх належних йому сум, проводиться у відповідності до порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100, виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно довідки відповідача заробітна плата позивача за 2 місяця, що передувала звільненню складає: травень 2015р. - 1078грн., червень 2015р. - 483грн.

Кількість відпрацьованих днів - 6.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оплату праці" додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Таким чином середньоденна заробітна плата становить : 1078грн. + 483грн./6 робочих дні = 260,16грн.

Кількість робочих днів в липні 2015р. - 19, серпні 2015р. - 20, вересні 2015р. - 22, жовтні 2015р. (по день постановлення рішення) - 9.

Стаття 117 КЗпП України передбачає, що виплати працівникові повинні проводитись за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тому господарський суд вважає за необхідне визначити суму заборгованості по день винесення рішення, яка становить 18211,20грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 2568,54грн. компенсацію за час простою.

Розглянувши зазначені вимоги позивача встановлено наступне.

Відповідно до ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

У справах за позовами про оплату простою необхідно виходити як із правил ст.113 КЗпП, так і з відповідних норм інших актів законодавства, маючи на увазі, зокрема, таке:

1) оплата часу простою не з вини працівника у розмірі не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду ставиться у залежність від повідомлення ним про початок простою власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) у тому разі, коли не йдеться про простій певного структурного підрозділу чи всього підприємства; 2) за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для здоров'я чи життя працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток; 3) відповідно до ч.3 ст.84 КЗпП у разі простою підприємства (установи, організації) з не залежних від працівників причин власник або уповноважений ним орган (роботодавець) може у визначеному колективним договором порядку надавати відпустки без збереження або з частковим збереженням заробітної плати. За цих умов надання відпустки не ставиться у залежність від подання працівником заяви і термін перебування в ній не входить до часу оплачуваного простою, якщо це передбачено колективним договором; 4) простій з вини працівника в будь-якому разі оплаті не підлягає.

Отже, вирішуючи спір про оплату простою, суди повинні з'ясовувати факт простою й наявність чи відсутність вини працівника в цьому.

Позивачем в порушення ст. 33 ГПК України не подано будь-яких доказів щодо факту простою на підприємстві або переведення підприємства в режим роботи неповного робочого тижня тощо. Крім того позивач був не позбавлений права звернення до Державно інспекції з питань праці для здійснення перевірки відповідача здійснює державний нагляд (контроль) за щодо дотримання законодавства про працю.

Також позивач просить стягнути з відповідача 4140грн. вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Як підставу для стягнення з відповідача вихідної допомоги позивач зазначає на порушення відповідачем умов трудового контракту та колективного договору в частини оплати праці, нарахування заробітної плати за період січень-червень 2015р. менше посадового окладу у зв'язку із переведенням на неповний робочий тиждень.

Суд вважає за необхідне у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити, оскільки як вбачається з матеріалів справи (наказ № 51- від 06.07.2015р.) позивача звільнено за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП, а не за вимогою позивача про розірвання трудового договору, як встановлено ст.ст. 38, 39 КЗпП України, тому нарахування вихідної допомоги в порядку ст. 44 КЗпП не передбачено.

Також позивач просить стягнути з відповідача моральної шкоди в розмірі 3000грн.

Відповідно до пояснень позивача відповідач завдав йому моральної шкоди, оскільки йому завдано моральних страждань, які полягають в зниженні матеріального стану сім'ї, необхідністю докладати додаткових зусиль для організації свого життя тощо.

Розглянувши зазначені вимоги позивача, встановлено наступне.

За змістом ст.124 Конституції України позивач має право звернутися з такими вимогами до суду.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:

- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;

- у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР (далі-ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про інформацію", ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права";

- при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За змістом ст. 440-1 ЦК та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. (ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи те, що позивачем не подано будь-яких доказів, що підтверджують понесення моральної шкоди, суд вважає за необхідне у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити.

Крім того, суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до ст. 49 ГПК України сплату судового збору слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, стягнути з відповідача судовий збір у сумі 1218грн. в дохід держбюджету.

На підставі вищезазначеного, керуючись ст.ст. 47, 95, 115-117, 238 КЗпП, ст.ст.4-1, 12, 32-34, 43, 49, 82 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 2, 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекуперація свинцю" (м. Дніпропетровськ, вул. Будівельників, 50, код ЄДРПОУ 35395039) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованості із заробітної плати в розмірі 7191,88грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 419,65грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 07.07.2015р. по 14.10.15р. в розмірі 18211,20грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекуперація свинцю" (м. Дніпропетровськ, вул. Будівельників, 50, код ЄДРПОУ 35395039) на користь державного бюджету (одержувач - управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, ЄДРПОУ 37989269, р/р 31214206783005, банк одержувача ГУДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, КБКД 22030001, судовий збір, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891) 1218грн. - судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя Д.М. Полєв